Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 0814/6450/2012
провадження № 61-18489св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року в складі судді Лихосенко М. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2012 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2, про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 12 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Запорізької обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/17-02/4291-50, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 28 866,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,75 % річних, із кінцевим терміном повернення до 11 квітня 2017 року.
На забезпечення виконання забов`язань за кредитним договором 12 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Запорізької обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 014/17-02/4291-50, відповідно до умов якого відповідач передала позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира), яка належить їй на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Серовською М. В. 04 червня 2004 року за реєстровим номером № 1881.
Боржник за кредитним договором ОСОБА_2 належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 16 лютого 2012 року утворилася заборгованість у сумі 80 824,07 дол. США, що еквівалентно 645 630,51 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 992,05 дол. США, що еквівалентно 207 627,09 грн; заборгованості зі сплати відсотків за користуванням кредитом у сумі 13 307,03 дол. США, що еквівалентно 106 297,89 грн, заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату планового платежу за тілом кредиту в сумі 41 524,96 дол. США, що еквівалентно 331 705,53 грн.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2009 року в справі № 2-2169/2009 з боржника ОСОБА_2 стягнено на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 224 574,20 грн, яке набрало законної сили.
Однак вказане рішення не може бути виконано у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, що підтверджується постановами державного виконавця від 25 грудня 2009 року та від 27 грудня 2011 року.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру, яка належить ОСОБА_1, шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, задовольнити в повному обсязі вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у сумі 645 630,51 грн згідно з наданим розрахунком.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд м. Запоріжжя заочним рішенням від 23 січня 2013 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" задовольнив. Звернув стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру шляхом продажу зазначеного майна на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, за ціною, визначеною незалежним експертом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, та за рахунок коштів, отриманих від реалізації заставного майна, у встановленому законом порядку, задовольнив у повному обсязі вимоги ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у сумі 645 630,51 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що боржник належним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, судове рішення про стягнення з нього заборгованості не виконано у зв`язку з відсутністю майна, на яке можна було б звернути стягнення, тому у позивача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду.
16 листопада 2020 року третя особа ОСОБА_2 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з заявою про перегляд заочного рішення від 23 січня 2013 року (т. 3 а. с. 1-7).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 листопада 2020 року відмовлено у прийнятті заяви третьої особи ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 23 січня 2013 року (т. 3 а. с. 14).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Запорізькій апеляційний суд постановою від 20 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 як боржник за кредитним договором не надав доказів на підтвердження того, що він належним чином виконував свої зобовʼязання за кредитним договором. Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_2 не надав жодних переконливих доказів на підтвердження того, що оскаржуваним судовим рішенням порушуються його права та інтереси. Оскільки ОСОБА_1 як майновий поручитель не оскаржувала рішення суду, то суд не вбачав підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводівкасаційної скарги
11 листопада 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
Підставою касаційного оскарження заочного рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2013 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 20 липня 2021 року заявники зазначають неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 0417/12398/2012, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13, від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 20 березня 2019 року в справі № 761/26293/16, від 04 лютого 2020 року в справі № 912/1120/16 та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року в справі № 564/2199/15, від 19 вересня 2018 року в справі № 643/16336/16, від 12 вересня 2018 року в справі № 473/825/16, від 12 вересня 2018 року в справі № 186/1974/14, від 13 квітня 2018 року в справі № 904/6455/17, від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14, від 15 травня 2019 року в справі № 333/3870/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що банк, звернувшись до боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із вимогою про дострокове повернення кредитних коштів та до суду з позовом про стягнення заборгованості, змінив строк виконання основного зобов`язання, розмір якого визначено рішенням суду та становить 224 574,00 грн. Тому банк втратив право після зміни строку виконання основного зобов`язання нараховувати відсотки та пеню.
Рух справи у суді касаційноїі нстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у ційсправі та витребувано цивільну справу із Ленінського районного суду м. Запоріжжя.
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшла витребувана цивільна справа.
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 року справу призначено до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року зупинено касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Доводи інших учасників справи
У червні 2022 року АТ "Райффайзен Банк Аваль", який є правонаступником ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", надіслало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_1 строк на апеляційне провадження та відкрив апеляційне провадження через 8 років, чим порушив принцип правової визначеності та Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод у справі. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Запорізької обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/17-02/4291-50, на підставі якого він отримав кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 28 866,00 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,75 % річних, з кінцевим строком повернення до 11 квітня 2017 року (т. 1 а. с. 7-9).
Відповідно до пункту 5.1 кредитного договору позичальник повинен повертати кредит щомісячно до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця наступного за місяцем отримання кредиту, здійснювати часткове погашення кредиту згідно з пунктом 1.3 цього договору та остаточне погашення отриманого кредиту до 11 квітня 2017 року; щомісячно до 15 числа кожного місяця, наступного за місяцем отриманого кредиту, та при остаточному погашенні кредиту сплату процентів за фактичне використання кредитних коштів, згідно зі встановленим графіком.
На забезпечення виконання забов`язань за кредитним договором 12 квітня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", в особі Запорізької обласної дирекції "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 014/17-02/4291-50, відповідно до умов якого відповідач передала позивачу в іпотеку нерухоме майно, а саме - спірну квартиру, яка належить їй на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Серовською М. В. 04 червня 2004 року за реєстровим номером № 1881 (т. 1 а. с. 11, 12).
Відповідно до пункту 3.1.4 договору іпотеки, у випадку порушення іпотекодавцем чи боржником умов кредитного договору, іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя в справі № 2-2169/2009 від 24 квітня 2009 року позов ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено, стягнено з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 224 574,20 грн (т. 1 а. с. 103). Рішення суду набрало законної сили.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, банк посилався на те, що позичальник не виконує належним чином зобов`язання, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 16 лютого 2012 року становить 80 824,07 дол. США, що еквівалентно 645 630,51 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в сумі 25 992,05 дол. США, що еквівалентно 207 627,09 грн; заборгованості зі сплати відсотків за користуванням кредитом у сумі 13 307,03 дол. США, що еквівалентно 106 297,89 грн, заборгованості за пенею за несвоєчасну сплату планового платежу за тілом кредиту в сумі 41 524,96 дол. США, що еквівалентно 331 705,53 грн.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.