ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2023 року
м. Київ
справа № 816/2310/16
адміністративне провадження № К/9901/41058/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.03.2017 (суддя - Єресько Л.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 (головуючий суддя - Григоров А.М., судді - Подобайло З.Г., Тацій Л.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фламма" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фламма" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Криворізької центральної об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 01.12.2016 №0005541401, від 02.12.2016 №0005611401.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про незгоду із висновками контролюючого органу в частині не визнання відповідачем визначених в наказі підприємства про облікову політику на 2015 рік основних принципів розподілу загальновиробничих витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності та самостійним проведенням контролюючим органом розрахунку бази оподаткування податку на додану вартість у період з січня по квітень 2015 року і грудень 2015 року, в результаті чого до бази для обчислення податку на додану вартість необґрунтовано включено витрати на підтримку установки Г-67-1/1 і нерозподілену частину загальновиробничих витрат, які за визначенням П(С)БО 16 "Витрати" не можуть формувати виробничу собівартість продукції. Одночасно вказували на неправомірність податкового повідомлення - рішення про застосування до позивача штрафних санкцій за ненадання документів при здійсненні податкового контролю, оскільки всі документи були надані перевіряючому, запитів із вимогою про надання конкретного переліку копій документів, яких не вистачало б перевіряючому, не отримували.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 13.03.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017, позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 01.12.2016 №0005541401, від 02.12.2016 №0005611401.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що розмір понесених витрат був фактично підтверджений проведеною перевіркою, а нерозподілені загальновиробничі витрати правомірно віднесено до складу рахунку 79 "Фінансові результати", позивач мав право одразу їх віднести до складу означеного рахунка, бухгалтерські проводки, не вплинули на базу обчислення податку на додану вартість операцій з поставки послуг та фінансовий результат підприємства у 2015 році.
Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Стверджує про неправомірне включення позивачем до складу виробничої собівартості продукції витрат, пов`язаних з виробництвом продукції. Скаржник доводить, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які в подальшому використовуються в операціях, що не є господарською діяльністю, то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання.
В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував справу із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.06.2023 прийняв касаційну скаргу до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 27.06.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 30.06.2016, за результатами якої складено акта від 18.11.2016 №529/16-31-14-01-09/31273228 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у результаті чого встановлено заниження у рядку 9 "Усього податкових зобов`язань" декларацій з податку на додану вартість за перевіряємий період податку на додану вартість на загальну суму 435686,00 грн.
Фактичною підставою для висновків про порушення позивачем вимог зазначених правових норм слугували висновки контролюючого органу про те, що платник у вказаних періодах реалізовував продукцію власного виробництва за цінами нижчими за виробничу собівартість, в результаті чого відбулося зменшення такої складової власного капіталу, як активи (в розмірі собівартості продукції).
На підставі вищевказаних висновків перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 01.12.2016 №0005541401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 653025,00 грн, з них за основним платежем в сумі 435686,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 50% в сумі 217843,00 грн.
Платнику надано запит від 08.11.2016 №1/08-11-16 з проханням надати пояснення та належним чином завірені копії первинних документів по фактам, що свідчать про порушення вимог податкового законодавства зазначених у запиті в строк до 11.11.2016. Враховуючи, що станом на дату закриття акту перевірки (18.11.2016) копії документів, а також пояснення по запитуваним фактам, позивачем не надані, контролюючим органом складено акт від 18.11.2016 №500/16-31-14-01-09/31273238.
У зв`язку з цим на підставі положень підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України за порушення пунктів 85.2, 85.4 статті 85 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510 грн, про що контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 02.12.2016 №0005611401.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.