ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2023 року
м. Київ
справа № 826/27150/15
адміністративне провадження № К/9901/37906/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Хохуляк В.В, Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2016 (суддя Федорчук А.Б.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 (Головуючий суддя Карпушова О.В., судді: Епель О.В., Кобаль М.І.)
у справі № 826/27150/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПР-ГРУП"
до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СПР-ГРУП" (далі - позивач, ТОВ "СПР-ГРУП") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення від 27.04.2015 № 0001722202, від №0001742202, №0001712202, №0001752202, №0001732202, від 20.08.2015 №0000272204, які прийняті відповідачем за наслідками планової документальної виїзної перевірки.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017, адміністративний позов задоволено частково, скасовані податкові повідомлення-рішення від 27.04.2015 № 0001722202, від 27.04.2015 № 0001742202, від 27.04.2015 № 0001712202, від 27.04.2015 № 0001752202, від 27.04.2015 № 0001732202, скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.08.2015 № 0000412204 в частині нарахування пені в розмірі 1 752 954,31 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2017 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що за результатами перевірки не встановлено факту реального здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Маритен", ТОВ "Мега Пром", ТОВ "Лантіком", ТОВ "Донінвестолюс", ТОВ "Лонг Вест". Такі висновки податкового органу ґрунтуються за результатами аналізу податкової інформації з баз даних податкового органу. За твердженням податкового органу контрагенти позивача не мали реальної можливості здійснювати господарські операції. Відповідач посилається на отриманий віл Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві лист, яким направлено постанову про призначення позапланової документальної перевірки, згідно якої "..у проваджені першого відділу кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві знаходяться матеріали досудового розслідування, внесеного за № 32015100000000053 від 12.03.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ "СПР-Груп" у період 2012-2015 років ухилились від сплати податків в особливо великих розмірах, шляхом проведення безтоварних операцій з суб`єктами господарської діяльності з ознаками "фіктивності", а саме: ТОВ "Маритен", ТОВ "Мега Пром", ТОВ "Лантіком" та відображення вказаних фінансово-господарських взаємовідносин у податкові звітності підприємства". Також відповідач посилається на розбіжності в номенклатурі товарів придбаних контрагентами позивача, яка не збігається з номенклатурою товарів в подальшому реалізованих позивачу. Касаційна скарга податкового органу не містить доводів щодо порушення позивачем розрахунків у сфері ЗЕД.
Позивач письмово проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 10.03.2015 по 30.03.2015 (термін проведення перевірки продовжувався з 24.03.2015 по 30.03.2015 відповідно до наказу від 23.03.2015 № 397), на підставі наказу від 27.02.2015 № 282, направлень від 10.03.2015 № 244/26-58-22-02-17, № 245/26-58-22-02-17, № 246/26-58-22-02-17, № 24/26-58-17-02-17, згідно статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб`єктів господарювання посадовими особами відповідача була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "СПР-Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт 06.04.2015 № 1562/26-58-22-02-18/32765648 та встановлено порушення позивачем вимог
-підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 15 999 687,00 грн, в тому числі - 2012 рік - 12 400 338,00 грн. (IV квартал 2012 року - 12 400 338,00 грн.), - 2013 рік - 3 599 349,00 грн. та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 890 354,00 грн, в тому числі по періодам: 2014 рік - 890 354,00 грн;
-пункту 190.1 статті 190, пунктів 198.2, 198.3, 198.6, статті 198, пунктів 201.10, 201.12 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 14 333 904,00 грн та завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 1 343 839,00 грн та залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) на загальну суму 98 962,00 грн.
-статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".
На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.04.2015 року:
№ 0001712202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 17 917 380,00 грн, у тому числі основного зобов`язання - 14 333 904,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій - 3 583 476,00 грн;
№ 0001752202 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 19 999 609,00 грн, у т.ч. основного зобов`язання 15 999 687 грн та штрафних (фінансових) санкцій 3 999 922,00 грн;
№ 0000272204 про нарахування грошового зобов`язання за платежем пеня у сфері ЗЕД у розмірі 2 075 104,09 грн;
№ 0001742202 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 890 354,00 грн;
№ 0001722202 про зменшення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 1 343 839,00 грн;
№ 0001732202 про зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 98 962,00 гривень.
Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішенням позивачем подано скаргу до ГУ ДФС у місті Києві, за результатом розгляду скарги ГУ ДФС у місті Києві прийнято рішення від 10.07.2015 р. №10682/10/26-15-10-05-35, згідно із яким скаргу ТОВ "СПР-ГРУП" від 12.05.2015 №1205-15/1 задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.04.2015 № 0000272204 про нарахування грошового зобов`язання за платежем пеня у сфері ЗЕД у розмірі 228 958,33 грн., в іншій частині залишено без змін, також залишено без змін всі інші податкові повідомлення-рішення.
З урахуванням рішення ГУ ДФС у місті Києві від 10.07.2015 р. №10682/10/26-15-10-05-35 контролюючим органом прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 20.08.2015 № 0000412204 про нарахування грошового зобов`язання за платежем пеня у сфері ЗЕД у розмірі 1 846 145,76 грн.
Не погоджуючись з податковими повідомлення-рішенням та рішенням ГУ ДФС у місті Києві позивачем подано скаргу до ДФС України, за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення №14198/10/26-15-10-05-35 від 15.09.2015, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення з урахуванням рішення ГУ ДФС у місті Києві, а скаргу позивача без задоволення.
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб`єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов`язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані із рухом активів, зміною зобов`язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Згідно з пунктом 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.