Постанова
Іменем України
20 червня 2023 року
м. Київ
справа № 645/6584/20
провадження № 61-3593св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,
Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Кошель Тетяна Владиславівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу (далі - ХМНО) Кошель Т. В., про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у провадженні Зарічного районного суду міста Суми перебуває справа № 591/6114/20 за його ( ОСОБА_1 ) позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
06 жовтня 2020 року суд у справі № 591/6114/20 постановив ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 відчужувати квартиру АДРЕСА_1, копія якої була направлена позивачу, відповідачу та Департаменту реєстрації Харківської міської ради.
Про наявність вищевказаної ухвали, а також розгляд справи № 591/6114/20 ОСОБА_2 було відомо, про що свідчать супровідні листи про направлення Зарічним районним судом міста Суми процесуальних документів ОСОБА_2 .
Не зважаючи на означені обставини, 21 жовтня 2020 року ОСОБА_2 повідомив його про те, що продав квартиру, на яку накладений арешт.
22 жовтня 2020 року він отримав інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно, згідно з якою новим власником квартири став ОСОБА_3 .
Стверджував, що продаж квартири відбувся саме з метою уникнення відповідальності ОСОБА_2 від виконання рішення у справі № 591/6114/20 про стягнення боргу, що, на його переконання, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2020 року квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т. В., реєтр. № 5895;
зобов`язати Департамент реєстрації Харківської міської ради поновити право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 09 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Фрунзенського районного суду міста Харкова від 10 грудня 2020 року у справі № 645/6584/20, якою було заборонено будь-яким особам вчиняти дії, направлені на відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Відмова у задоволенні позову мотивована недоведеністю умислу ОСОБА_2 у відчуженні квартири з метою уникнення виконання своїх майнових зобов`язань (повернення боргу) перед позивачем. Посилання позивача на частину третю статті 228 ЦК України як на підставу визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 19 жовтня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, є хибним, оскільки у цьому випадку мова йде саме про відчуження нерухомого майна з метою подальшого уникнення цивільної відповідальності за результатами розгляду справи про стягнення боргу за розпискою. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, унаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Відчуження майна здійснено ОСОБА_2 після пред`явлення до нього позову ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Однак, позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним до того, як у справі № 591/6114/20 ухвалено судове рішення, яке б набрало законної сили, про задоволення позовних вимог, тобто обґрунтування позивача щодо намагання ОСОБА_2 уникнути цивільної відповідальності за результатами розгляду справи є лише його припущеннями. Позивач не довів, що у ОСОБА_2 відсутнє будь-яке інше майно, яке належить йому на праві власності та за рахунок якого останній може виконати рішення суду, у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Крім того, позивач не довів той факт, що продаж спірної квартири відбувся саме з метою уникнення цивільної відповідальності, а не з метою отримання коштів для виконання умов договору позики.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 09 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений 19 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, щодо квартири АДРЕСА_1, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 5895.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд зазначив, що станом на момент укладення ОСОБА_2 спірного правочину 19 жовтня 2020 року останній був обізнаний про судове провадження у справі відносно нього, ініційоване ОСОБА_1, про стягнення боргу за розпискою. Ураховуючи те, що станом на момент укладення правочину купівлі-продажу від 19 жовтня 2020 року, зареєстрованого за реєстровим номером 5895, ухвала Зарічного районного суду міста Суми від 06 жовтня 2020 року у справі № 591/6114/20 про накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 була чинною, у відповідача ОСОБА_2 було відсутнє право 19 жовтня 2020 року здійснювати дії щодо відчуження вищевказаного нерухомого майна. Оскільки станом на 19 жовтня 2020 року на підставі ухвали Зарічного районного суду міста Суми від 06 жовтня 2020 року у справі № 591/6114/20 було наявне обтяження на спірну квартиру, апеляційний суд дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 5895, щодо квартири АДРЕСА_1 підлягає визнанню недійсним.
