П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2023 року
м. Київ
справа № 754/17699/18
провадження № 51- 3292 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засуджених ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
ОСОБА_7,
захисників ОСОБА_8,
ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року, засудженого ОСОБА_6 і засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського міського суду від 18 серпня 2000 року засуджено ОСОБА_6 та ОСОБА_7, кожного за ч. 3 ст. 193, ч. 3 ст. 194, ч. 2 ст. 143, п.п. "а", "ж", "з", "і" ст. 93 Кримінального Кодексу України (далі - КК) (в редакції 1960 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна.
Цим же вироком засуджені ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, судові рішення щодо яких не оскаржуються.
Ухвалою Верховного Суду України від 15 лютого 2001 року вказаний вирок щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7 залишено без змін.
Засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 подали заяви про перегляд указаного вироку за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 11 листопада 2020 року заяви засуджених залишено без задоволення.
Ухвалою Київського апеляційного судувід 27 липня 2022 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7, не погоджуючись із постановленими стосовно ОСОБА_7 судовими рішеннями просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить ухвалу Київського апеляційного суду від 27 липня 2022 року щодо нього скасувати і призначити новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 також просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції з підстав істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
На підтвердження свої вимог у касаційних скаргах захисник ОСОБА_8, засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначають про те, що:
- необґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо того, що консультаційні висновки спеціалістів ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 не встановлюють факту, завідомо неправдивих висновків експертиз від 17 лютого 2000 року № 2-МК, від 24 липня 2000 року № 102, а показання в суді першої інстанції експерта ОСОБА_14 свідчать про переоцінку ним висновків експертиз № 2-МК та № 102 і не спростовують цих висновків, а також не впливають на правову оцінку обставин, встановлених вироком суду, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження;
- спеціаліст ОСОБА_14 вказував, що під час проведення експертиз №249, № 2-МК та № 102 експерти досліджували три різні черепи;
- висновки спеціалістів, долучені до матеріалів справи, та показання експерта ОСОБА_14 жодним чином не скасовують висновків експертів, які є в матеріалах справи, оскільки останній тільки вказав на велику вірогідність помилки в експертизі №2-МК;
- в суді апеляційної інстанції було доведено, що під час ухвалення вироку Київський міський суд не знав, що експерти, які досліджували залишки трупа нібито ОСОБА_17 досліджували різні черепи (при кожній експертизі інший) і давали свої відповідні висновки. При цьому експертиза № 249 зробила висновки за останками ОСОБА_17, за якими не проводилася ідентифікація;
- твердження судів про те, що консультативний висновок спеціаліста не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК, є необґрунтованими, оскільки експерт ОСОБА_14 був допитаний безпосередньо в судовому засіданні і підтвердив такі свої висновки;
- твердження суду першої інстанції про те, що зазначені свідками ОСОБА_18 та ОСОБА_19 обставини (щодо проживання ОСОБА_17 у них в селі у серпні - вересні 1997 року, а не в жовтні-листопаді 1997 року, як встановлено у вироку), досліджувалися Київським міським судом та їм надавалася оцінка при винесені вироку у 2000 році, є безпідставними, тому що ці дані не були відомі суду;
- суд апеляційної інстанції у супереч вимоги ч. 3 ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про дослідження доказів, обсяг яких був визначений ухвалою суду присяжних від 4 листопада 2019 року, і які не були досліджені судом першої інстанції, що призвело до вибіркового дослідження доказів.
