Постанова суду № 201/1193/18 від 31.05.2023 про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними, визнання спадщини відумерлою та стягнення судових витрат

Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 201/1193/18

провадження № 61-6036св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Юлія Володимирівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Наталія Борисівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся в інтересах Дніпровської міської ради до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Перша Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Н. Б., про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними, визнання спадщини відумерлою та стягнення судових витрат.

Позовна заява прокурора, мотивована тим, що під час здійснення представницьких повноважень прокуратурою Дніпропетровської області встановлено факт безпідставного набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 . З`ясовано, що вказана квартира належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності від 09 листопада 2000 року, виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 листопада 2000 року № 1/941-2000.

На підставі зазначених документів за ОСОБА_4 проведено державну реєстрацію права власності, про що 09 листопада 2000 року внесений запис до реєстрової книги № 362п за реєстровим номером 47-92. Вказане підтверджується інформацією, наданою Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" Дніпропетровської обласної ради (далі - КП "Дніпропетровське МБТІ") від 19 січня 2018 року за № 641 та Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради від 12 грудня 2017 року за № 3/4-2827.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, про що відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області до Державного реєстру актів цивільного стану громадян 22 січня 2013 року внесений актовий запис про смерть за № 591. Отже, після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1 (після перейменування з 19 травня 2016 року назва міста - Дніпро).

Згідно з інформацією, наданою Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою від 22 грудня 2015 року за № 5211/01-09, після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право власності на спадщину не видавалось.

Відтак спадщина, що відкрилась після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та складається з квартири АДРЕСА_1 є відумерлою та має бути передана територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Проте, 14 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. проведено державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 476455212101) за ОСОБА_1, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 28085056. Того ж дня, зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 14 жовтня 2014 року № 1410, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., було відчужено на користь ОСОБА_2 . Підставою для реєстрації речового права за ОСОБА_1 слугувало свідоцтво про право власності, видане виконкомом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження (наказу) від 09 листопада 1999 року за № 1/941-1999.

Водночас, відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 12 грудня 2017 року № 3/4-2827 розпорядженням органу приватизації від 19 лютого 1999 року за № 1/941-99 квартира АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 не передавалась. Вказане підтверджується відповіддю КП "Дніпропетровське МБТІ" від 19 січня 2018 року № 641, відповідно до якої у Реєстровій книзі відсутні відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .

Отже, на момент укладення цього договору, ОСОБА_1 не мав права розпоряджатися спірною квартирою, вона йому ніколи не належала, а договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, є нікчемним, оскільки вчинений на підставі неіснуючих документів.

На підставі договору купівлі-продажу № 3114, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідченого 02 грудня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., квартиру АДРЕСА_1 передано у власність ОСОБА_3 .

Незаконність набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру вказує на невідповідність укладених у подальшому договорів її купівлі?продажу вимогам частини першої статті 658 ЦК України, якою передбачено, що право продажу товару належить його власнику. При цьому, оспорюваними договорами купівлі-продажу порушуються інтереси держави в особі Дніпровської міської ради, які випливають з встановленого статтею 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою.

Отже, на думку прокурора, договори купівлі-продажу спірної квартири укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 14 жовтня 2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 02 грудня 2014 року є недійсними, так як суперечать вимогам статей 203, 215 ЦК України. Таким чином, наявність вказаних договорів, дійсність яких не спростовано в судовому порядку, позбавляє Дніпровську міську раду можливості виконати обов`язок подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, після спливу одного року з часу відкриття спадщини, за визначених вказаною статтею ЦК України умов, та набути за територіальною громадою право власності на спадкове майно, а в подальшому ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпорядитися вказаним майном, чим завдається шкода державі.

Проте, Дніпровська міська рада, всупереч положень статті 1277 ЦК України, обов`язок щодо звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою своєчасно не виконала, належних заходів, направлених на повернення спірного майна у судовому порядку не вчинила, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу, а тому у прокурора наявні підстави для застосування представницьких повноважень в порядку визначеному статтею 23 Закону України "Про прокуратуру". Відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокуратурою Дніпропетровської області листом від 31 січня 2018 року за № 05/4-79вих-18 Дніпровську міську раду повідомлено про пред`явлення прокуратурою позову про визнання права власності, визнання договору недійсним та витребування майна.