Додатково апеляційний суд вказав, що рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 12 травня 2021 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 622 578,80 грн. Обтяження у виді арешту нерухомого майна, належного відповідачеві ОСОБА_2, вживались судом за клопотаннями позивача ОСОБА_1 для забезпечення виконання майбутнього рішення суду. Отже, відчуження ОСОБА_2 належного йому нерухомого майна в період вжитих судом обтяжень, яке в свою чергу виступало запорукою виконання судових рішень про стягнення з відповідача заборгованості, є належним підтвердженням наявності порушених оспорюваним договором прав та інтересів ОСОБА_1 . Продавець не надав суду жодних доказів того, що у нього на момент продажу квартири було інше майно, за рахунок якого він міг би виконати зобов`язання з повернення ОСОБА_1 боргу за розпискою.
Щодо вимоги позивача про поновлення права власності на спірну квартиру ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 був договір купівлі-продажу від 19 жовтня 2020 року (реєстровий № 5895), тому відповідно до чинного законодавства у зв`язку із визнанням недійсним договору купівлі-продажу підлягає скасуванню і запис про державну реєстрацію права власності № 38717225 від 19 жовтня 2020 року (т. 1, а. с. 19), вчинений приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т. В.
Аргументи учасників
У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_3 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що при задоволенні позову апеляційний суд не врахував, що, укладаючи спірний договір, він мав на меті покращити побутові умови проживання сина ОСОБА_4, який навчається у місті Харкові. Договір укладався через агентство нерухомості, до його укладення він не був знайомий з ОСОБА_2, будь-яких відносин між ними не було. Це свідчить про те, що при укладенні договору він діяв добросовісно. Він та дружина зробили у придбаній квартирі ремонт, сплачують комунальні послуги і з 01 листопада 2020 року до цього часу його син проживає в цій квартирі. Зазначеними доказами підтверджено добропорядність ОСОБА_3 щодо оспорюваного правочину.
ОСОБА_3 вказує, що вчинений правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, всі його умови виконані. У покупця та у продавця був наявний умисел на реальне настання правових наслідків. Дії покупця свідчать саме про добросовісну поведінку, яка не спрямована на позбавлення позивача в майбутньому його законних прав. ОСОБА_3 як покупець, ОСОБА_2, як продавець, до або в момент укладення договору купівлі-продажу, разом або кожен окремо не мали на меті введення в оману третьої особи - ОСОБА_1, або будь-яку іншу особу щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників. ОСОБА_3 і ОСОБА_2 не є родичами, друзями, приятелями, взагалі дізналися один про одного в зв`язку з його бажанням, як продавця, продати вказану квартиру, отримати за неї кошти від покупця, передати її покупцю, а також у зв`язку із бажанням покупця придбати вказану квартиру, передати продавцю за неї кошти, прийняти цю квартиру від продавця. У сторін не було свідомого наміру невиконання зобов`язань договору, не було умислу приховування справжніх намірів учасників правочину.
ОСОБА_3 не було відомо про наявність у продавця боргів, відкритого провадження у суді про стягнення заборгованості за договором позики, про те, що ухвалою суду заборонено відчужувати цю квартиру. Про наявність в провадженні Зарічного районного суду м. Суми справи № 591/6114/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу ОСОБА_3 вперше стало відомо, коли 03 грудня 2020 року поштою отримав лист з Фрунзенського районного суду м. Харкова. ОСОБА_5 не повідомляв про наявність в нього будь-яких правовідносин з будь-якими особами щодо його боргових зобов`язань. На момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 не був боржником на підставі судового рішення про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошових коштів. Позивач не спростував презумпцію правомірності правочину і не довів, що правочин є фіктивним. У нього не було умислу сприяти продавцю в уникненні відповідальності від повернення боргу. Наявність постанови про накладення арешту на майна за відсутності доказів отримання боржником такої постанови не свідчить про недобросовісні дії продавця з відчуження належного йому на праві власності майна. Сам по собі момент вчинення оспорюваного правочину (до ухвалення судового рішення про стягнення коштів на погашення сплачених боргів) як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17.
Наявність постанови про накладення арешту на все майно, за відсутності доказів отримання боржником такої постанови, також не може свідчити про недобросовісні дії боржника з відчуження (дарування) належного йому на праві власності нерухомого майна (постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 359/1526/20).
