Постанова
Іменем України
26 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 522/11266/17
провадження № 61-208св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Військова прокуратура Південного регіону України, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Державної казначейської служби України та Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону (Військової прокуратури Південного регіону України) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Військового прокурора Південного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової прокуратури Південного регіону України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що 26 серпня 1997 року наказом Міністра оборони України № 420 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 призначено начальником кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури.
23 лютого 1998 року співробітниками міліції Центрального РВ ОМУ УМВС України в Одеській області проведено обшук службового кабінету, особистий обшук ОСОБА_1 та його житла. При цьому постанови про арешт та проведення обшуку не виносилися, прокурор району про проведення зазначених слідчих дій не був повідомлений.
Цього ж дня 23 лютого 1998 року, після проведення обшуку ОСОБА_1 затримано з грубим порушенням вимог статті 106 КПК України (у редакції 1960 року). Підтвердженням чого є рапорт начальника відділення державної служби по боротьбі з економічними злочинами Центрального РВ ОМУ УМВС України в Одеській області майора міліції ОСОБА_13
від 23 лютого 1998 року та протокол затримання від 23 лютого 1998 року, складений слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси та обшуку службового приміщення від 23 лютого 1998 року.
23 лютого 1998 року прокурором Центрального району м. Одеси винесено постанову про порушення щодо начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури полковника ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (отримання хабаря) (у редакції
від 28 лютого 1960 року).
Цього ж дня, слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси було винесено постанову про порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (у редакції від 28 грудня 1960 року).
26 лютого 1998 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (у редакції від 28 грудня 1960 року).
26 лютого 1998 року слідчий прокуратури ОСОБА_12 виніс постанову про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яку було санкціоновано прокурором Центрального району м. Одеси.
У зв`язку із порушенням кримінальної справи, на підставі подання прокурора Центрального району м. Одеси, наказом заступника Міністра оборони України - командуючого сухопутними військами (по особовому складу) від 09 квітня 1998 року № 32 начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури полковника ОСОБА_1 було відсторонено від займаної посади.
01 червня 1998 року матеріали кримінальної справи щодо ОСОБА_1 за підслідністю надійшли до військової прокуратури Південного регіону України.
13 серпня 1998 року слідчим військової прокуратури полковнику ОСОБА_1 пред`явлено остаточне обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України 1960 року.
28 жовтня 1998 року обвинувальний висновок у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 був затверджений заступником військового прокурора - начальником слідчого управління та матеріали цієї справи було скеровано до військового суду Південного регіону України для розгляду по суті.
Вироком військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року ОСОБА_1 було визнано винним та засуджено за вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (отримання хабаря), з призначенням покарання у вигляді 5 років позбавлення волі у ВТК посиленого режиму та позбавленням військового звання "полковник".
Ухвалою військової колегії Верховного Суду України від 13 квітня 1999 року № 7-10к99, яку постановою Пленуму Верховного Суду України
від 29 вересня 1999 року № 7-34п99 залишено без змін, вирок військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року скасовано. Справу направлено на додаткове розслідування у військову прокуратуру Південного регіону України.
07 грудня 1999 року начальником відділу військової прокуратури Південного регіону України майором юстиції ОСОБА_10 було винесено постанову про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на підписку про невиїзд, яку санкціоновано заступником військового прокурора Південного регіону України - начальником слідчого управління.
05 серпня 2013 року органом досудового розслідування прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013170690000023 було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення ОСОБА_1, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України.
05 серпня 2013 року прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу слідчого управління прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері ОСОБА_14 виніс постанову про об`єднання матеріалів досудового розслідування щодо ОСОБА_1 за № 42013170690000022 та за № 42013170690000023 в одне провадження, об`єднаному кримінальному провадженню було присвоєно № 420121706900000022.
11 грудня 2013 року старший слідчий прокуратури регіону ОСОБА_11 з порушенням норм чинного КПК України повідомив ОСОБА_1 про підозру в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданої йому влади та службового становища, вчиненого повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України.
