Постанова
Іменем України
22 червня 2023 року
м. Київ
справа № 592/16491/18
провадження № 61-9539св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Максименко Елеонора Павлівна, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року під головуванням судді Фоменко І. М., постанову Сумського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Собини О. І. та постанову Сумського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Ткачук С. С. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просила суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути їй самовільно зайняту частину земельної ділянки, площею 0,0029 га, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, розташовану на АДРЕСА_1, незаконно приєднану до земельної ділянки під домоволодінням АДРЕСА_2 та зобов`язати ОСОБА_2 привести самовільно зайняту частину земельної ділянки до стану, придатного для її використання за цільовим призначенням, включаючи знесення самочинно збудованих будівель та споруд.
Позовна заява мотивована тим, що вона на підставі свідоцтва про право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_1 від 08 квітня 2014 року, є власником земельної ділянки загальною площею 0,0589 га, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана земельна ділянка має спільну межу із ділянкою, належною ОСОБА_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час встановлення в натурі меж належної їй земельної ділянки з`ясувалося, що відповідач у 2016 році під час проведення будівельних робіт самостійно зайняла частину земельної ділянки, належної їй, площею 0,0029 га, на якій звела цегляну огорожу на фундаменті та інші капітальні споруди. Факт самовільного зайняття земельної ділянки підтверджено під час позапланової перевірки, проведеної Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради у період часу з 26 травня 2017 року до 01 червня 2017 року. За результатом перевірки складено акт, протокол про адміністративне правопорушення та припис про усунення порушень законодавства і припинення будівельних робіт.
Посилаючись на те, що дії відповідача ОСОБА_2 щодо самовільного зайняття земельної ділянки порушують її права, як власника нерухомого майна, просила суд позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 14 грудня 2021 року позов задовольнив частково.
Зобов`язав ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 0,0029 га з кадастровим номером 5910136600:07:004:0026, розташовану на території Сумської міської ради Сумської області на АДРЕСА_1, самовільно приєднану до земельної ділянки АДРЕСА_1 .
В задоволенні інших позовних вимог відмовив за необґрунтованістю.
Ковпаківський районний суд м. Суми додатковим рішенням від 26 січня 2022 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Ухвалив додаткове судове рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 7 101,85 грн, що включають: 1/2 частину сплаченого судового збору в розмірі 711,85 грн, 1/2 частину витрат за проведення топографо-геодезичних робіт, що становить 800 грн, 1/2 частину сплачених коштів за проведення земельно-технічної експертизи - 3 140 грн, 1/2 частину витрат за надання професійної правничої допомоги - 2 450 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що факт самовільного зайняття частини земельної ділянки площею 0,0029 га, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, на АДРЕСА_1, належної ОСОБА_1, шляхом зведення паркану (огорожі) та стіни споруди (навісу), що виходить за межі належної ОСОБА_2 території на АДРЕСА_2, на суміжну частину ділянки, підтверджено наявними у справі доказами, тому суд вважав, що порушені права ОСОБА_1, як власника нерухомості, підлягають захисту у спосіб, визначений частиною першою статті 212 ЗК України, шляхом повернення частини самовільно зайнятої частини земельної ділянки власнику.
Позовна вимога про зобов`язання ОСОБА_2 привести самовільно зайняту частину земельної ділянки, самовільно приєднану до своєї земельної ділянки, до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, включаючи знесення самочинно збудованих будівель і споруд, є передчасною та неспівмірною, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Наявність акта перевірки і припису Державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради від 01 червня 2017 року № 47 про необхідність усунення ОСОБА_2 порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил не може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усунути його наслідки.
Додаткове рішення суду мотивоване тим, що рішенням суду від 14 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково (пропорційно 1/2 частині заявлених вимог), однак не вирішено питання про стягнення судових витрат, тому суд вважав необхідним вирішити це питання додатковим рішенням, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7 101,85 грн, що включає: 1/2 частину сплаченого судового збору в розмірі 711,85 грн, 1/2 частину витрат за проведення топографо-геодезичних робіт, що становить 800 грн; 1/2 частину сплачених коштів за проведення земельно-технічної експертизи - 3 140 грн, 1/2 частину витрат за надання професійної правничої допомоги - 2 450 грн.
Сумський апеляційний суд постановою від 02 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову скасував та прийняв постанову.
