Постанова
Іменем України
30 червня 2023 року
м. Київ
справа № 686/20167/19
провадження № 61-11928св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Головне управління Національної поліції у Тернопільській області, Тернопільська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, Головного управління Національної поліції у Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, який уточнив у липні 2022 року, до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, ГУ Національної поліції у Тернопільській області, Тернопільської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позивач зазначав, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року він визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України, та засуджений до покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Під час відбування покарання у ВК-112 до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення злочину за статтею 391 КК України (№ 12014210070000342).
Ухвалою слідчого судді Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 січня 2015 року його тимчасово перевели до Чортківського слідчого ізолятора № 26 Управління державної пенітенціарної служби України в Тернопільській області.
Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 визнаний винним за статтею 391 КК України і йому призначено покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.
Позивач вказує, що вказаний вирок скасований, а справа направлена на новий розгляд.
12 жовтня 2018 року позивач переведений до ДУ "Хмельницький слідчий ізолятор".
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року скасовано, кримінальне провадження закрито.
Позивач зазначає, що незаконно перебував під слідством і судом 55 місяців 11 днів та утримувався під вартою у слідчому ізоляторі 34 місяці 24 дні, а всього 90 місяців.
Під час перебування у слідчому ізоляторі захворів на тяжку хворобу, 27 липня 2016 року позивачу діагностовано ЗЗТБ верхньої частини правої легені (фіброзно-вогневищний), 25 січня 2018 року ВДТБ верхньої частки правої легені (інфільтратичний), ВТБ правобічний ексудативний плеврит в Кат.5.1, Д- МБТ-, М-, К., Г0, Кат1, Ког1. Крім того, протягом усього часу перебування під вартою позивач позбавлений спілкування (довгострокових побачень) з дружиною. Зазнав негативного впливу на психоемоційний стан, надмірних хвилювань, переніс відчуття несправедливості, змушений був перебувати у судових засіданнях, очікувати результат судового провадження, шукати виходи для вирішення ситуації. Був порушений нормальний, соціальний та побутовий ритм життя. Постійні допити спричиняли стрес, негативно вплинули на стан здоров`я.
Розмір моральної шкоди за незаконне кримінальне переслідування становить 585 055,00 грн (мінімальна заробітна плата 6 500,00 грн х 90 місяців), за спричинення невиліковної хвороби - туберкульозу оцінює в 914 945,00 грн.
Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з рахунку Державного бюджету України, розміщеного в Державній казначейській службі України, в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, кошти у сумі 1 500 000 грн та зобов`язати Державну казначейську службу України списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України вказані кошти.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2022 року, з урахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 липня 2022 року про виправлення описки, у складі судді Стефанишина С. Л. позов задоволено частково. Стягнено з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 637 581,30 грн. В решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд першої інстанції виходив з того, що така шкода підлягає відшкодуванню державою.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 листопада 2022 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 липня 2022 року у частині задоволення позовних вимог скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення, яким стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду 338 000 грн У решті позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, щосуд першої інстанції, установивши, що позивачу внаслідок перебування під слідством і судом завдана моральна шкода, оскільки він переніс хвилювання під час допитів, моральні страждання в очікуванні результатів судового провадження, був порушений звичний ритм його життя, протягом часу перебування під вартою був позбавлений довгострокових побачень з дружиною, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом, проте при визначенні періоду, за який необхідно відшкодувати моральну шкоду, та розміру моральної шкоди суд припустився помилки.
Крім того, суд першої інстанції помилково стягнув моральну шкоду з Державної казначейської служби України, оскількирезолютивна частина рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання, кошти на відшкодування моральної шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тяжкого захворювання під час перебування у слідчому ізоляторі, не відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.
30 січня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц.
Заявник вказує, що Державна казначейська служба України не може бути відповідачем у справі, оскільки не завдала позивачу шкоду.
Крім того, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини завданої шкоди.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року ОСОБА_1 визнаний винним за частиною першою статті 115 КК України та засуджений до покарання у виді 12 років позбавлення волі. Покарання відбував в Копичинській виправній колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Тернопільській області № 112.
18 жовтня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014210070000342 внесені відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 391 КК України (т. 1 а. с. 12).
Відповідно до матеріалів кримінального провадження № 12014210070000342 ОСОБА_1 30 січня 2015 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 391 КК України.
Ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 31 січня 2015 року ОСОБА_1 тимчасово переведений із Копичинської виправної колонії Управління державної пенітенціарної служби України у Тернопільській області № 112 до Чортківського слідчого ізолятора № 26 Управління державної пенітенціарної служби України у Тернопільській області для проведення процесуальних дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014210070000342 (т. 1 а. с. 12).
Вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року ОСОБА_1 визнано винним за статтею 391 КК України та призначено покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі (т. 1 а. с. 13-15).
Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 29 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року, вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення (т. 1 а. с. 20-24).
ОСОБА_1 перебував під слідством і судом протягом 52 місяців, а саме з 30 січня 2015 року по 29 травня 2019 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.