03 лютого 2014 року у кримінальному провадженні № 42013170690000022 було затверджено та вручено ОСОБА_1 обвинувальний акт.
04 лютого 2014 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42013170690000022 направлено до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду по суті.
При розгляді судом матеріалів кримінального провадження № 42013170690000022 щодо ОСОБА_1 по суті прокурори, які підтримували обвинувачення у кримінальному провадженні, протягом значного часу безпідставно не з`являлися до зали судового засідання, у зв`язку із чим обвинувачений ОСОБА_1 вимушений був неодноразово звертатись до військового прокурора Південного регіону України та Приморського районного суду м. Одеси з відповідними скаргами та заявами.
Таким чином, посадові особи військової прокуратури Південного регіону України затягували судовий процес з розгляду матеріалів кримінального провадження № 42013170690000022.
25 листопада 2016 року прокурор у кримінальному провадженні - прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях слідчого відділу військової прокуратури Південного регіону України підполковник юстиції ОСОБА_8, розглянувши матеріали кримінального провадження № 42013170690000022 від 17 липня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, у судовому засіданні заявив, що допитаний в якості обвинуваченого ОСОБА_1 вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, надавши показання, суть яких зводиться до того, що злочину він не вчиняв, неправомірної вигоди (хабаря) не брав, із заявниками щодо передачі хабарів не спілкувався, кримінальна справа є результатом провокації, організованої його заступником полковником ОСОБА_2, який перебував із ним у неприязних відносинах. Оперативні співробітники міліції, на думку обвинуваченого, вступили у змову із ОСОБА_2 та підкинули йому гроші, організувавши подальше їх вилучення.
У результаті дослідження та аналізу доказів, одержаних та наданих суду у ході судового розгляду, прокурор дійшов переконання, що пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення не підтверджується.
20 грудня 2016 року прокурор у кримінальному провадженні - прокурор слідчого відділу військової прокуратури регіону ОСОБА_8 у судовому засіданні відмовився від підтримання державного обвинувачення. Виклав мотиви відмови у своїй постанові від 19 грудня 2016 року, яка була погоджена із заступником військового прокурора Південного регіону України ОСОБА_15, яку суд долучив до матеріалів кримінального провадження № 42013170690000022.
Крім того, у цій постанові прокурора ОСОБА_8 зазначено про допущені органом дізнання суттєві порушення Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" у редакції, яка діяла на 13 лютого 1998 року, безпідставне заведення оперативно-розшукової справи категорії "ЗАХИСТ" та неправомірне проведення щодо ОСОБА_1 оперативно-розшукової діяльності за умов відсутності для цього достатньої правової інформації.
За таких обставин прокурор ОСОБА_8 дійшов висновку, що докази, одержані в результаті оперативно-розшукових заходів щодо ОСОБА_1, також є недопустимими, оскільки отримані не у порядку, встановленому КПК України, та не у порядку, встановленому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".
Ухвалою Приморського районного суд м. Одеси від 22 грудня 2016 року у справі № 522/1975/14-к, кримінальне провадження № 42013170690000022 від 17 липня 2013 року на підставі обвинувального акта щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, закрито у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України.
07 березня 2017 року Приморський районний суд м. Одеси у порядку статті 380 КПК України постановив ухвалу, якою роз`яснив, що рішення про закриття кримінального провадження ухвалено на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Підстави для відмови від підтримання державного обвинувачення у кримінальному провадженні № 42013170690000022, наведені прокурором у постанові від 19 грудня 2016 року, відносяться до реабілітуючих, передбачених пунктом 2 частини другої, пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 КПК України.
Протягом усього часу перебування під слідством та судом ОСОБА_1 зазнав моральних втрат, страждань внаслідок фізичного та психічного впливу. Позбавлення волі та обмеження в діях призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, позбавлення можливостей реалізації звичок і бажань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого повсякденного життя.