Прокурор посилався на те, що підставою для представництва інтересів держави прокурором в цьому випадку є порушення майнових інтересів держави щодо володіння, користування і розпорядження майном комунальної власності. Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання надання у користування та володіння майном територіальної громади, та дотриманні конституційного принципу рівності усіх перед законом, що становить суспільний інтерес.

Отже, на переконання прокурора, відповідач ОСОБА_1 та інші особи (відповідачі і треті особи) під час реєстрації права власності на вказану квартиру діяли недобросовісно.

З урахуванням наведеного, прокурор просив суд:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі 14 жовтня 2014 року за № 1410 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 476455212101);

визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі 02 грудня 2014 року за № 3114 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 476455212101);

визнати спадщину, до складу якої входить спірна квартира, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відумерлою та передати її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська своєю ухвалою від 28 травня 2019 року позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів купівлі?продажу залишив без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що з огляду на наявність іншого спору, де предметом є оспорювання, серед іншого, тих самих договорів купівлі-продажу, які є предметом позову у цій справі, такі позовні вимоги, за клопотанням відповідача ОСОБА_3, підлягають залишенню без розгляду.

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська своїм рішенням від 17 листопада 2021 року позов першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради задовольнив частково.

Визнав спадщину, до складу якої входить квартира АДРЕСА_1, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, відумерлою, та передав її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договори купівлі-продажу спірної квартири є недійсними, так як суперечать вимогам статей 203, 215 ЦК України. Квартира при передачі її від імені ОСОБА_1 (продавця) ОСОБА_2 (покупцю), на праві власності продавцеві не належала, оскільки перебувала у власності померлої ОСОБА_4 . Отже, наявність вказаних договорів, дійсність яких не спростовано в судовому порядку, позбавляє Дніпровську міську раду можливості виконати обов`язок подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, після спливу одного року з часу відкриття спадщини, за визначених вказаною статтею 1277 ЦК України умов, та набути за територіальною громадою право власності на спадкове майно, а в подальшому ефективно та виключно в інтересах територіальної громади розпорядитися вказаним майном, чим завдається шкода державі.

У цій справі предметом розгляду є вимоги про визнання оспорюваних договорів купівлі-продажу і повернення вказаної квартири в комунальну власність територіальній громаді міста. Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та повернення квартири територіальній громаді міста, яка перебуває у користуванні відповідача. Зважаючи на наведене, заявлені вимоги є ефективним способом захисту порушеного права, суд першої інстанції вважав ці вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Дніпровський апеляційний суд своєю ухвалою від 07 квітня 2022 року залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Службу у справах дітей адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради.

Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 19 травня 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2021 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є недійсними, так як суперечать вимогам статей 203, 215 ЦК України.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що спірне нерухоме майно є власністю територіальної громади в особі Дніпровської міської ради і вибуло з власності територіальної громади поза її волею, зокрема, на підставі недійсного договору купівлі-продажу, укладеного не з власником майна. Отже, вказане свідчить про його вибуття поза волею власника та наявність підстав для його витребування в порядку статті 388 ЦК України, а відтак ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірне майно на користь третіх осіб.

Вирішуючи питання щодо застосування позовної давності, апеляційний суд зауважив, що законом регулюється особливий порядок набуття права власності на спадкове майно територіальною громадою на підставі рішення суду. Передбачений спеціальний строк для звернення до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою - один рік з часу відкриття спадщини та регламентована певна процедура, встановлена у ЦПК України. При цьому заява до суду подається органом місцевого самоврядування не протягом строку, як це встановлено щодо прийняття спадщини у статті 1270 ЦК України, а після спливу строку. Отже, строк для подання до суду заяви про відумерлість спадщини законом не визначений. Практично це означає, що територіальна громада може звернутися до суду із відповідною заявою і через кілька років після смерті спадкодавця. Основна вимога, що ставиться законом щодо строку - сплив одного року з часу відкриття спадщини.

