Постанова
Іменем України
26 червня 2023 року
м. Київ
справа № 454/2858/22
провадження № 61-5316св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року у складі судді Адамовича М. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва, що зумовило приниження його честі, гідності та ділової репутації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 05 грудня 2020 року він звернувся до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив її зареєструвати в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та відкрити кримінальне провадження за статтею 382 КК України щодо судді Галицького районного суду м. Львова Мисько Х. М., яка, постановляючи ухвалу від 30 червня 2020 року у справі № 461/3014/20, не виконала рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-рп, в результаті чого його незаконно позбавлено доступу до правосуддя. У зв`язку з невнесенням працівниками ДБР відповідних відомостей до ЄРДР він звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва зі скаргою на їх бездіяльність. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні його скарги відмовлено. В подальшому ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року задоволено частково його апеляційну скаргу, ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції. Скасуванням ухвали слідчого судді підтверджується грубе порушення суддею Конституції України та норм КПК України, оскільки судді відомо, що в КПК України відсутні норми, які надають право ДБР не вносити відомості до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення, однак суддя, зловживаючи службовим становищем, незаконно відмовив йому в задоволенні скарги, чим спричинив моральну шкоду. Вказує, що моральна шкода полягала у приниженні честі, гідності та ділової репутації, а також моральних переживаннях, які він зазнав через порушення нормальних ділових зав`язків та стосунків з оточуючими людьми, які глузують з нього, стверджуючи, що він не знає чинного законодавства, а тому, не веде свою діяльність в межах закону. Вважає, що для відновлення попереднього стану та компенсації завданої йому моральної шкоди справедливим буде стягнення на його користь з відповідача відшкодування в розмірі 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Сокальський районний суд Львівської області заочним рішенням від 19 грудня 2022 року, з урахування ухвали від 30 січня 2023 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовив за безпідставністю позовних вимог.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджували б заподіяння йому моральної шкоди діями слідчого судді, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Львівський апеляційний суд постановою від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Суд виходив з того, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок постановлення слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва ухвали від 25 листопада 2020 року, якою відмовлено у задоволенні його скарги на бездіяльність ДБР, а також причинного зв`язку між прийнятою ухвалою та настанням тих негативних наслідків, на які покликається ОСОБА_1 в позовній заяві. Саме по собі скасування судом апеляційної інстанції ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року не є підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Як на підставу касаційного оскарження посилався на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17, від 22 квітня 2020 року у справі № 454/3206/16, від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16, від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 686/21731/19, від 28 січня 2019 року у справі № 686/7576/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18, від 16 травня 2019 року у справі № 686/20079/18, від 22 травня 2019 року у справі № 686/24243/18, від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18, від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 686/27961/19 та застосованих апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування йому моральної та майнової шкоди; не застосували до спірних правовідносин Конституцію України як норму прямої дії, а отже, не захистили порушені права позивача; не врахували, що статтею 56 Конституції України та статтею 1176 ЦК України заявнику гарантовано право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, та необґрунтовано відмовили у задоволенні позову; не надали належної оцінки доказам протиправності дій посадових осіб ДБР та безпідставно не врахували ухвалу Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, якою задоволено частково його апеляційну скаргу та скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У касаційній скарзі заявник просив унести до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення статті 56 Конституції України з підстав того, чи має позивач право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб органів державної влади (судами, суддями), чи може це право бути обмежене, у яких випадках, на підставі яких норм Конституції України. Крім того, просив вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності вищезазначених постанов Верховного Суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
12 травня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 05 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ДБР із заявою про кримінальне правопорушення, в якій просив відкрити кримінальне провадження за статтею 382 КК України щодо судді Галицького районного суду м. Львова Мисько Х. М., яка постановляючи ухвалу від 30 червня 2020 року у справі № 461/3014/20 не виконала рішення Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-рп, в результаті чого незаконно позбавила його доступу до правосуддя та порушила його права, гарантовані статтями 40, 55 Конституції України, та визнати його потерпілим у цьому кримінальному провадженні.
16 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність ДБР у зв`язку з невнесенням працівниками ДБР відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до ЄРДР на підставі його заяви від 05 листопада 2020 року, в якій просив визнати такі дії (бездіяльність) протиправними та зобов`язати ДБР внести відповідні відомості на підставі його заяви від 05 листопада 2020 року.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 25 листопада 2020 року скасовано та постановлено нову ухвалу, якою призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 23 лютого 2021 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноваженої особи ДБР задоволено частково.
Зобов`язано уповноважену особу ДБР виконати вимоги частини першої статті 214 КПК України та невідкладно, але не пізніше 24 годин, внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення, викладені в заяві ОСОБА_1 від 05 листопада 2020 року, яку було отримано уповноваженою особою ДБР 09 листопада 2020 року, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. У задоволенні іншої частини вимог скарги відмовлено.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.