На обґрунтування своїх вимог захисник ОСОБА_8 і засуджений ОСОБА_7 зазначають про те, що:
- вирок Апеляційного суду м. Києва від 10 листопада 2009 року щодо ОСОБА_20 та лист Прилуцької державної адміністрації Чернігівської області також є нововиявленою обставиною. Так, у вироку щодо ОСОБА_20 вказано як місце вбивства ОСОБА_17 - місце вздовж траси Київ - Прилуки приблизно в 1,5 км від дорожнього знаку до сіл Знаменка та Зарудка. При тому, що в оскаржуваному вироку місцем вбивства ОСОБА_17 зазначене місце дорогою з с. Світанок до Києва неподалік від с. Новий Биків Прилуцького району Чернігівської області. Згідно з вищенаведеною довідкою села Новий Биків у Прилуцькому районі Чернігівської області немає і не було. Суд першої інстанції, не визнавши цю обставину нововиявленою, зробив свій висновок, що вбивство ОСОБА_17 сталось дорогою з с. Світанок до м. Києва на території Чернігівської області, чим фактично змінив вирок від 18 серпня 2000 року;
- суди першої та апеляційної інстанції всупереч вимогам ч. 4 ст. 87 КПК не визнали недопустимими докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового слідства чи прокуратури своїх повноважень, непередбачених цим кодексом для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень. Суди попередніх інстанцій не розглянули клопотання про визнання доказів недопустимими на підставі ст. 86, п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК;
- останки ОСОБА_17 було знайдено в Чернігівській області 12 серпня 1999 року, а кримінальну справу за цим фактом було порушено лише 1 листопада 1999 року. Досудове слідство за епізодом вбивства ОСОБА_17 було проведено до порушення кримінальної справи. Всі докази по цьому епізоду були зібрані до 1 листопада 1999 року до порушення кримінальної справи, тобто з порушенням порядку, встановленого КПК, і є недопустимими;
- досудові слідчі дії у цій справі проводилися без порушення кримінальної справи, без пред`явлення обвинувачення і неуповноваженою особою, тобто у незаконний спосіб і з грубим порушенням прав на захист. У зв`язку з чим у суді було подано низку клопотань щодо визнання цих доказів недопустимими. Проте клопотання про недопустимість доказів суд залишив поза увагою, не навівши при цьому жодних обґрунтувань.
Крім вищенаведеного свої вимоги захисник ОСОБА_8 мотивує також тим, що:
- місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-медичної експертизи;
- суди попередніх інстанцій не надали оцінку тому, що Київський міський суд при постановлені вироку не допитав свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19, на досудовому слідстві ці обставини також не досліджувалися, при тому, що ці свідки під час розгляду заяв про перегляд вироку за нововиявленими обставинами, вказували, що до 2000 року до них в село приїзжав слідчий і допитував їх, але цих протоколів допиту в матеріалах справи не має;
- вбивство як ОСОБА_21, так і ОСОБА_17 було скоєно за межами юрисдикції слідчого прокуратури Харківського району м. Києва. Ні генеральний прокурор, ні його перший заступник не доручали проведення досудового слідства за фактом вбивств ОСОБА_17 та ОСОБА_21 прокуратурі Харківського району м. Києва;
- недопустимість доказів зібраних за епізодами вбивств ОСОБА_17 та ОСОБА_21 не досліджувалася ні Київським міським судом, ні Верховним Судом України під час розгляду справи по суті;
- суд апеляційної інстанції розглянув в нарадчій кімнаті клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказів, зібраних неуповноваженими особами (органом) та з порушення встановленого законом порядку за епізодом вбивств ОСОБА_17 та ОСОБА_21 . Однак при винесені свого остаточного рішення за апеляційною скаргою, безпідставно вказав, що вищенаведені доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 спростовуються матеріалами кримінальної справи в томах 1, 6, що не відповідає змісту матеріалів справи. Таким чином суд апеляційної інстанції допустив істотні порушення вимог КПК, а саме не визнав всі докази, що зібрані неуповноваженими особами (органом) та з порушенням встановленого законом порядку за епізодами вбивств ОСОБА_17 та ОСОБА_21 недопустимими і не скасував ухвалу місцевого суду від 11 листопада 2020 року;
- суд першої інстанції безпідставно послався на те, що слідчий мав повноваження на проведення досудового слідства, а суд апеляційної інстанції з цим погодився і послався на матеріалами справи т. 1-6, при цьому не вказавши документ, який надавав повноваження слідчому відповідно до вимог КПК;
