Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 753/4968/21
провадження № 61-10251св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудницька Оксана Михайлівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Корзаченко Володимир Миколайович, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рудницька О. М. (далі - приватний нотаріус Рудницька О. М.), про усунення від права на спадкування.
В обґрунтування позову вказувала, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, спадкоємцями якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ОСОБА_1 також вказувала, що ОСОБА_2 не має права на спадкування, оскільки за життя спадкодавця він ухилявся від надання допомоги останньому, який через похилий вік тяжко хворів та був у безпорадному стані.
Так, позивач зазначала, що за життя ОСОБА_3 тяжко хворів, всі витрати на його догляд та лікування позивач несла особисто, а його син ОСОБА_2 в догляді за батьком участі не приймав, хоча за рішенням суду від 14 квітня 2011 року ОСОБА_2 призначено піклувальником його батька, що, на думку позивача, є підставою для усунення відповідача від права на спадкування на підставі частини п`ятої статті 1224 Цивільно Кодексу України (далі - ЦК України).
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У червні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Рудницька О. М., про усунення від права на спадкування.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 знала, що на момент складення ОСОБА_3 заповіту на ім`я її сина ОСОБА_4, спадкодавець не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними за станом здоров`я, чим сприяла виникненню права на спадкування виключно у її сина.
Заявник також мотивував позов тим, що наявність судового рішення про визнання недійсним заповіту від 13 квітня 2011 року, складеного ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, засвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Борозенець Ю. Г. (далі - приватний нотаріус Борозенець Ю. Г.), свідчить про умисел ОСОБА_1 заволодіти всім майном ОСОБА_3 .
Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про його усунення від права на спадкування майна померлого ОСОБА_5 є намаганням ОСОБА_1 самостійно успадкувати все майно.
Таким чином, посилаючись на частину другу статті 1224 ЦК України, ОСОБА_2 просив суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року, з висновками якого погодився й Київський апеляційний суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Судові рішення в частині первісного позову мотивовані тим, що, вирішуючи спір про усунення від права на спадкування відповідно до положень статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин, а саме: усунення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; надання допомоги саме спадкоємцем. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Крім цього, зазначено, що при встановленні судом факту ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця необхідно враховувати поведінку особи і розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливостей для цього та свідоме невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Суди зазначили, що у результаті хвороби ОСОБА_3 перебував в безпорадному стані, який проявлявся в тому, що він не міг самостійно забезпечити умови свого життя, потребував стороннього догляду, допомоги та піклування. Безпорадний стан спадкодавця підтверджується наявними у справі медичними документами та не оспорюється сторонами у справі. Проте, позивачем не надано доказів того, що відповідач ухилявся від надання допомоги померлому, зокрема, позивач не вказав, якої конкретної допомоги потребував спадкодавець, та від надання якої відповідач ухилявся.
Щодо зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що позовні вимоги про усунення ОСОБА_1 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 не підтверджені належними та допустимими доказами.
Крім того, апеляційний суд вказав, що саме по собі посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 вчиняла дії для перешкоджання ОСОБА_2 успадкувати частку майна батька та сприяла збільшенню своєї частки у спадщині шляхом фальсифікації заповіту від імені ОСОБА_3 на ім`я її сина ОСОБА_4, без підтверджуючих належних доказів, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2022 року, ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Корзаченко В. М., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема, щодо усунення права на спадкування особи, яка умисно перешкоджала спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяла виникненню права на спадкування в неї самої чи в інших осіб або сприяла збільшенню її частки у спадщині, що передбачено частиною другою статті 1224 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 26 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
У березні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з листопада 2002 року та проживали разом в квартирі АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 проживав окремо від спадкодавця разом із своєю сім`єю.
ОСОБА_3, внаслідок захворювань, з 25 жовтня 2002 року втратив можливість пересуватися, рухатися та самостійно себе обслуговувати.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 квітня 2011 року у справі № 2о-2/11 ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано обмежено дієздатним. Призначено ОСОБА_2 піклувальником ОСОБА_3 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 16 листопада 2012 року у справі № 2о-229/12 призначено ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, піклувальником обмежено дієздатного ОСОБА_3 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2021 року у справі № 753/14565/16-ц визнано недійсним заповіт, складений 13 квітня 2011 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4, засвідчений приватним нотаріусом Борозенець Ю. Г., зареєстрований у спадковому реєстрі № 912.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у
пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає оскаржувані судові рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.
В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, тому Верховний Суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості в цій частині.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду, в оскаржуваній частині, відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).