Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 705/4167/21
провадження № 61-8061св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником Кравченком Романом Михайловичем, на постанову Черкаського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, і виселення. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 26 грудня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Український промисловий банк") та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 230/ФЖВ-06 з метою придбання однокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до іпотечного договору від 26 грудня 2006 року № 7297, укладеного між ТОВ "Український промисловий банк" та позичальником у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, в іпотеку була передана вищезазначена квартира. ОСОБА_4 умови кредитного договору не виконала, у визначений строк кредит не повернула. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") та він ( ОСОБА_1 ) уклали договір № 1993/К купівлі-продажу прав вимоги за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2019-07-23-000046-b від 09 вересня 2019 року, за яким AT "Дельта Банк" 04 жовтня 2019 року відступило йому (шляхом продажу новому кредитору) право вимоги до фізичної особи ОСОБА_4 за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 230/ФЖВ-06, іпотечним договором від 26 грудня 2006 року, які укладалися між ОСОБА_4 та ТОВ "Український Промисловий Банк". Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 705/5544/19 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 до нього ( ОСОБА_1 ) про визнання договорів відступлення прав вимог недійсними. 11 грудня 2019 року він на підставі іпотечного застереження, передбаченого іпотечним договором від 26 грудня 2006 року, зареєстрував за собою право власності на квартиру
АДРЕСА_1 . Відповідно до інформації, наданої відділом держаної реєстрації виконавчого комітету Уманської міської ради, у вказаній квартирі зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 17 січня 2020 року він направив вимогу на адресу відповідача про звільнення квартири та зняття з реєстрації, проте ця вимога не була виконана.
Враховуючи наведене, просив:
визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1,
виселити ОСОБА_2 із вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 . Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача вільно користуватися і розпоряджатися своєю власністю порушене та підлягає захисту у зв`язку із реєстрацією та проживанням у спірній квартирі відповідача, який відмовляється добровільно звільнити житло навіть після отримання вимоги про виселення, а тому право позивача підлягає судовому захисту шляхом виселення відповідача із квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кравченка Р. М. задоволено частково. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 грудня 2021 року в частині виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення залишено без змін.
Апеляційний суд зазначив, що:
під час розгляду справи апеляційним судом представником позивача було заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів направлення ОСОБА_2 вимоги про добровільне виселення із спірного житла. Колегія суддів прийшла до висновку про необхідність прийняття поданих представником позивача доказів з урахуванням того, що справа була розглянута без участі учасників справи, тому позивач не мав змоги виправити допущену під час подання позовної заяви помилку у долученні документів до позовної заяви;
при цьому колегія суддів враховує, що у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що 17 січня 2020 року направив відповідачу вимогу про звільнення з квартири та зняття з реєстрації, а в додатку до позовної заяви вказано копію вимоги позивача про усунення порушень від 17 січня 2020 року, направлену рекомендованим листом цінним з описом. Згідно із копією вимоги від 17 січня 2020 року, направленої ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2, позивач вимагав від відповідача протягом місяця з дня отримання вимоги звільнити квартиру АДРЕСА_1 та знятися з реєстраційного обліку. Вказана вимога направлена ОСОБА_2 рекомендованим листом 17 січня 2020 року, що підтверджується накладною Укрпошти № 1800101519783, описом цінного листа від 17 січня 2020 року, однак конверт повернувся до позивача із відміткою поштового зв`язку "за закінченням встановленого строку зберігання". Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 дотримався процедури, визначеної частиною другою статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частиною третьою статті 109 ЖК України, а тому рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення належить залишити без змін;
загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, застосовується в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку. При звернення стягнення на іпотечне майно шляхом позасудового врегулювання на підставі договору виселення мешканців з відповідного об`єкта відбувається за умови дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України "Про іпотеку" та у частині третій статті 109 ЖК України процедури, в разі невиконання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.
водночас рішення суду в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, задоволенню не підлягає у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю. За змістом статей 71, 72 ЖК України наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом. Позивачем під час подання позову не надано належних доказів на підтвердження обставин непроживання відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі протягом строку, вказаного у зазначених нормах закону. Додані представником позивача до відзиву на апеляційну скаргу акти державного виконавця від 04 травня 2022 року та 09 червня 2022 року про непроживання відповідача у спірній квартирі складені під час примусового виконання рішення суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного перегляду, тому не є належними доказами у справі;
посилання в апеляційній скарзі на положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є безпідставними, оскільки він втратив чинність 21 квітня 2021 року;
зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 можливе при винесенні судом рішення про його виселення.
Аргументи учасників
Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги
У серпні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 зазначає, що:
в апеляційній скарзі він наголошував на тому, що суд першої інстанції усупереч відсутності належних і допустимих доказів визнав доведеним факт дотримання процедури, визначеної Законом України "Про іпотеку" та статті 109 ЖК України, разом з тим, у матеріалах справи відсутні направлення вимоги саме відповідачу - ОСОБА_2 ;
апеляційний суд, прийнявши на стадії апеляційного перегляду додаткові докази, подані позивачем, порушив норми процесуального права (статті 83, 367 ЦПК України). Більше того, ці докази не направлялися відповідачу, а тому він не мав можливості ознайомитися з ними;
апеляційний суд не вказав на існування виняткових випадків, унаслідок яких позивач був позбавлений можливості надати ці докази суду першої інстанції.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині позовних вимог про виселення, в іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17, від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17, від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 26 грудня 2006 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 230/ФЖВ-06, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 20 000,00 доларів США строком до 25 грудня 2026 року на придбання однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 5-10).
26 грудня 2006 року між ТОВ "Український промисловий банк" та
ОСОБА_4 також було укладено іпотечний договір, відповідно до умовам якого з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 11-14).
Відповідно до пункту 2.1.6 Іпотечного договору у випадку порушення іпотекодавцем (позичальником) обов`язків за цим та/або кредитним договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно із пунктами 4.4., 4.4.1. Іпотечного договору у випадку настання будь-якої з підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, передбачених пунктом 4.1 цього договору, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги, зокрема, шляхом прийняття іпотеко держателем предмета іпотеки у власність в рахунок виконання основного зобов`язання.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 193363370 від 17 грудня 2019 року право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване 11 грудня 2019 року за ОСОБА_1 на підставі іпотечного договору від 26 грудня 2006 року № 7297, договору купівлі-продажу прав вимоги від 04 жовтня 2019 року № 1993/К; письмової вимоги ОСОБА_1 про усунення порушень від 17 жовтня 2019 року; повідомлення ОСОБА_1 від 09 жовтня 2019 року; листа про отримання вимоги від 11 грудня 2019 року; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення б/н від 09 жовтня 2019 року (а. с. 15-16).
Згідно з листом Уманської міської ради від 07 вересня 2021 року відповідно до даних, що містяться у Реєстрі Уманської міської територіальної громади, станом на 03 вересня 2021 року за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованим значиться ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 21).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
"Житло" має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення "житлом", яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Отже, позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим у спірних правовідносинах права позивача, як власника квартири, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
У частинах першій, другій статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном.
Стаття 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
За змістом частини другої статті 40 Закону України "Про іпотеку" та частини третьої статті 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно з частинами другою та третьою статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті (частина четверта статті 109 ЖК України).