- всі вищевказані порушення кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанції відповідно до ст. 412 КПК є такими порушенням, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Свої вимоги засуджений ОСОБА_7 мотивує також тим, що:
- тривалий розгляд цієї справи (починаючи з 24 червня 2014 року) свідчить, на його думку, про порушення права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку (п. 1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ);
- оскаржувані ухвали не відповідають положенням ст. 370 КПК;
- він отримав рішення місцевого суду від 11 листопада 2020 року зі штрих-кодом назва суду, час (14:38:09). Водночас згідно з відео, звукозаписом і журналом судового засідання від 11 листопада 2020 року (т. 12 а.с.57-58) у цей період ще тривало судове засідання та йшов виступ засудженого ОСОБА_6 . До нарадчої кімнати суд присяжних видалився лише о 16:09. Отже, ухвала суду першої інстанції була роздрукована ще до виходу суду присяжних до нарадчої кімнати і ухвалення ними шляхом голосування рішення, що свідчить про упередженість суду, порушення правил голосування в нарадчій кімнаті (ст. 375 КПК) та відмову в доступі до справедливого розгляду справи. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зазначені порушення і не вмотивовано відмовився переглядати в повному обсязі справу, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону та перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення;
- безпосередньо тричі в різних судах під присягою спеціаліст ОСОБА_14 підтвердив свої висновки, роз`яснив і наполіг на них саме як експерт, таким чином консультативні висновки експерта ОСОБА_14 набули статусу доказів;
- ухвалою місцевого суду від 4 листопада 2019 року, крім іншого, було визначено дослідити медичну картку на ім`я ОСОБА_22 №22309/5867 від 22-29 жовтня 1997 року. Однак, надалі суд першої інстанції відмовився витребувати і досліджувати медкартку, яка підтверджувала заявлені нововиявлені обставини. Невиконання судового рішення від 4 листопада 2019 року і обмеження сторони захисту в дослідженні виправдовуючих доказів, на переконання засудженого, також свідчить про істотне порушення КПК, яке перешкодило суду повно та всебічно з`ясувати обставини кримінального провадження;
- з урахуванням консультативного висновку експерта ОСОБА_14 від 20 листопада 2014 року, показань свідків та факту перебування ОСОБА_22 у лікарні, викладені у вироку фактичні обставини справи (про те, що потерпілий у кінці жовтня 1997 року проживав у с. Світанок, звідки засуджені його забрали і дорогою до Києва вбили), Київським міським судом встановлені неправильно, що є порушенням ст. 409 КПК. Однак суд апеляційної інстанції, відмовляючи у витребуванні медичної картки №22309/5867 та дослідженні в повному обсязі заявлених доказів із врахуванням нововиявлених обставин, помилки суду першої інстанції не виправив;
- у суді касаційної інстанції під час перевірки вироку його захист здійснював ОСОБА_23 (його батько), який не є фахівцем права чи адвокатом. Відповідно він не міг здійснювати захист його прав і законних інтересів у розумінні статей 59, 129 Конституції України та статті б Конвенції ЄСПЛ;
- висновок суду апеляційної інстанції на спростування доводів ОСОБА_7 про порушення його права на захист у Верховному Суді України про те, що такі доводи є непереконливими, оскільки під час касаційного розгляду брав участь захисник ОСОБА_23 (батько), суперечить положенням п. 3 ч. 3 ст. 44 КПК (в редакції 1960 року);
- висновок суду апеляційної інстанції про те, що статус доказів, використаних в одній справі повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження, є неправильним тлумаченням положень закону та суперечить позиції, викладеній і у вироку стосовно ОСОБА_24 від 10 листопада 2009 року, який також набув законної сили;
- в оскаржуваній ухвалі суд посилається на показання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 стосовно епізоду вбивства ОСОБА_22 як обвинувачених, що є свідченням неправильного застосування вимог КПК та грубого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та ст.6 Конвенції ЄСПЛ;
- відмова у клопотанні про роз`яснення судового рішення щодо матеріалів, на які посилається сторона захисту і які відсутні у томі 1-6, свідчить про відмову у доступі до правосуддя; не відповідають загальним засадам кримінального провадження та завданню захищати права, свободи осіб.