Позивач перебував під слідством і судом із 23 лютого 1998 року до 22 грудня 2016 року, тобто 225 місяців та 29 днів, а тому вважає, що з Державного бюджету України шляхом списання із розрахункового рахунку Державного казначейства України підлягає стягненню моральна шкода в розмірі 723 200,00 грн (т. 1 а. с. 2-12).
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог (у порядку статті 49 ЦПК України), в якій зазначив, що на час його звернення до суду 20 червня 2017 року із позовною заявою місячний мінімальний розмір заробітної плати
з 01 січня 2017 року відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII було встановлено у розмірі 3 200,00 грн.
Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ мінімальна заробітна плата з 01 січня 2020 року встановлена у розмірі - 4 723,00 грн. У зв`язку із цим, з урахуванням постанови Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (справа № 6-2203цс15) та за умов постановлення у справі судового рішення
у 2020 році, розмір відшкодування моральної шкоди повинен становити 1 062 675,00 грн (4 723,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 225 (повні місяці перебування під слідством та судом) (т. 2 а. с. 145-149).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2020 року позов задоволено.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання з розрахункового рахунку Державної казначейської служби України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 062 675,00 грн, завдану незаконними діями органів досудового слідства.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 має обґрунтоване законне право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів внутрішніх справ відповідно до приписів частин першої, другої статті 1176 ЦК України, статей 1, 2 Закону України від 01 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Щодо позивача ОСОБА_1 слідство тривало більше 225 місяців.
Із прийняттям рішення про закриття кримінальних справ органом досудового розслідування не було вирішено питання про скасування запобіжного заходу.
У кримінальному провадженні від 17 липня 2013 року № 42013170690000022 обвинувальний вирок не винесено. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2016 року кримінальне провадження від 17 липня 2013 року № 42013170690000022 на підставі обвинувального акта стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 368 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини другої статті 284 КПК України - у зв`язку із відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення.
Враховуючи обставини справи, характер, обсяг та тривалість страждань позивача, характер немайнових втрат, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством і судом у період - із 23 лютого 1998 року до 22 грудня 2016 року стягнено у відшкодування моральної шкоди 1 062 675,00 грн - 225 (місяців) х 4 723,00 грн (мінімальна заробітна плата).
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу Військової прокуратури Південного регіону України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 18 травня 2020 року змінено.
Викладено мотивувальну частину рішення в редакції мотивувальної частини постанови.
Викладено резолютивну частину рішення суду першої інстанції в наступній редакції:
"Стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 1 062 675,00 грн, завданої незаконними діями органів досудового слідства".
Постанова мотивована тим, що колегія суддів апеляційного суду погодилась із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має обґрунтоване законне право на відшкодування моральної шкоди незалежно від вини посадових осіб органів внутрішніх справ відповідно до приписів частин першої, другої статті 1176 ЦК України, статей 1, 2 Закону України від 01 грудня 1994 року "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", оскільки позивач перебував під слідством і судом з 23 лютого 1998 року до 22 грудня 2016 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У січні 2022 року Державна казначейська служба України звернулася до суду із касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Державна казначейська служба України у касаційній скарзі вказує про необхідність застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для розрахунку завданої позивачу моральної шкоди. Зазначене узгоджується із постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц, у якій вказано, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Відшкодування моральної шкоди саме у розмірі 1 062 675,00 грн фактично не вмотивоване, оскільки при визначенні розміру суд апеляційної інстанції лише послався на критерії справедливості та достатності. Вказане узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 372/3192/18.
Також суди не врахували та не надали оцінки тим обставинам, що позивачем не було доведено, а судами не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між діями посадових осіб прокуратури та моральними стражданнями, на які посилався позивач, оскільки останній не надав жодних доказів того, що ці моральні страждання виникли внаслідок дій відповідача, що суперечить позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 214/6982/13-ц.
