Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 754/11372/21
провадження № 61-2415св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи (за первісним позовом):
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6,
учасники справи (за зусрічним позовом):
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. Ф., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру № 54079 серії Б від 19 грудня 1984 року ОСОБА_6 надано у користування квартиру АДРЕСА_1 .
До ордеру було вписано членів сім`ї наймача ОСОБА_6, а саме: чоловіка ОСОБА_8 (помер в 2005 році), сина ОСОБА_2, доньок ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 .
Вона зареєстрована у спірній квартирі з 25 квітня 1985 року. У вказаній квартирі за період з 25 квітня 1985 року по теперішній час зареєстровано 8 осіб, зазначені обставини підтверджуються паспортними даними позивачки та відповідачів, а також довідкою № 58002490 від 26 лютого 2021 року. Квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду та у власність в порядку приватизації не передавалась.
Вказувала, що на даний час у спірній квартирі проживає позивачка разом зі своєю матір`ю ОСОБА_6, відповідачі тривалий час не проживають у зазначеній квартирі без поважних причин.
Зазначала, що відсутність відповідачів за адресою реєстрації є безперервною та такою, що перевищує 6 календарних місяців, що підтверджується актами про непроживання осіб, складеними за період з грудня 2020 по червень 2021 року.
Таким чином, враховуючи фактичне тривале і безперервне непроживання відповідачів у спірній квартирі, несплату комунальних послуг та інших витрат на утримання житла, ОСОБА_1 вважає достатніми підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування квартирою.
У жовтні 2021 року до суду із зустрічним позовом звернувся ОСОБА_2, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 серпня 2022 року у складі судді Таран Н. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що останньою не обґрунтовано, чим саме порушені її права як члена сім`ї наймача враховуючи те, що наймодавцем даної квартири є територіальна громада м. Києва, а наймачем - ОСОБА_6 . Також суд зазначив, що позивачем не надано доказів того, що між наймачем квартири та відповідачами не існує домовленостей щодо можливості тимчасового непроваживання у квартирі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, місцевий суд виходив із того, що ним не надано доказів на підтвердження неможливості потрапити до квартири, проживати у ній та користуватися.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_7, задоволено частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення позовної вимоги.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
У іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 17 серпня 2022 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, апеляційний суд виходив із того, що місцевим судом встановлено відсутність у ОСОБА_2 перешкод у користуванні спірною квартирою та непроживання останнього у квартирі понад встановлені строки.
В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У лютому 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 .
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 та передати справу в указаній частині на новий розгляд до апеляційного суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 466/8886/18, провадження № 61-13418св20, від 06 листопада 2020 року у справі № 331/6315/17, провадження № 61-8779св20, 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18, провадження № 61-10094св20, від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц, провадження № 61-15204св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19, провадження № 61-23066св19, від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17, провадження № 61?10243св19, від 21 липня 2021 року у справі № 227/1044/20, провадження № 61-15632св20, від 06 листопада 2019 року у справі № 641/5955/17, провадження № 61-36940св18, від 05 жовтня 2022 року у справі № 760/10003/17, провадження № 61-6900св22, від 30 вересня 2020 року у справі № 607/8458/19, провадження № 61-22546св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було враховано, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом із метою захисту свого інтересу, який полягає, в тому числі, у її бажанні реалізувати своє право на приватизацію квартири. При цьому судами не враховано, що позивач фактично позбавлена можливості реалізувати свій законний інтерес щодо приватизації квартири без звернення до суду із вказаним позовом, оскільки відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація квартири здійснюється виключно за письмовою згодою усіх повнолітніх членів сім`ї наймача. Натомість члени сім`ї наймача добровільно залишити квартиру, тривалий час (понад шість місяців) в ній не проживають, втратили інтерес.
Поза увагою апеляційного суду залишились без уваги пояснення ОСОБА_6, яка є наймачем спірної квартири, яка не посилалась на жодні домовленості з відповідачами, а вказувала, що відповідачі тривалий час не проживають у спірній квартирі.
Вказує, що відповідачами не надано доказів того, що вони вимушено залишили квартиру через поважні причини, через які законодавство пов`язує можливість збереження житлового приміщення за відсутніми особами.
Суд апеляційної інстанції помилково вважав неналежними та недопустимими докази, подані ОСОБА_1, а саме акти непроживання відповідачів.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Звертаючись у липні 2021 року до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала його тим, що відповідачі тривалий час безперервно не проживають у спірній квартирі, не несуть витрат на оплату комунальних послуг, та інших витрат на утримання житла, просила визнати їх такими, що втратили право користування спірною квартирою.
На підтвердження того факту, що відповідачі за первісним позовом самовільно звільнили спірну квартиру та не проживають в ній позивачем надано акти від 09 грудня 2020 року, від 11 січня 2021 року, від 10 лютого 2021 року, від 12 березня 2021 року, від 09 квітня 2021 року, 18 травня 2021 року, від 30 червня 2021 року, складені за участю мешканців будинку АДРЕСА_2, завірених підписом начальника та печаткою ЖЕД № 305, в яких вказано, що на момент складання відповідних актів відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 дійсно не проживають.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує судове рішення апеляційного суду лише в частині незадоволених позовних вимог про визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратила право користування житловим приміщенням, тому в іншій частині судове рішення апеляційного суду не переглядається.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі ордера від 19 грудня 1984 року № 54079 ОСОБА_6 надано у користування квартиру АДРЕСА_1 .
До вказаного ордеру було вписано членів сім`ї наймача, а саме: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 10).
Судами встановлено, що спірна квартира є неприватизованою, що підтверджується листом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 29 липня 2021 року (т. 1, а. с. 174).
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.