Значення інституту відумерлої спадщини полягає в усуненні безхазяйності об`єктів спадкування, збереження їх в цивільному обороті, а також захисті інтересів територіальної громади.

Перевіряючи обставини щодо втручання у право ОСОБА_3 на мирне володіння майном, апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції зауважив, що таке втручання відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Апеляційний суд вважав, що з урахуванням обставин справи, в результаті задоволення позову прокурора, буде дотримана справедлива рівновага між загальним (суспільним) інтересом громади та інтересами ОСОБА_3, яка може відновити свої права у тому числі у спосіб, передбачений статтею 661 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; а якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не з`ясував та не надав належної оцінки обставинам розгляду судом першої інстанції справи без участі сторін, зокрема відповідача ОСОБА_3, і третіх осіб, які своєчасно прибули у судове засідання та перебували у приміщенні суду до кінця робочого дня 17 листопада 2021 року. Заявник вказує на те, що суддя Антонюк О. А. взагалі не запрошував сторони у судове засідання, самостійно ухвалив рішення, не виходячи з власного кабінету.

У касаційній скарзі заявник наголошує, що 17 листопада 2021 року вона, її представник та регіональний представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Дніпропетровській області о 13 год. 40 хв. прибули до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська для участі у судовому засіданні, призначеному на 14 год. 00 хв. у цій справі. Також з`явились прокурор та представник Дніпровської міської ради. Попередньо всі учасники справи зареєструвались в журналі охорони, надавши відповідні документи, що посвідчують особу. Заявник зазначає, що секретар судового засідання перевірила явку згаданих осіб. Всі учасники справи, які прибули для участі в судовому засіданні з 14-ї до 18-ї год. чекали на початок судового засідання. Секретар судового засідання неодноразово повідомляла про зайнятість залів судових засідань у зв`язку з розглядом кримінальних справ, пропонувала учасникам справи чекати до 17-ї год. і подати заяви про розгляд справи без їхньої участі. Таких заяв ніхто з учасників справи не подавав. Після 17 год. 30 хв. секретарем судового засідання знову було запропоновано подати таку заяву через зайнятість залів судових засідань. Близько 18-ї год. секретар судового засідання повідомила про те, що розгляд справи буде відкладений на іншу дату, про що запропонувала дізнатись наступного дня. Проте наступного дня секретарем судового засідання було повідомлено, що вказана справа розглянута, судове рішення можна отримати 22 листопада 2022 року.

Отже, поза увагою апеляційного суду залишились її доводи про те, що суд першої інстанції вказану справу не розглядав по суті, постановив рішення без участі сторін, представника омбудсмена, які очікували на судовий розгляд, обставини справи не з`ясовував, докази справи не досліджував, судові дебати не проводив, судове рішення не проголошував.

У судовому рішення апеляційний суд вказані доводи не спростував.

Також заявник у касаційній скарзі вказує на порушення судами норм матеріального права щодо представництва прокурором інтересів міської ради, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 910/6814/17, від 21 грудня 2018 року у справі № 922/901/17 та від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18. Заявник звертає увагу на те, що відсутні законні підстави для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах міської ради, оскільки компетенція міської ради у цьому спорі є виключною, державний інтерес відсутній, спір виник з питань місцевого значення, вирішення якого відноситься до відання місцевої ради, а участь прокурора у цій справі не обґрунтована та здійснена за відсутності визначених законом підстав, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц. Заявник вказує, що вона заявляла з цього приводу клопотання про залишення позову прокурора без розгляду та його повернення, але вказані клопотання судом не розглянуті, що свідчить про порушення судом першої інстанції пункту 4 частини першої статті 185 ЦПК України. Заявник наголошує, що відповідно до статті 1277 ЦК України безпосередньо орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати заяву про визнання спадщини відумерлою, а такої заяви Дніпровська міська рада не подавала.

Крім того, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій її доводи щодо застосування до спірних правовідносин позовної давності не перевірили, а обмежились лише доводами прокурора з цього питання, що впливає на дотримання принципу змагальності сторін, пропорційності та верховенства права у цій справі. Так, на переконання заявника, міська рада повинна була звернутись до суду з заявою про визнання спадщини відумерлою після 11 січня 2014 року ( ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), але в межах трирічного строку (до 11 січня 2017 року), натомість з такою заявою Дніпровська міська рада не зверталась, а прокурор подав цей позов лише у 2018 році.