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції зазначав, що йому не було відомо про наявність в провадженні Зарічного районного суду м. Суми справи № 591/6114/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу і про наявність ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 06 жовтня 2020 року, якою було заборонено відчуження спірної квартири ОСОБА_2, також обізнаний не був і цю ухвалу не отримував на час укладання зі мною договору купівлі-продажу спірної квартири. Наявність ухвали суду про забезпечення позову, за відсутності доказів отримання боржником такої ухвали, також не може свідчити про недобросовісні дії ОСОБА_2 з відчуження належного йому на праві власності нерухомого майна. Апеляційний суд не послався на відсутність ознак фіктивності укладання правочину (спірного договору), не піддав це перевірці, а обмежився лише посиланням на висновок у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, що не відповідає висновку у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 359/1526/20.
У квітні 2023 року до Верховного Суду від представника ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він вказує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 не було відомо про постановлення ухвали про заборону відчуження спірної квартири від 06 жовтня 2020 року, спростовуються матеріалами справи - супровідними листами про направлення ОСОБА_2 копії цієї ухвали. Постанови Верховного Суду, на які міститься посилання у касаційній скарзі, є нерелевантними. Суд апеляційної інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилається на випадки, передбачені частиною третьою статті 389 ЦПК України, а саме, зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах; справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскарженими судовими рішеннями порушені майнові права позивача; суд першої інстанції відніс справу з ціною позову 643 884,00 грн до категорії малозначних помилково.
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі
№ 522/23819/15-ц, від 30 травня 2022 року у справі № 344/10730/16-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 524/5846/17, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 21 вересня 2022 року у справі № 369/1943/20, від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16, від 03 травня 2022 року у справі № 359/1526/20, від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц, від 03 серпня 2021 року у справі № 295/6177/19-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17, постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1837цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц, від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що19 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №5895, згідно з яким квартира перейшла у власність ОСОБА_3 .
Між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 існує спір про стягнення боргу за розпискою, який розглядався Зарічним районним судом міста Суми (справа № 591/6114/20).
З метою забезпечення виконання майбутнього рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 звертався до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідача ОСОБА_2 .
Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми 06 жовтня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, забезпечено позов шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2, до набрання законної сили рішенням у справі. Копію ухвали направлено сторонам і Департаменту реєстрації Харківської міської ради. Зазначено, що ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Рішенням державного реєстратора Департаменту реєстрації Харківської міської ради Харківської області Гетьманом П. С. було відмовлено
ОСОБА_1 у державній реєстрації обтяження, заборони на нерухоме майно на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, з підстав того, що на час звернення до державного реєстратора вищевказане нерухоме майно вибуло з власності ОСОБА_2 .
З жовтня 2020 року у провадженні Зарічного районного суду міста Суми перебувала цивільна справа № 591/6114/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою. За наслідком розгляду вказаної справи 12 травня 2021 року Зарічним районним судом міста Суми ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 622 578,80 грн, судовий збір у розмірі 6 846,16 грн. Зазначене рішення суду набрало законної сили, оскаржене не було.
19 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв у власність та сплатив відповідно за придбану квартиру під номером АДРЕСА_1, грошову суму на умовах та у строки, визначені цим договором.
У пункті 4 договору зазначено, що за даними Єдиного реєстру заборона відчуження зазначеної квартири відсутня (довідка та Витяги видані 19 жовтня 2020 року).
Пунктом 2 вказаного договору зафіксовано, що продаж, що є дійсним наміром сторін, вчинено за 643 884,00 грн, що згідно з курсом НБУ є еквівалентом 22 700,00 доларів США.
Цей договір посвідчено приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т. В., зареєстровано у реєстрі за № 5895.
На підставі укладення вказаного договору приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т. В. 19 жовтня 2020 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 54638258, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 жовтня 2020 року зареєстровано запис № 3871722 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_3 .
Під час розгляду справи судом першої інстанції приватним нотаріусом ХМНО Кошель Т. В. було надано копії нотаріальної справи щодо посвідчення зазначеного правочину.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 228558043 від 19 жовтня 2020 року та № 228558387 від 19 жовтня 2020 року ОСОБА_2 не мав у власності будь-якого іншого майна, крім квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на момент вчинення ОСОБА_2 спірного правочину від 19 жовтня 2020 року з продажу вказаної квартири обтяження у виді арешту на це майно існувало та судом не скасовувалось.
Позиція Верховного Суду
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".