Зобов`язав ОСОБА_2 привести самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 0,0029 га з кадастровим номером 5910136600:07:004:0026, розташовану на АДРЕСА_1, до стану, придатного для її використання за цільовим призначенням, включаючи знесення самочинно збудованих будівель та споруд, в тому числі цегляної огорожі, теплиці, сараю для домашньої птиці та недобудованої будівлі з керамічної цегли.
Додаткове рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 26 січня 2022 року змінив.
Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 14 189,60 грн, що включають: 1 409,60 грн судового збору (704,80 грн + 704,80 грн за дві вимоги немайнового характеру); 1 600 грн витрат за проведення топографо-геодезичних робіт; 6 280 грн за проведення земельно-технічної експертизи; 4 900 грн витрат за надання професійної правничої допомоги.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 057,20 грн компенсації судових витрат за апеляційний розгляд справи.
Сумський апеляційний суд постановою від 25 серпня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Максименко Е. П. залишив без задоволення.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року в оскаржуваній частині залишив без змін.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 500 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Приймаючи постанову від 02 червня 2022 року, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 здійснила будівельні роботи з реконструкції навісу під господарську будівлю (сарай) та будівництво будівлі душу без документів, що дають право на це, а саме: без будівельного паспорту та повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
Це означає, що у спірних правовідносинах має місце той вид самочинного будівництва, для якого ЦК України не встановлює правила, що знесенню передує рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Тобто, частина сьома статті 376 ЦК України спірні правовідносини не регулює.
Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснила будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконала вимоги зобов`язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення.
Поза увагою суду першої інстанції залишилась та обставина, що предметом спору у цій справі є фактичне порушення меж земельної ділянки ОСОБА_1 внаслідок знаходження майна відповідача на її земельній ділянці. Розташування будь-яких споруд, огорожі, тощо за межами належної особі земельної ділянки є порушенням прав інших осіб, тому задоволення лише частини позовних вимог і відмова у знесенні самочинно збудованих будівель і споруд не захистить належним чином порушені права позивача.
Крім того, суд першої інстанції зосередився на відсутності підстав для знесення самочинно збудованих споруд відповідача, розташованих на земельній ділянці позивача, відповідно до статті 376 ЦК України з огляду на те, що позивачем не використано всі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності, та не звернув уваги, що позивачем наводились також інші підстави, якими вона обґрунтовувала свої вимоги, зокрема, статті 321, 391 ЦК України, статті 95, 152 ЗК України та не надав їм належної правової оцінки.
Постанова Сумського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року мотивована тим, що права ОСОБА_1, як власника нерухомості, порушені і підлягають захисту у спосіб, визначений частиною першої статті 212 ЗК України, шляхом повернення частини самовільно зайнятої частини земельної ділянки власнику.
Доданий до позовної заяви акт про погодження (встановлення) меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, та прийому-передачі межових знаків на зберігання власнику ОСОБА_1 від 14 вересня 2012 року, в якому встановлені межі та погоджені з суміжними власниками, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, не є спростуванням того, що ОСОБА_2 у 2016 році під час проведення будівельних робіт самовільно зайняла частину земельної ділянки позивача.
Акт проведення позапланового заходу від 18 березня 2019 року № 30, який виготовлений на замовлення ОСОБА_2, свідчить про усунення відповідачем порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, які були встановлені в акті перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01 червня 2017 року № 47, а саме: проведення будівельних робіт без будівельного паспорту та повідомлення про початок виконання будівельних робіт. Проте, цей акт не свідчить про дотримання ОСОБА_2 меж земельної ділянки, визначених державним актом про право власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Максименко Е. П., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 14 грудня 2021 року, постанову Сумського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18.
Крім того, судом апеляційної інстанції відмовлено у клопотанні про відкладення розгляду справи у зв`язку з існуванням загрози життю і здоров`ю через загрозу ракетних ударів, чим порушено право відповідача на захист та участь у судовому процесі.
Разом з тим, касаційна скарга мотивована тим, що на земельних ділянках № НОМЕР_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 є невідповідність контурів існуючих земельних ділянок з межами, які зазначені у державних актах. Фактично ОСОБА_2 користується земельною ділянкою, яка становить 0,1 га, що відповідає державному акту.
Судами попередніх інстанцій не враховано та не надано оцінку акту проведення позапланового заходу від 18 березня 2019 року, в якому встановлено відсутність порушень з боку ОСОБА_2 .
