ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2023 року
м. Київ
справа № 820/4887/16
касаційне провадження № К/9901/40697/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 (суддя - Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 (головуючий суддя - Катунов В.В., судді - Ральченко І.М., Бершов Г.Є.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Білий Колодязь" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Білий Колодязь" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.08.2016 №0001571401, №0001581401.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Агро-2008", СФГ "ВІКТОР", СФГ "Рубін", ПСП "Істок", ТОВ АФ "Прогрес". Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулася, спричинили зміну активів та зобов`язань позивача, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 15.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 25.08.2016 №0001571401, №0001581401.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, статей 188, 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з підстав: відсутності деяких первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, наявності негативної податкової інформації відносно зазначених контрагентів позивача.
У касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Позивач у запереченнях на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 27.06.2023.
Відповідачем 27.05.2021 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача у справі - Головне управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено виїзну планову документальну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 08.08.2016 №439/20-40-14-01-08/31235456 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело до зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 15244172,00 грн;
пункту 185.1 статті 185, статей 188, 189, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 ПК України, що призвело до зменшення від`ємне значення ряд.24 Декларації з податку на додану вартість на загальну суму 838723,00 грн.
Завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 15244172,00 грн. складається з сум:
заниження доходів, що стосується показників цукру, меляси, жому та їх не оприбуткування на загальну суму 13483693,00 грн;
завищення витрат, що стосується по включенню позивачем до складу собівартості 2015 року витрат по придбанню вугілля, отриманого від ТОВ "Імпульс-2008" в сумі 1639350,00 грн;
завищення витрат, що стосується показників "Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати" у розмірі 121129,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 25.05.2016:
№0001571401, яким позивачу збільшено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 15244172,00 грн;
№0001581401, яким визначено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту у розмірі 838723,00 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки, викладені в акті перевірки щодо відображення підприємством фактичного виходу готової продукції із 40% давальницької сировини, що залишається у власності підприємства відрізняється від виходу готової продукції, наведеному у кінцевому виробничо-технічному звіті за 2015 рік. В таблиці розрахунку зазначено, що % виходу кінцевого продукту у відношенні до маси переробленої бурякової маси з урахуванням витрат підприємством було надано такі дані: зі 100% переробленого буряку виробляється 19,93% - цукру, 7,96% - меляси, 9,87% - жому, натомість на думку контролюючого органу зі 100% переробленого буряку виробляється 12,61%% - цукру, 4,79% - меляси, 75,5% - жому, у зв`язку із такою розбіжністю у даних показниках, на думку контролюючого органу, підприємством не було відображено у звіті про фінансові результати та в бухгалтерському обліку дохід у розмірі 6357267,00 грн, чим порушено положення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України.
Підприємством під час перевірки представникам контролюючого органу і до суду було надано "Кінцевий звіт" згідно якого, фактичний вихід готової продукції у процентному відношенні до ваги цукрового буряку складає: цукру-піску - 12,61%; меляси - 4,79%; жому бурячного - 51,7 %.
В Акті перевірки в обґрунтування вказаних порушень контролюючий орган наводить таблицю, в якій зокрема зазначено, що позивач здійснив переробку давальницького буряку у розмірі 136143,195 тон, відсоток виходу кінцевого продукту у відношенні до меляси переробленої бурякової маси з урахуванням втрат складає за даними підприємства: цукру - 12,29%; меляси - 4,90%; жому бурячного - 51,7%, натомість за даними перевірки, згідно даної таблиці, зазначено, що позивач здійснив переробку давальницького буряку у розмірі 136143,195 тон, відсоток виходу кінцевого продукту у відношенні до меляси переробленої бурякової маси з урахуванням втрат складає за даними підприємства: цукру -12,61%; меляси - 4,79%; жому бурячного - 75,5% у зв`язку з чим не оприбутковано: цукру-піску у розмірі 423,880 тон і, як наслідок, не відображено доходу на суму 5227852,00 грн, меляси фактично вироблено на 0,11% і, як наслідок, не відображено доходу на суму 224037,00 грн, жому у розмірі 31784,053 тон і, як наслідок, не відображено доходу на суму 794601,00 грн.
В графі таблиці "вага давальницького цукрового буряку, тн" зазначено 136143,195. Однак вказані кількісні показники не вірні, оскільки, в таблиці акту вказано податковим органом, що вага давальницького цукрового буряку становить 10256,546 тон. Відповідно до вищевказаних договорів на переробку цукрових буряків на користь позивача давальницької сировини було отримано 10 256,546 тон, що також відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку №022. Таким чином, вага давальницького цукрового буряку у кількості 136143,195 тон.
Також, контролюючий орган посилається на безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.22.1999 №318 (далі - П(С)БО 16) передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.
Згідно з пунктом 12 П(С)БО 16 до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.
Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати (пункт 17 П(С)БО 16).
Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів (пункт 22 П(С)БО 16).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.