У касаційній скарзі заявник також наводить аргументи щодо відсутності підстав для витребування майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, оскільки жоден з випадків, передбачений цією нормою не застосовується до спірних правовідносин, адже міська рада ніколи не була власником спірної квартири.

Не погоджується заявник і з висновками судів щодо мети і пропорційності втручання у її право мирного володіння своїм майном.

У вересні 2022 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на додержання судами норм процесуального права та правильне застосування норм матеріального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 12 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд своєю ухвалою від 09 травня 2023 року призначив справу до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право власності від 09 листопада 2000 року, виданого згідно з розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 09 листопада 2000 року № 1/941-2000, квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 .

На підставі зазначених документів за ОСОБА_4 проведено державну реєстрацію права власності, про що 09 листопада 2000 року внесено запис до реєстрової книги № 362п за реєстровим номером 47-92.

Вказане підтверджується інформацією, наданою КП "Дніпропетровське МБТІ" від 19 січня 2018 року за № 641 та Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради від 12 грудня 2017 року за № 3/4?2827.

Після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина на належну їй квартиру АДРЕСА_1 .

За цим фактом розпочато кримінальне провадження №42016040000000042 від 20 січня 2016 року, складено повідомлення про підозру за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України, за яким триває досудове розслідування; до суду з обвинувальним актом матеріали кримінального провадження не передавались.

Суди встановили, що особою, заінтересованою у визнанні спадщини відумерлою, є Дніпровська міська рада. Отже, спадщина, що відкрилась після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та складається з квартири АДРЕСА_1, є відумерлою та має бути передана територіальній громаді міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

Проте 14 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. проведено державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 476455212101) за ОСОБА_1, про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 28085056. Того ж дня, зазначену квартиру за договором купівлі-продажу від 14 жовтня 2014 року № 1410, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., було відчужено на користь ОСОБА_2 .

Підставою для реєстрації речового права за ОСОБА_1 слугувало свідоцтво про право власності, видане виконкомом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження (наказу) від 09 листопада 1999 року за № 1/941-1999.

Водночас, відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 12 грудня 2017 року за № 3/4-2827, розпорядженням органу приватизації від 19 лютого 1999 року № 1/941-99 спірна квартира у власність ОСОБА_1 не передавалась. 19 лютого розпорядженням органу приватизації за № 1/941-99 у власність передана квартира за іншою адресою іншим власникам.

Вказане підтверджується листом КП "Дніпропетровське МБТІ" від 19 січня 2018 року № 641, відповідно до якого у Реєстровій книзі відсутні відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 09 листопада 1999 року, виданого виконкомом міської Ради народних депутатів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року у справі № 201/1073/18 за позовом Дніпровської міської ради, прокуратури Дніпропетровської області до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кретова Н. Б., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсним свідоцтва про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування записів про державну реєстрацію,позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане виконкомом міської Ради народних депутатів на підставі розпорядження від 09 листопада 1999 року № 1/941-1999 на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б., зареєстрований в реєстрі за № 1410. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В., зареєстрований в реєстрі за № 3114. Скасовано записи про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомою майна 476455212101): за ОСОБА_1, номер запису про право власності від 14 жовтня 2014 року №7329273, внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б.; за ОСОБА_2, номер запису про право власності від 14 жовтня 2014 року № 7329861, внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б.; за ОСОБА_3, номер запису про право власності від 02 грудня 2014 року № 7912233, внесений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Солошенко Ю. В.

Дніпровський апеляційний суд своєю постановою від 28 липня 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2019 року у зазначеній справі скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 09 листопада 1999 року виконкомом міської Ради народних депутатів, на підставі розпорядження від 09 листопада 1999 року № 1/941-1999 на квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . В решті позову відмовив. Верховний Суд своєю постановою від 22 квітня 2021 року залишив цю постанову апеляційного суду без змін.

................

Перейти до повного тексту