Також, висновок експерта № 45 за результатом проведення земельно-технічної експертизи від 02 березня 2020 року є суперечливим та не відповідає дійсності, у зв`язку з чим не може бути взятий до уваги.
Судами не встановлено факту самовільного зайняття частини земельної ділянки, яка належить позивачу.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Зазначає, що наявними у справі доказами встановлено, що ОСОБА_2 збудувала паркан та інші капітальні споруди на належній позивачу земельній ділянці. Крім того, відповідач розпочала реконструкцію навісу під господарську будівлю та будівництво господарських споруд, без будівельного паспорту та повідомлення про початок будівельних робіт, що стало підставою для складання припису від 01 червня 2017 року № 47.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 січня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Ковпаківського районного суду м. Суми.
Справа № 592/16491/18 надійшла до Верховного Суду 31 січня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0589 га, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, із цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (т. 1 а. с. 26-30).
Власником суміжної земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:07:004:0071, за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору дарування житлового будинку та земельних ділянок від 22 листопада 2016 року, є ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 82-87).
Власником земельної ділянки, площею 0,1 га, кадастровий номер 5910136600:07:004:0023, на АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 69).
Під час встановлення Державним підприємством "Сумигеодезкартографія" в натурі меж земельної ділянки, належної ОСОБА_1, з`ясувалося, що ОСОБА_2 у 2016 році під час проведення будівельних робіт самостійно зайняла частину земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, площею 0,0029 га, на якій звела цегляну огорожу на фундаменті та інші капітальні споруди (т. 1 а. с. 20-24).
Як вбачається з акта № 47 перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 01 червня 2017 року, перевіркою встановлено, що на межі земельних ділянок АДРЕСА_2 і № НОМЕР_3 на території домоволодіння АДРЕСА_1 проведено будівельні роботи з реконструкції навісу під господарську будівлю (сарай) та будівництво будівлі душу без будівельного паспорту та повідомлення про початок виконання будівельних робіт, що дає підстави вважати дані об`єкти самочинним будівництвом (т. 1 а. с. 8-9, 38).
На підставі виявлених порушень, Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради винесено ОСОБА_2 припис від 01 червня 2017 року № 47, в якому зазначено про вимогу усунути порушення містобудівного законодавства, зазначені в акті перевірки від 01 червня 2017 року № 47 у термін до 31 серпня 2017 року (т. 1 а. с. 10).
З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 27 вересня 2018 року встановлено, що межі земельної ділянки АДРЕСА_1 згідно раніше розробленої документації із землеустрою не співпадають з межами фактичної ділянки. Фактична площа ділянки практично не змінилася, але фактичні межі змістилися, як зі сторони ділянки № НОМЕР_2 (зменшилися), так і зі сторони ділянки АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 39).
Згідно з листом Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради від 08 жовтня 2018 року, при встановлені меж земельної ділянки, належної ОСОБА_1, в натурі (на місцевості) спеціалістами Державного підприємства "Сумигеодезкартографія" встановлено, що частина земельної ділянки, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, площею 0,0029 га, самовільна зайнята власником домоволодіння АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 40).
Відповідно до висновку експерта № 45 за результатом проведення земельної-технічної експертизи від 02 березня 2020 року, фактичне розташування паркану (огорожі) та стіни споруди (навіс), що знаходяться на межі між ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1, на підставі даних плану фактичного використання земельних ділянок на АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_1, станом на 27 січня 2020 року, не відповідає межам, визначеним у технічних документаціях із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5910136600:07:004:0071, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2, та на АДРЕСА_1, кадастровий номер 5910136600:07:004:0026, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Невідповідність меж земельних ділянок відображені у Додатку № 1 жовтим кольором, де контури земельної ділянки АДРЕСА_2 (фактичне розташування паркану (огорожі) та стіни споруди (навіс)) виходить за межі своєї території на суміжну земельну ділянку АДРЕСА_3, межі якої визначено у технічній документації із землеустрою площею 48,66 кв. м.
Лінійні розміри та конфігурація ділянки на АДРЕСА_1, розроблені у технічній документації із землеустрою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в 2016 році, не співпадають із розмірами, зазначеними у державному акті, що посвідчує право власності на земельну ділянку серія І-СМ № 030749 від 03 грудня 1999 року (т. 2 а. с. 6-31).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.