У червні 2022 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить касаційну скаргу задовольнити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
У касаційній скарзі прокуратура посилалась на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із застосуванням норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Зокрема, без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц,
від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20,
від 11 серпня 2021 року у справі № 761/20935/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/14448/18, щодо застосування у спірних правовідносинах норм статей 23, 1167, 1176 ЦК України, частин другої, третьої статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", статей 89, 263 ЦПК України.
Вказує на те, що загальний строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 28 місяців.
Так, 23 лютого 1998 року прокуратурою Центрального району м. Одеси порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України 1960 року.
26 лютого 1998 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення та цього ж дня обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Вироком військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 168 КК України 1960 року.
У подальшому у зв`язку зі скасуванням зазначеного вироку суду справу направлено на додаткове розслідування до Військової прокуратури Південного регіону України, якою досудове слідство у справі відновлено 08 жовтня 1999 року.
У ході додаткового розслідування запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою 07 грудня 1999 року змінено на підписку про невиїзд.
За наслідками додаткового розслідування 10 березня 2000 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 6 КПК України 1961 року, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано.
Таким чином, ОСОБА_1 під слідством та судом в період із 23 лютого 1998 року до 10 березня 2000 року перебував 24 місяці.
Вказану постанову від 10 березня 2000 року про закриття справи скасовано прокурором 23 червня 2000 року та цього ж дня досудове слідство у справі відновлено.
За наслідками досудового розслідування 24 жовтня 2000 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 за пунктом "а" статті 254 КК України 1960 року закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 6 КПК України 1961 року внаслідок акта амністії.
Таким чином, ОСОБА_1 під слідством у період із 23 червня 2000 року до 24 жовтня 2000 року перебував 4 місяці.
З урахуванням викладеного ОСОБА_1 під слідством та судом загалом перебував 28 місяців.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 01 січня становить 4 723,00 грн. Отже, із урахуванням вимог закону, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди становить 132 244,00 грн (28 міс. х 4 723,00 грн).
Відхиляючи доводи прокуратури щодо періодів перебування позивача під судом та слідством, суди безпідставно дійшли висновку про те, що органом досудового розслідування не було вирішено питання про скасування запобіжного заходу при винесенні постанов про закриття кримінальної справи стосовно позивача та, як наслідок, обмеження його особистих прав упродовж тривалого часу.
Судом першої інстанції не надано належну оцінку постанові військового місцевого суду Одеського гарнізону від 22 травня 2008 року у справі № 4-18/08, мотивів відхилення цього доказу не наведено.
Відхиляючи цей доказ, суд апеляційної інстанції послався на таке: ненадання відповідачем копії постанови від 10 березня 2000 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1, якою позивачу скасований запобіжний захід; відсутність будь-яких пояснень щодо невідповідностей встановлених судом у листі відповідача від 21 червня 2000 року, яким повідомлено ОСОБА_1 про скасування 23 червня 2000 року постанови про закриття кримінальної справи від 10 березня 2000 року, тобто на два дні раніше винесення відповідної постанови; винесення 11 грудня 2013 року слідчим клопотання про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання з покладенням на підозрюваного обов`язків.
Однак відсутність у матеріалах справи копії постанови від 10 березня 2000 року та наявність суперечностей під час винесення рішення про її скасування у червні 2000 року жодним чином не спростовує обставин, встановлених військовим місцевим судом Одеського гарнізону в 2008 році.
Зокрема, згідно із постановою військового місцевого суду Одеського гарнізону від 22 травня 2008 року у справі № 4-18/08 суд встановив, що
07 грудня 1999 року запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою змінено на підписку про невиїзд.
За наслідками додаткового розслідування 10 березня 2000 року винесено постанову про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 та цією ж постановою запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд скасовано. У подальшому жодний із запобіжних заходів до позивача не обирався.
Безпідставним при цьому є посилання суду апеляційної інстанції на винесення 11 грудня 2013 року слідчим клопотання про застосування запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання.
Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 176 КПК України запобіжними заходами є, зокрема, особисте зобов`язання, яке під час досудового розслідування застосовується слідчим суддею.
У той же час оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить посилань на відповідну ухвалу слідчого судді, якою було б застосовано запобіжний захід до позивача. Звернення слідчим із відповідним клопотанням ще не свідчить про його задоволення.
Отже, постанова військового місцевого суду Одеського гарнізону
від 22 травня 2008 року у справі № 4-18/08 є належним та достовірним доказом скасування запобіжного заходу при винесенні постанов про закриття кримінальної справи щодо позивача, який безпідставно не враховано судами першої та апеляційної інстанцій.
Таким чином, суди дійшли помилкового висновку про те, що органом досудового розслідування не було вирішено питання про скасування запобіжного заходу при винесенні постанов про закриття кримінальної справи стосовно позивача та, як наслідок, обмеження його особистих прав упродовж тривалого часу. Суди вважали, що у звʼязку із указаним позивач перебував під слідством та судом упродовж 225 місяців, що не відповідає обставинам справи.
Крім того, зазначає, що період перебування позивача під слідством та судом з 11 грудня 2013 року до 22 грудня 2016 року не може бути враховано в розрахунок розміру моральної шкоди, оскільки кримінальне провадження від 17 липня 2013 року № 42013170690000022 зареєстроване з ініціативи самого позивача та на виконання судового рішення, що виключає понесення ОСОБА_1 моральних втрат у зв`язку із розслідуванням та судовим розглядом цього кримінального провадження. Доводів, що вказане призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, позивачем не наведено.
Доводи інших учасників справи
У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 просить касаційні скарги залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України. Витребувано справу № 522/11266/17 із Приморського районного суду м. Одеси. Відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 травня 2020 року та постанови Одеського апеляційного суду від 02 грудня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону.
У квітні 2022 року до Верховного Суду надійшла справа № 522/11266/17.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що наказом Міністра оборони України ОСОБА_19 (по особовому складу) від 26 серпня 1998 року № 420 підполковника ОСОБА_1 призначено начальником кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури, ВОС-НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 13).
23 лютого 1998 року згідно із рапортом начальника Центрального РВ ОСОБА_13 та відповідної резолюції ОСОБА_16 у ході проведення оперативних заходів ОСОБА_1 затримано, у зв`язку із чим просили дозволу на реєстрацію матеріалів та передачу їх в прокуратуру району для вирішення питання про порушення кримінальної справи.
23 лютого 1998 року прокурором Центрального району м. Одеси ОСОБА_17 було винесено постанову про порушення кримінальної справи № 59580005 щодо громадянина ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (в редакції від 28 грудня 1960 року) за фактом отримання хабаря від громадянина ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 23).
23 лютого 1998 року слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси ОСОБА_12 було винесено постанову про порушення кримінальної справи та об`єднання її з кримінальною справою № 59580005 щодо громадянина ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (в редакції від 28 грудня 1960 року) за фактом отримання хабаря від громадянина ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 24).
23 лютого 1998 року слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси ОСОБА_12 складено протокол затримання підозрюваного, згідно із яким слідчим о 22 год. 00 хв. у приміщенні прокуратури району ОСОБА_1 затримано як підозрюваного у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (т. 1 а. с. 22).
23 лютого 1998 року старшим оперуповноваженим Центрального РВ ОМУ УМВС України в Одеській області ОСОБА_18 було складено протокол затримання та огляду службового приміщення, згідно із яким приблизно об 11 год. 35 хв. ОСОБА_1 був затриманий співробітниками міліції та після чого в присутності понятих проведений огляд службового приміщення, а також огляд особистих речей ОСОБА_1
(т. 1 а. с.18-21).
26 лютого 1998 року слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси ОСОБА_12 винесено постанову про залучення ОСОБА_1 як обвинуваченого та пред`явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною третьою статті 168 КК України (т. 1 а. с. 25).