З урахуванням вищенаведеного засуджений ОСОБА_7 вважає, що в цьому кримінальному провадженні за допомогою нововиявлених обставин були виявленні суттєві недоліки судового розгляду у Верховному Суді України, які встановлюють факт істотного порушення кримінального процесуального закону (п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 412 КПК) та істотно впливають на результат розгляду справи, що у розумінні ст.459 КПК та частини 2 статті 4 Протоколу № 7 Конвенції, є підставою для відновлення кримінального провадження за нововиявленими обставинами.
До початку касаційного розгляду ОСОБА_7 подав доповнення до касаційної скарги, у яких:
- не погоджується з результатами експертиз, проведених під час розслідування та у суді, які були покладені в основу вироку;
- оскаржує достовірність використаних під час експертиз фотознімків ОСОБА_22, яких він (засуджений) ніколи не бачив, та стоматологічної картки № 754 на ім`я ОСОБА_22 , які суд, усупереч визначеному об`єму дослідження доказів, не дослідив, чим, на його переконання, порушив положення п. 1 ст. 410 КПК та фундаментальні принципи справедливого розгляду в розумінні вимог ст. 6 Конвенції, що вказує на неповноту та однобічність розгляду справи в судах попередніх інстанцій;
- суд апеляційної інстанції поверхнево, в неповному обсязі дослідив висновки експертиз. При цьому, не оглянув речей, не дослідив відповідних протоколів безпосередньо, не перевірив заявлені нововиявлені обставини щодо речей, які покладені в основу ідентифікаційного дослідження. Висновки суду апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи, що вказує на однобічність та неповноту судового розгляду;
- суд апеляційної інстанції не виправив помилки суду першої інстанції, не перевірив обґрунтованості рішення суду першої інстанції;
- ігнорування в суді першої інстанції необхідності проведення певних слідчих дій та відмова суду апеляційної інстанції в задоволенні клопотання про проведення експертизи перешкодило, на думку ОСОБА_7, повно та всебічно перевірити доводи заявника щодо дослідження експертизою №249 та вторинною ідентифікаційною експертизою №2-МК різного між собою досліджуваного матеріалу;
- висновок суду у вироку про корисливий мотив вбивства ОСОБА_17 є неправильним, оскільки потерпілий ані власником, ані співвласником квартири ніколи не був. Рішенням Деснянського суду м. Києва від 28 листопада 2003 року у справі №2-200/03р встановлено, що внаслідок вчиненого засудженими злочину квартира незаконно вибула із володіння ОСОБА_17 (син потерпілого), а тому право власності на це житло йому повернуто. Наведене судове рішення у цивільній справі було ухвалене після набрання вироком законної сили і тому також є нововиявленою обставиною. У суді першої інстанції зазначене рішення було досліджено, однак в оскаржуваній ухвалі суд не надав йому жодної оцінки;
- у апеляційній скарзі, посилаючись на рішення суду від 28 листопада 2003 року в цивільній справі, повторно було заявлено про нові обставини в частині мотиву вбивства ОСОБА_17 . Однак, суд апеляційної інстанції зазначене залишив поза увагою, чим також допустив істотне порушення КПК (ст.412 КПК);
- головуючий у суді першої інстанції повідомив учасників судового процесу про відсутність у цьому провадженні судових дебатів, чим позбавив заявника можливості в повному обсязі реалізовувати своє право на захист;
- у апеляційній скарзі він, окрім іншого, вказував, що суд першої інстанції формально ознайомив учасників процесу із пам`яткою про їхні права під час судового розгляду, зокрема, йому повідомили про право брати участь у судових дебатах, проте суд апеляційної інстанції не надав цим доводам оцінки;
- вважає, що на підставі п.п. "ґ", п. 2, ч. 5 ст. 72 КК зі змінами від 26 листопада 2015 року, які набули чинності 24 грудня 2015 року, строк його перебування у ДУ "Київський слідчий ізолятор" з 20 квітня 2016 року до 10 травня 2018 року та з 12 червня 2018 року до теперішнього часу, де він перебував для участі в провадженнях щодо перегляду вироку за нововиявленими обставинами, повинен бути зарахований у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Він подавав відповідне клопотання, однак суд апеляційної інстанції в усній формі, невмотивовано відхилив таке клопотання, чим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Просить суд касаційній інстанції відновити його порушені права у цій частині та зарахувати йому строк попереднього ув`язнення у строк відбування покарання.
