Постанова
Іменем України
22 червня 2023 року
м. Київ
справа № 126/101/20
провадження № 61-20001св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року у складі судді Рудя О. Г. та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_3, який на день смерті постійно проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_1 .
Після смерті чоловіка відкрилася спадщина на майно. Вона є спадкоємцем першої черги за законом, як дружина померлого. Крім того, 06 лютого 2008 року ОСОБА_3 заповів їй усе своє майно, згідно із заповітом, посвідченим секретарем Флоринської сільської ради, зареєстрованим у реєстрі за № 95.
Вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала із спадкодавцем однією сім`єю, заяву про відмову від прийняття спадщини не подавала, з цього приводу будь-яких заяв не підписувала.
Звернувшись до приватного нотаріуса Матвієнко Л. В. для оформлення спадщини, їй стало відомо, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 19 жовтня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 809, спадкова справа № 15/2019, на земельну ділянку площею 1,8203 га, кадастровий номер 0520485600:05:001:0201, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Флоринської сільської ради, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю ІV-ВН № 053417, виданого Бершадською районною державною адміністрацією (далі - Бершадська РДА) 25 березня 2002 року на підставі розпорядження Бершадської РДА від 21 лютого 2002 року № 48.
Вважає, що заповіт від 19 жовтня 2018 року, яким її чоловік заповів ОСОБА_2 земельну ділянку, є недійсним.
З 2018 року чоловік важко хворів, знаходився на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Комунальної установи "Тростянецька центральна районна лікарня" (далі - Тростянецька ЦРЛ) з 17 травня 2018 року до 04 жовтня 2018 року і після виписки з лікарні перебував у важкому стані під її постійним наглядом.
На день посвідчення заповіту секретарем Джулинської сільської ради Щавінською Г. О., який було складено 19 жовтня 2018 року на ім`я відповідачки, її чоловік був лежачим хворим, у важкому стані, вона постійно була поруч з ним, доглядала його, протягом цього періоду часу ні з нотаріальної контори, ні з сільської ради до них додому ніхто не приходив.
ОСОБА_3 постійно проживав та був зареєстрований у с. Флорино, проте заповіт посвідчено секретарем Джулинської сільської ради.
Просила визнати недійсним заповіт, складений 19 жовтня 2018 року від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, посвідчений секретарем Виконавчого комітету Джулинської сільської ради Бершадського району Вінницької області Щавінською Г. О., зареєстрований у реєстрі за № 185, на підставі статті 1257 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачка не надала суду доказів, які б свідчили про те, що заповіт, вчинений заповідачем на користь відповідачки, суперечить вимогам законодавства України, зокрема, не довела тієї обставини, що заповіт складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, тобто обставин, з якими закон пов`язує визнання заповіту нікчемним або недійсним.
Оспорений заповіт було складено з дотриманням вимог закону, доводи позивачки про те, що заповідач через важку хворобу не міг розпорядитись майном на випадок своєї смерті у такий спосіб, є необґрунтованими.
Також, позивачка одночасно посилається на обставини, які мають різні наслідки щодо недійсності оспореного правочину: складення особою, яка не мала на це права, складенння з порушенням вимог та форми його підписання, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 20 березня 2019 року, адресованій приватному нотаріусу Бершадського районного нотаріального округу Матвієнко Л. В., суди встановили, що від усієї спадщини після смерті її чоловіка вона відмовляється, так як майно, що залишилося після смерті чоловіка, було його особистою власністю. Не заперечує проти видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємиці за заповітом - ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ОСОБА_1 вперше звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували усталену судову практику про вчинення нотаріальних дій в приміщенні нотаріальної контори, яке є робочим місцем нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу. Нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених законом.
Оскаржений заповіт є недійсним, оскільки у ньому відсутній запис стосовно місця його складання та місця його посвідчення з повноваженнями посадової особи сільської ради, секретаря виконкому, що вчиняє нотаріальну дію. Секретар Виконавчого комітету Джулинської сільської ради вчинила нотаріальну дію за межами свого нотаріального округу, а саме в с. Флорино, діяла без повноважень від секретаря Флоринської сільської ради, де є секретар.
