Постанова
Іменем України
31 травня 2023 року
м. Київ
справа № 202/3936/16-ц
провадження № 61-12844св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю, Олійник А. А., Погрібного С. О., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк, правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог банк посилався на таке.
28 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNР0GK00000094, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 36 000,00 дол. США зі сплатою 12 %річних, строком дії до 28 грудня 2026 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 28 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № DNР0GK00000094, згідно з умовами якого ОСОБА_2 зобов`язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 10 травня 2016 року у ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 102 470,34 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на 10 травня 2016 року становить 25 578 153,75 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 29 107,19 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 28 454,22 дол. США; заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом - 5 048,02 дол. США; пеня - 39 860,91 дол. США.
На виконання пункту 5 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 позивач направив ОСОБА_2 письмову вимогу із зазначенням невиконаних позичальником зобов`язань за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094.
Відповідно до пункту 6 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання зазначені у письмовій вимозі кредитора, протягом п`яти календарних днів з моменту її отримання.
Вимогу ПАТ КБ "ПриватБанк" від 14 травня 2016 року ОСОБА_2 не виконала.
Посилаючись на наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 102 470,34 дол. США, що за офіційним курсом НБУ (станом на 10 травня 2016 року) становить 25 578 153,75 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 29 107,19 дол. США, заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом - 28 454,22 дол. США; заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом - 5 048,02 дол. США; пеня - 39 860,91 дол. США.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 листопада 2022 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 82 609,43 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 10 травня 2016 року становить 2 078 453,28 грн, з яких: 29 107,19 дол. США - заборгованість за кредитом, 28 454,22 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 5 048,02 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 20 000,00 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором кредиту.
У задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Вирішуючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обґрунтованості позовних вимог.
Водночас з огляду на те, що розмір пені значно перевищує розмір завданих банку збитків, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1, з 38 860,91 дол. США до 20 000 дол. США, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вирішуючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 почала виникати з квітня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся 17 червня 2016 року, то порука ОСОБА_2 припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що згідно з умовами кредитного договору від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 погашення заборгованості здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені цим договором. Тобто сторони кредитного договору встановили порядок виконання окремих зобов`язань із внесення щомісячних платежів, що входять до змісту зобов`язання за вказаним договором кредиту. Згідно з розрахунком заборгованості, прострочена заборгованість у позичальника почала виникати з 07 квітня 2009 року, а тому з вимогоюдо поручителя банк міг звернутися впродовж шести місяців з дати, визначеної для погашення кожного чергового платежу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити: позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 задовольнити; стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно заборгованість за договором кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 82 609,43 дол. США.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій належно не дослідили умови договору кредиту від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094; договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 та розрахунок заборгованості.
Не звернули уваги на те, що згідно з пунктом 12 договору поруки від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту, а тому дійшли помилкового висновку, що порука ОСОБА_2 припинилася на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Суди не врахували, що визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк припинення поруки застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки.
Крім того, суди не звернули уваги на те, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту, до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.
Зважаючи на те, що строк виконання зобов`язання визначений кредитним договором до 28 грудня 2026 року, то пред`явлення кредитором вимог обраховується за кожну частину періодичного (щомісячного) платежу основного зобов`язання у 5 років, тобто строком дії поруки.
Суди попередніх інстанцій зазначеного не врахували, безпідставно застосували до спірних правовідносин шестимісячний строк дії поруки та дійшли помилкового висновку про те, що порука ОСОБА_2 припинилася.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд першої інстанції, з чим помилково погодився апеляційний суд, безпідставно зменшив розмір судового збору, який підлягає стягненню на користь позивача. Суди не врахували, що у разі якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 759/6863/14-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14, від 28 квітня 2022 року у справі № 185/10409/15, від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15; недослідження зібраних у справі доказів.
Судові рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються в частині вирішення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2, а тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що 28 грудня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № DNР0GK00000094.
Відповідно до пункту 1.1 договору банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 28 грудня 2006 року до 28 грудня 2026 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 30 000 дол. США для купівлі будинку, а також 6 000,00 дол. США для сплати страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбачених пунктами 1.3.1, 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості і винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця у період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 6.2 договору.
Сторони погодили період сплати з 22 до 30 числа кожного місяця. Щомісяця у період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 393,82 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом, відсотками, винагородою, комісіями.
28 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № DNР0GK00000094, згідно з умовами якого вона зобов`язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобов`язань перед кредитором за кредитним договором.
Станом на 10 травня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором від 28 грудня 2006 року № DNР0GK00000094 у розмірі 102 470,34 дол. США, з яких: 29 107,19 дол. США - заборгованість за кредитом, 28 454,22 дол. США - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом, 5 048,02 дол. США - заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом, 20 000,00 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором кредиту.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини першої статті 550, частин першої, третьої статті 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).