26 лютого 1998 року слідчим прокуратури Центрального району м. Одеси ОСОБА_12 винесено постанову про обрання в якості запобіжного заходу тримання під вартою, за якою ОСОБА_1 обрано запобіжний захід тримання під вартою в СІЗО-1 УВС Одеської області, про що повідомлено під розписку (т. 1 а. с. 26).
09 квітня 1998 року згідно із витягом з наказу заступника Міністра оборони України командуючого сухопутними військами (по особовому складу) від 09 квітня 1998 року № 32 полковника ОСОБА_1, начальника кафедри військової підготовки Одеської державної академії будівництва та архітектури, увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командувача військ південного оперативного командування у зв`язку із порушенням кримінальної справи (т. 1 а. с. 27).
21 травня 1998 року згідно із листом заступника прокурора Одеської області військовому прокурору Південного регіону України направлено кримінальну справу за обвинуваченням військовослужбовця ОСОБА_1 за частиною другою статті 143, статтями 17, 19, частиною другою статті 170 КК України. Строк слідства та тримання під вартою обвинуваченого продовжено до 4 місяців. При цьому матеріали кримінальної справи № 59980005 у трьох томах разом із постановою та клопотаннями і скаргами ОСОБА_1 надійшли до військової прокуратури Південного регіону України 01 червня 1998 року (т. 1 а. с. 28).
13 серпня 1998 року старшим слідчим військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_20 винесено постанову про пред`явлення нового обвинувачення ОСОБА_1 в скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України (т. 1 а. с. 29, 30).
Із листа заступника начальника ОМУ УМВС України в Одеській області ОСОБА_24 від 14 жовтня 1998 року № 31/3вх833 вбачається, що 24 лютого 1997 року о 07 год. 30 хв. в ІТУ ОМУ УМВС був поміщений ОСОБА_1, 1958 року народження. 27 лютого 1997 року о 15 год. 00 хв. ОСОБА_1 з особистою справою арештованого був направлений
в СІЗО-1 (т. 1 а. с. 67).
Вироком військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною третьою статті 168 КК України, на підставі якої, з визнанням статей 37, 44 КК України, його позбавлено волі строком на 5 років у виправно-трудовій колонії посиленого режиму без конфіскації майна та без позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлено військового звання "полковник"
(т. 1 а. с. 31-33).
Ухвалою військової колегії Верховного Суду України від 13 квітня 1999 року у справі № 7-10к99 касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та його захисника задоволено. Вирок військового суду Південного регіону України від 25 грудня 1998 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Справу направлено на додаткове розслідування військовому прокурору Південного регіону. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 залишено без змін (т. 1 а. с. 34, 35).
Постановою заступника прокурора Південного регіону України - начальника управління ОСОБА_6 від 29 квітня 1999 року встановлено строк тримання під вартою ОСОБА_1 один місяць,
з 29 квітня до 29 травня 1999 року (т. 2 а. с. 23).
03 червня 1999 року першим заступником Генерального прокурора України ОСОБА_21 внесено протест у справі ОСОБА_1 (у порядку нагляду). Ухвалу військової колегії Верховного Суду України від 13 квітня 1999 року про скасування вироку військового суду Південного регіону України
від 25 грудня 1998 року щодо полковника ОСОБА_1 і повернення кримінальної справи на додаткове розслідування військовому прокурору Південного регіону України скасовано. Справу направлено на новий касаційний розгляд в іншому складі суду (т. 2 а. с. 24-26).
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 вересня 1999 року у справі № 7-34п99 протест першого заступника Генерального прокурора України залишено без задоволення. Ухвалу військової колегії Верховного Суду України від 13 квітня 1999 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (т. 2 а. с. 28, 29).