Крім того, заповіт, складений зі слів спадкодавця та не зачитаний останнім в голос, є нікчемний.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає: суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2013 року, провадження № 6-2цс13.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у серпні 2022 року, ОСОБА_2 заперечує проти доводів ОСОБА_1, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року - без змін.
Відзив обґрунтований тим, що позивачка посилається на обставини, які мають різні наслідки щодо недійсності оспореного правочину.
На момент складання заповіту ОСОБА_3 був особою похилого віку, важко пересувався, однак самостійно підписав заповіт.
Крім оспореного заповіту, 19 жовтня 2018 року також складено заповітне розпорядження від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, який є чинним та позивачкою не оспорюється.
Позивачка відмовилась від майна, яке належало її чоловіку, не заперечувала проти видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 як спадкоємиці за заповітом.
Щодо підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, то такою підставою є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування конкретної норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Посвідчення заповіту секретарем Джулинської сільської ради, а не Флоринської сільської ради, не суперечить частині п`ятій статті 1 Закону України "Про нотаріат", відповідно до якої у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на касаційне оскарження рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 06 жовтня 2020 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки - ОСОБА_3, який на день смерті постійно проживав та був зареєстрований на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08 листопада 2018 року, серія НОМЕР_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на майно померлого, зокрема, на земельну ділянку площею 1,8203 га, кадастровий номер 0520485600:05:001:0201, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Флоринської сільської ради, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, серія 1V-ВН, № 053417, виданого Бершадською РДА 25 березня 2002 року на підставі розпорядження Бершадської РДА від 21 лютого 2002 року № 48.
Встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємицею першої черги за законом, як дружина померлого ОСОБА_3 . Також, відповідно до заповіту від 06 лютого 2008 року, посвідченого секретарем Флоринської сільської ради, зареєстрованого в реєстрі за № 95, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 усе своє майно.
ОСОБА_1 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 постійно проживала із спадкодавцем однією сім`єю.
Разом з тим, 19 жовтня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, заповів ОСОБА_2 .
Суди встановили, що ОСОБА_1 відмовилася від усієї спадщини після смерті її чоловіка, оскільки майно, що залишилося після смерті чоловіка, було його особистою власністю. Не заперечувала проти видачі свідоцтва про право на спадщину спадкоємиці за заповітом - ОСОБА_2 (а. с. 96).
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 суду показала, що вона працює секретарем Джулинської сільської ради. Посвідчення заповітів входить до її посадових обов`язків. У жовтні 2018 року до неї звернувся ОСОБА_5 та повідомив, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 хочуть скласти заповіти, та бажають, щоб їх посвідчив хтось із Джулинської сільської ради. ОСОБА_5 і ОСОБА_2 жителі с. Джулинка. ОСОБА_3 був лежачим і не мав можливості особисто приїхати до приміщення сільської ради, жодних перешкод для вчинення вказаної нотаріальної дії не встановлено. З дозволу сільського голови вона поїхала до будинку ОСОБА_3 у с. Флорино. Приїжджала туди вона двічі. Перший раз приїзджала, щоб запитати, які саме розпорядження хоче зробити подружжя, а другий раз - у цей же день із надрукованими заповітами. Вона пересвідчилася в дієздатності і правоздатності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, пояснила, що вони можуть запросити свідків, але вони відмовилися. Крім подружжя під час посвідчення заповіту інших осіб не було. ОСОБА_1 підписувала документи за столом, а ОСОБА_3 - у себе на коліні, оскільки був лежачим і не міг встати, проте повністю розумів значення своїх дій. Вона посвідчила два заповіти, вчинені на користь ОСОБА_2 : від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_3 . Вони, прочитавши заповіти, підписали їх, крім того, ОСОБА_1 також розписалася і в книзі нотаріальної дії. Також вона має фотографії, зроблені в момент підписання заповітів. Підпис ОСОБА_3 нерозбірливий, через те, що чоловік розписувався лежачи. Складання заповітів було волевиявленням ОСОБА_3 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).