ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 405/6598/20
провадження № 61-12080св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян Олена Грайровна,
заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство "Піреус банк МКБ", Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України",
боржник - ОСОБА_1,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в інтересах якого діє адвокат Скляров Дмитро Миколайович, на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року, постановлену у складі судді Іванової Л. А., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Голованя А. М., Дуковського О. Л., Карпенка О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог подання
У жовтні 2020 року старший державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - ВПВР Департаменту ДВС МЮУ) Григорян О. Г. звернулася з поданням про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.
В обґрунтування подання вказувала, що на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС МЮУ перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих документів щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь юридичних осіб заборгованості у загальному розмірі 343 976 707,92 доларів США, 12 788 343,65 Євро та 858 835 050,86 грн.
Згідно з матеріалами зведеного виконавчого провадження та поданої боржником декларації про доходи та майно боржника - фізичної особи встановленого зразка, боржник не володіє будь-яким нерухомим або рухомим майном. На рахунках, відкритих боржником у банківських установах, кошти для виконання зобов`язань, покладених рішеннями судів, відсутні.
За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, право власності на об`єкти нерухомого майна за боржником не зареєстровано.
Вказувала, що ОСОБА_1 зареєстрований та фактично проживає
у квартирі АДРЕСА_1 .
27 серпня 2020 до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ надійшло клопотання
стягувача - Акціонерного товариства (далі - АТ) "Державний ощадний банк України" щодо звернення до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру
АДРЕСА_1, право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку. За змістом вказаного клопотання, постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 було задоволено позов ПАТ "Піреус Банк" МКБ до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнано недійсним укладений 8 жовтня 2015 року останніми договір дарування вказаної квартири.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та незважаючи на визнання недійсним договору дарування, квартира
АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2, що, позбавляє державного виконавця права самостійно звернути стягнення на зазначений об`єкт нерухомого майна.
Враховуючи, що будь-яке інше рухоме та нерухоме майно у боржника відсутнє, єдине майно, за рахунок якого можливо виконати рішення судів, є квартира АДРЕСА_2 .
За таких обставин державний виконавець просив вирішити питання щодо звернення стягнення на нерухоме майно, а саме на квартиру
АДРЕСА_1, яка належить боржнику на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 25 лютого 1998 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Стоєвою Г. Ф. за № 341 та зареєстрованого Кіровоградським бюро технічної інвентаризації
27 травня 1998 року за № 767/4.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні подання.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що на момент звернення державного виконавця з поданням у боржника ОСОБА_1 є відкриті рахунки у банківських установах. Крім того, боржник отримує заробітну плату від трьох роботодавців, на яку звернено стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачами. Вказав, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 та наслідки визнання недійсним договору дарування вказаної квартири Верховним Судом не застосовувались. Крім того, суд врахував, що у зазначеній квартирі проживає малолітня дитина боржника і звернення стягнення на квартиру призведе до порушення прав останньої. Врахувавши вказані обставини у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для звернення державного виконавця до суду з поданням на підставі частини десятої
статті 440 ЦПК України.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року апеляційні скарги АТ "Державний ощадний банк України" та АТ "Державний експортно-імпортний банк України" залишено без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що відсутність реєстрації за ОСОБА_1 права власності на вказану квартиру сама по собі не може бути перешкодою для звернення стягнення на неї в порядку виконання судового рішення.
Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що вимоги Закону України "Про виконавче провадження", Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2832/5) (далі - Інструкції з організації примусового виконання рішень), і Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5, покладають на державного або приватного виконавця зобов`язанння у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Встановивши, що в матеріалах справи відсутні відомості про звернення державного виконавця до органу опіки та піклування з поданням про надання дозволу на звернення стягнення на квартиру ОСОБА_1 в якій, крім інших осіб, проживає дитина, апеляційний суд зазначив про правильність висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання державного виконавця про звернення стягнення на квартиру
АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд також врахував, що державний виконавець не позбавлений можливості продовжувати виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.
Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року
у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У липні 2021 року представник АТ "Державний ощадний банк України" - адвокат Скляров Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30 листопада 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 16 червня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення подання.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій частини четвертої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частини десятої статті 440 ЦПК України, за змістом яких умовою вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника є відсутність реєстрації права власності за боржником на це майно в установленому законом порядку та відсутність у останнього грошових коштів або іншого майна, на які можливо звернути стягнення.
На думку заявника, суд апеляційної інстанції помилково врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року
у справі № 751/15667/15-ц (провадження № 61-12151св19), оскільки у вказаній справі предметом розгляду була скарга боржника на дії державного виконавця, що полягають у передачі на реалізацію нерухомого майна, в якому зареєстровані неповнолітні діти, за відсутності відповідного дозволу органу опіки та піклування. У справі, яка переглядається, вирішується питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке за ним не зареєстровано в установленому законом порядку; дії щодо передачі на реалізацію майна, в якому зареєстрована неповнолітня дитина, державний виконавець не вчиняв. На думку заявника, реєстрація у квартирі неповнолітньої дитини не перешкоджає зверненню державного виконавця з відповідним поданням.
Заявник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10 лютого 2021 року
у справі № 676/1314/19 (провадження № 61-16321св19), від 11 травня 2021 року
у справі № 554/4712/15-ц (провадження № 61-17799св20) та від 24 лютого
2021 року у справі № 310/5140/14 (провадження № 61-1842св20) щодо застосування частини четвертої статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" та частини десятої статті 440 ЦПК України.
Позиція інших учасників справи
У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Рокотян М. О. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала про безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні подання. Просила врахувати, що обов`язковість одержання попереднього дозволу органів опіки та піклування у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування на яке мають діти, встановлена розділом VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень. Крім того, вказує, що боржник здійснює виконання судових рішень шляхом відрахування коштів з його заробітної плати (пункт 2 частини першої статті 10 та частини другої
статті 70 Закону України "Про виконавче провадження"), тому звернення стягнення на нерухоме майно боржника суперечитиме частині першій
статті 50 Закону України "Про виконавче провадження".
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 лютого
2021 року у справі № 310/5140/14 (провадження № 61-1842св20), від 11 травня 2021 року у справі № 554/4712/15-ц (провадження № 61-17799св20),
від 10 лютого 2020 року у справі № 676/1314/19 (провадження № 61-16321св19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у ВПВР Департаменту ДВС МЮУ перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих документів щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Піреус банк МКБ", ПАТ "Державний ощадний банк України",
ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" коштів в загальному розмірі 343 976 707, 92 доларів США, 12 788 343,65 Євро та 858 835 050, 86 грн.
З поданої 20 січня 2020 року ОСОБА_1 до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ декларації про доходи та майно боржника і його письмових пояснень щодо виконання судових рішень від 20 січня 2020 року суди встановили, що останній займає посади директора у Приватному підприємстві ПП "Вісма", Товаристві з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Мастерброк" і ТОВ "Футбольний клуб "Зірка"; із заробітної плати боржника утримуються грошові кошти на виконання судових рішень (за період з липня до грудня 2019 року утримано
31 451,92 грн). Крім того, з банківського рахунку боржника в АТ "Таскомбанк" списано 34 562,76 грн на виконання судових рішень.
27 серпня 2020 року до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ звернувся АТ "Державний ощадний банк України" із заявою, в якій просив державного виконавця звернутись до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру
АДРЕСА_1 .
8 жовтня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О. П. та зареєстрований за № 2648, за умовами якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 вказану квартиру.
Постановою Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 задоволено позов ПАТ "Піреус Банк МКБ" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 ; визнано недійсним договір дарування квартири
АДРЕСА_1, який укладений 8 жовтня
2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О. П. та зареєстрований за № 2648.
Суди встановили, що на момент звернення державного виконавця з поданням право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру не зареєстровано.
Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 жовтня 2020 року № 227888013 суди встановили, що право власності на квартиру
АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_2 .
Постановою старшого державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС МЮУ Григорян О. Г. від 13 жовтня 2020 року у зведеному виконавчому провадженні № НОМЕР_1 накладено арешт на квартиру
АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, врахувавши доводи відзиву на касаційну скаргу, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.