Постанова
Іменем України
29 червня 2023 року
м. Київ
справа № 638/16253/16-ц
провадження № 61-12281св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 )
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року у складі судді Семіряда І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення порушеного права та зобов`язання вчинити дії.
Позов обґрунтований тим, що вона є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння складається з двох житлових будинків літ. "Б-1" і літ. "3-1", а також надвірних будівель. Вона, її син ОСОБА_2 та його дружина мешкають у будинку літ. "Б-1", який складається з чотирьох житлових кімнат, кухні і сіней.
Другий син, ОСОБА_5 зі своєю дружиною та сином мешкають у будинку літ. "3-1", який складається з двох кімнат, кухні, ванної кімнати та тамбуру. Поряд з будинком літ. " З-1" знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. "И"), сіни ("літ. "И"), крильце (літ. "И-01"), туалет (літ. "Г"), потреб (літ. "Д"), гараж (літ. "Ж"), душ (літ. "К").
За життя свого чоловіка позивачка разом з ним вирішили, що син ОСОБА_5 з дружиною будуть проживати в зазначеній будівлі. До 2000 року ніяких суперечок і непорозумінь між нею та відповідачами не виникало. Проте у 2000 році відповідач ОСОБА_5 самовільно почав перебудовувати будинок літ. "З-1". Для цього він зруйнував гараж, де знаходився її автомобіль, переобладнав літню кухню, об`єднавши її з будинком, зруйнував коридор, на першому поверсі побудував кухню і новий гараж для свого автомобіля. Також відповідач побудував другий поверх, де розташував дві житлові кімнати. На всі зазначені дії вона будь-якої згоди не надавала, заперечувала проти будівництва.
Крім того, відповідач самочинно встановив паркан на земельній ділянці, зайняв сарай, розташований на ній, виніс всі речі та будівельні матеріали, які належать позивачці та зберігались у зазначеному приміщенні, обладнав двері замком, розташував у ньому свої речі, фактично обмеживши її у користуванні будівлею за призначенням.
У зв`язку з зазначеними протиправними діями, які порушують її право власності, вона зверталась до правоохоронних органів.
Крім цього, зазначила, що наприкінці 2015 року вона вирішила приватизувати земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння. Для цього їй необхідно було виготовити новий технічний паспорт, однак відповідачі обмежили працівникам КП "ХМБТІ" доступ до земельної ділянки.
З урахуванням уточнених позовних вимог, просила:
- поновити її порушене право власності, а саме право на користування домоволодінням на АДРЕСА_1, зобов`язавши відповідачів знести всі новобудови, які були створені без її дозволу: двоповерхову будівлю, що прибудована до будинку літ. "3-1", яка складається з гаража, кухні, двох житлових кімнат;
- повернути гараж у первісний стан;
- звільнити сарай від своїх речей і надати можливість ним користуватися;
- зобов`язати відповідачів знести забори, встановлені на прибудинковій земельній ділянці без її згоди, що перешкоджають користуванню;
- зобов`язати ОСОБА_4 припинити погрози на адресу ОСОБА_2 та припинити самовільне будівництво, засипавши усі викопані котловани.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, в позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суди виходили з того, що позивачка не довела порушення її прав, як власника домоволодіння на АДРЕСА_1, не надала доказів притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідачів у справі або зобов`язання відповідачів здійснити перебудову (відповідне рішення суду), доказів неможливості проведення перебудови та відмови відповідачів від її проведення.
Суди дійшли висновку, що будівництво спірного нерухомого майна не можна вважати самочинним відповідно до статті 376 ЦПК України.
Єдиною підставою для знесення самочинно побудованих будівель є доведеність факту порушення прав позивачки ОСОБА_1, самочинною забудовою, проте вона не надала доказів порушення її права власності, а також, що спірна будівля є самочинною та збудована з істотним порушеннях будівельних норм.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 червня 2019 року внесено виправлення в постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, зазначивши дату смерті ОСОБА_5 " ІНФОРМАЦІЯ_1" замість помилкового " ІНФОРМАЦІЯ_2", також зазначено: "позивач не будучи власником земельної ділянки" замість: "позивач будучи власником земельної ділянки".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Ходаковського Ю. В.звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували частину четверту статті 376 ЦК України, згідно з якою майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.
Відповідно до вказаної статті вимогу про знесення самочинного будівництва можуть заявляти інші особи за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.