18 жовтня 1999 року постановою заступника військового прокурора Південного регіону України - начальника управління ОСОБА_6 попереднє слідство у кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною третьою статті 168 КК України відновлено. Створено слідчу групу та встановлено строк досудового розслідування у справі - один місяць, тобто до 18 листопада 1999 року (т. 2 а. с. 30).
07 грудня 1999 року начальником відділу військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_22 винесено постанову про зміну міри запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 з тримання під вартою на підписку про невиїзд, що також підтверджується підпискою про невиїзд ОСОБА_1 від 07 грудня 1999 року, яку відібрав начальник відділу ВППР України (т. 1 а. с. 38, 39).
Листом прокурора Одеської області ОСОБА_25 від 08 лютого 2000 року № 04/2-5368-98 повідомлено військового прокурора Південного регіону України ОСОБА_23, що вивченням матеріалів ОРД підстав вважати, що була провокація дачі хабаря ОСОБА_1, не встановлено (т. 1 а. с. 56).
26 лютого 2000 року постановою начальника відділу ВП ПРУ ОСОБА_10 перекваліфіковано дії обвинуваченого ОСОБА_1 з частини третьої статті 168 КК України на пункт "а" статті 254 КК України (т. 2 а. с. 33).
14 березня 2000 року листом заступника військового прокурора Південного регіону України - начальника управління ОСОБА_6 № 25/572 до начальника управління кадрів Південного оперативного командування ОСОБА_26 повідомлено, що кримінальна справа щодо полковника ОСОБА_1 10 березня 2000 року закрита за пунктом 4 статті 6 КПК України - внаслідок акта амністії. В ході попереднього розслідування у справі його дії перекваліфіковані з частини третьої статті 168 на пункт "а" статті 254 КК України, оскільки факти отримання хабарів полковником ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження. У зв`язку з чим просив вирішити питання у встановленому порядку про подальше проходження служби полковником ОСОБА_1 відповідно до його штатно-посадової категорії, яку він раніше займав (т. 1 а. с. 58).
Листом першого заступника військового прокурора Південного регіону України ОСОБА_6 від 21 червня 2000 року № 25/1339 ОСОБА_1 роз`яснено, що в порядку нагляду постанова про закриття кримінальної справи від 10 березня 2000 року скасована. Справа для додаткового розслідування передана в провадження слідчого прокурора відділу військової прокуратури регіону ОСОБА_27 (т. 2 а. с. 36).
23 червня 2000 року першим заступником військового прокурора Південного регіону України ОСОБА_6 винесено постанову про скасування постанови про закриття кримінальної справи, якою постанова від 10 березня 2000 року про закриття кримінальної справи скасована, як винесена передчасно. Попереднє слідство у кримінальній справі доручено прокурору відділу нагляду за дотриманням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та попереднього слідства військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_27
(т. 2 а. с. 37).
17 жовтня 2000 року постановою прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_27 залучено ОСОБА_1 як обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених пунктом "а" статті 254 та частиною другою статті 143 КК України, про що в порядку статей 140, 142 КПК України його повідомлено (т. 2 а. с. 38-40).
23 жовтня 2000 року постановою прокурора відділу ВП Південного регіону України ОСОБА_27 кримінальна справа в частині пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачення за частиною другою статті 143 КК України подальшим провадженням закрита за відсутністю складу злочину (т. 2 а. с. 41).
24 жовтня 2000 року висновком прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_27 скарги ОСОБА_1 від 25 вересня 2000 року про відшкодування йому шкоди направлено на вирішення прокурору Центрального району м. Одеси та роз`яснено, що у випадку спору він може подати позов до суду (т. 1 а. с. 62-66).
24 жовтня 2000 року прокурором відділу військової прокуратури Південного регіону України ОСОБА_27 винесено постанову про закриття кримінальної справи за обвинуваченням полковника ОСОБА_1 у скоєнні діянь, передбачених пунктом "а" статті 254 КК України, на підставі пункту 4 статті 6 КПК України (т. 1 а. с. 127-137).