Постанова
Іменем України
29 червня 2023 року
м. Київ
справа № 754/12389/20
провадження № 61-1362св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року в складі судді Скрипки О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину та визначення місця проживання дитини.
На обґрунтування позову зазначала, що з 23 серпня 2013 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який рішенням суду від 18 березня 2020 року між ними розірвано. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Малолітній син проживає разом з нею. Вона займається розвитком сина, дбає про його здоров`я, створює сприятливі та гармонійні умови, щоб дитина розвивалась всебічно та повноцінно, у зв`язку з чим несе додаткові витрати. Проте відповідач відмовляється відшкодувати половину таких витрат, що становить 13 790,00 грн.
Також вона з відповідачем не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини. Вважала, що якнайкращим інтересам дитини є проживання разом з нею. Вона займається підприємницькою діяльністю та має достатній дохід, веде нормальний спосіб життя, на обліках у психіатра та нарколога не перебуває. Малолітній син забезпечений всім необхідним, йому створені належні умови для життя, навчання та оздоровлення. З батьком він проживати не хоче, оскільки внаслідок поведінки відповідача після їхнього спільного проживання у дитини з`явився страх залишатись наодинці з батьком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію частини додаткових витрат за період з 22 травня 2020 року по 30 червня 2020 року на сина ОСОБА_3 в розмірі 13 790,00 грн.
Визначено місце проживання ОСОБА_3, 2015 року народження, разом з матір`ю ОСОБА_1 .
Задовольняючи вимоги про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що у найкращих інтересах дитини є проживання разом з матір`ю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року змінено.
Зменшено розмір стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації частини додаткових витрат на сина з 13 790,00 грн до 7 690,00 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір`ю є законним та обґрунтованим й доводи апеляційної скарги цього не спростували.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини з матір`ю скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц, від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 712/11527/17, від 12 січня 2022 року в справі № 663/724/19;судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України.
На обґрунтовування вимог касаційної скарги зазначає, що суди належним чином не дослідили зібрані в справі докази, встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Зокрема, суди не дослідили створені матірʼю умови проживання дитини. Не врахували, що висновок органу опіки та піклування за відсутності акта обстеження умов проживання дитини є необґрунтованим. Не надали оцінки діям позивача щодо перешкоджання йому в спілкуванні з сином.
Судові рішення в частині позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину в касаційному порядку не оскаржуються, тому в цій частині суд касаційної інстанції їх не перевіряє.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
18 квітня 2023 року справа № 754/12389/20 надійшла до Верховного Суду.
Представник позивача ОСОБА_4 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 серпня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 18 березня 2020 року.
Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони не заперечують, що малолітній ОСОБА_3 постійно проживає разом з матір`ю.
Згідно з договором оренди житлового приміщення від 13 лютого 2020 року, позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується.
У квартирі створені належні умови для проживання, розвитку, виховання та навчання дитини, про що свідчить акт обстеження умов проживання від 01 червня 2020 року.
За місцем проживання ОСОБА_1 характеризується позитивно, що підтверджується характеристикою ОСББ "Статус Град" від 05 серпня 2020 року.
ОСОБА_1 з 06 серпня 2020 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
06 грудня 2021 року Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, складено висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини № 102/02/38-7554, згідно з яким орган опіки та піклування вважає доцільним визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю.
Відповідно до цього висновку, спеціалістами служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністраціями проведено обстеження житлово-побутових умов проживання за адресою: АДРЕСА_2, та здійснено оцінку потреб сім`ї. З`ясовано, що матір`ю створені умови для проживання та виховання малолітнього ОСОБА_3 .
Також з висновку встановлено, що ОСОБА_1 працевлаштована та має самостійний дохід. Малолітній ОСОБА_3 з 02 вересня 2021 року відвідує дитячий навчальний заклад № 80 Святошинського району міста Києва. Артем завжди охайний, забезпечений всім необхідним, спокійний та комунікативний.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За змістом статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.