ОСОБА_1 є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 25 вересня 1996 року, це домоволодіння, зокрема житловий будинок літ. "3-1", перебудовано без дозволу на будівництво. Земельна ділянка сторонам у справі під це будівництво не відводилася.
Посилання судів попередніх інстанцій, як на доказ надання дозволу на зведення спірної будівлі, на рішення Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24, яким ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво будинку на земельній ділянці батька, є помилковим, оскільки право власності на домоволодіння у 1996 році перейшло до позивачки. Перебудований після 1996 року будинок літ. "3-1" не належав тій особі, яка була власником, на момент ухвалення виконавчим комітетом районної ради вказаного рішення.
Аргументи інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення касаційного провадження у справі на строк до шести місяців та залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 .
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження. Водночас зазначено, що касаційну скаргу ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі, він єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_1 .
У травні 2021 року до Верховного Суду повторно надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження у справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків.
У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення касаційного провадження у справі на строк до шести місяців та залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .
У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження. Водночас зазначено, що касаційну скаргу ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі, він єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_1 .
У травні 2021 року до Верховного Суду повторно надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року поновлено провадження у справі, залучено правонаступника позивачки ОСОБА_1, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_2, до участі у справі 638/16253/16-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою через адвоката Ходаковського Ю. В., на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2, та витребувано матеріали справи.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 про поновлення провадження у справі та розгляд касаційної скарги на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.
Заяву обґрунтовано тим, що у травні 2020 року вона звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку (справа № 638/6772/20). ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Саме ОСОБА_2 перешкоджає їй у користуванні будинком та погрожує виселенням. Тривалий розгляд справи № 638/16253/16-ц унеможливлює ОСОБА_3 надалі визначитись щодо користування будинком.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції на час звернення з касаційною скаргою) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 на праві власності належало домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25 вересня 1996 року, виданого Харківською державною нотаріальною конторою № 6, та зареєстрованого в КП "ХМБТІ" (т. 1 а. с. 6-7).
Зазначене домоволодіння складається з двох житлових будинків: літ. "Б-1" і літ. "3-1", а також надвірних будівель.
ОСОБА_1, її син ОСОБА_2 та його дружина проживають у будинку літ. "Б-1" який складається з чотирьох житлових кімнат, кухні і сіней.
ОСОБА_3 (невістка позивачки), ОСОБА_4 (онук позивачки) проживають в будинку літ. "3-1", який складається з двох кімнат, кухні, ванної кімнати та тамбуру. Біля будинку літ. "3-1" знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. "И"), сіни (літ. "И"), ганок (літ. "и-01", туалет (літ. "Г"), погреб (літ. "Д"), гараж (літ. "Ж"), душ (літ. "К").
У будинку літ. "3-1" проживав відповідач ОСОБА_5 (син позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 45).
Встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідачі, проживаючи в будинку літ. "3-1" на АДРЕСА_1, який належить на праві власності позивачці, за власні кошти провели реконструкцію на 1-му поверсі будинку, переобладнали літню кухню та об`єднали її з будинком, зруйнували коридор, побудували кухню і новий гараж, а також другий поверх.
Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 03 серпня 1982 року № 222/7 буд. АДРЕСА_1 прийнято та введено в експлуатацію, також за вказаним домоволодінням закріплено земельну ділянку розміром 796 кв. м (а. с. 45).
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1982 року, виданого начальником районного житлового експлуатаційного об`єднання Дзержинського району, будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_8 (т. 2, а. с. 48).
Після смерті ОСОБА_8, відповідно до рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року право власності на вказане домоволодіння визнано за його сином - ОСОБА_9 (чоловік позивачки), який залишався єдиним власником домоволодіння до моменту смерті, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 2, а. с. 52).
Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24 "Про надання дозволу на будівництво будинку на АДРЕСА_1" надано ОСОБА_5 дозвіл на будівництво будинку на АДРЕСА_1 . Цим рішенням установлено, що житловий будинок на АДРЕСА_1 на підставі рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року належить ОСОБА_9 . До виконавчого комітету ради звернувся син власника будинку, ОСОБА_5, з проханням дозволити йому побудувати будинок на земельній ділянці батька на місці літньої кухні літ. "А" та сараю літ. "В", з дозволу його батька. Встановлено, що будівництво другого будинку на місці літньої кухні літ. "А" та сараю літ. "В" не порушить санітарні та протипожежні норми.
Після смерті ОСОБА_9, відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25 вересня 1996 року, яке зареєстровано у державному комунальному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентаризації, власником домоволодіння є його дружина ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 6-7).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.