Свої вимоги засуджений ОСОБА_6 мотивує тим, що :
- судом апеляційної інстанції не було дотримано вимог ст. 370 КПК при постановленні оскаржуваної ухвали;
- судом першої інстанції обсяг дослідження доказів, визначений ухвалою від 4 листопада 2019 року (постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до журналу судового засідання), дотриманий не був;
- судами попередніх інстанцій не було дотримано вимог статей 404, 419, 466 КПК щодо необхідності дослідження всіх доказів з приводу оспорюваних обставин, що перешкодило суду повноцінно і всебічно оцінити всі обставини справи з подальшим відображенням їх в судовому рішенні згідно з положеннями ст. 370 КПК;
- судом апеляційної інстанції не надано жодної оцінки доводам апеляційних скарг щодо вибіркового дослідження доказів судом першої інстанції, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 419 КПК;
- посилання суду апеляційної інстанції на необхідність доведення підробки висновку експерта за ст. 384 КК не узгоджуються з вимогами КПК, оскільки, на його думку, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК (в редакції від 2 лютого 2014 року) нововиявленою обставиною вважається не свідома підробка висновку експерта, а його неправильність, яка може бути наслідком, у тому числі, незалежних від волі спеціаліста обставин, як то недостовірність первинних даних, неповнота наданих на дослідження матеріалів, тощо. Положення ч. 3 ст. 459 КПК (в редакції від 02.02.2014 року), на його переконання, не вимагають наявності вироку або результатів розслідування для встановлення такої нововиявленої обставини, як неправильність висновку експерта;
- необґрунтоване відхилення доводів сторони захисту щодо перевірки у процесуальний спосіб експертного висновку та його оцінки з точки зору допустимості, на думку засудженого, порушує засади змагальності та принципи справедливості судового розгляду;
- непереконливим є відхилення судами першої та апеляційної інстанцій показань свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_24 з тих підстав, що зазначені ними обставини не є нововиявленими, без зазначення конкретних мотивів неврахування показань цих свідків, якими спростовуються викладені в оспорюваному вироку обставини, що суперечить приписами ст. 370 КПК;
З урахуванням вищенаведеного засуджений ОСОБА_6 вважає, що судом апеляційної інстанції допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК, що відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК, пунктів 1-2 ч. 1 ст. 438 КПК, є підставою для її скасування.
Позиції учасників судового провадження
- засуджені та захисник ОСОБА_8 підтримали вимоги всіх касаційних скарг;
- захисник ОСОБА_9 підтримав вимоги касаційної скарги захисника ОСОБА_8, а касаційні скарги засуджених - частково у частині їхніх вимог;
- прокурор заперечив щодо задоволення всіх касаційних скарг.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, як про це ставиться питання в касаційних скаргах та у доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_7 .
Порядок здійснення провадження за нововиявленими обставинами врегульований главою 34 КПК, у якій наведений вичерпний перелік нововиявлених обставин за наявності яких можуть бути переглянуті судові рішення, що набрали законної сили.
Згідно з вимогами ст. 459 КПК судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами, якими, зокрема, є штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок, скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути, інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 462 КПК у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами зазначаються обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду.
Із змісту зазначених статей випливає, що нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням, вироком суду, що набрав законної сили, або викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв`язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об`єктивній дійсності.
Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками, як їх: