1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2023 року

м. Київ

справа № 320/6243/19

провадження № 61-41св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мелітопольська державна нотаріальна контора,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2019 року, ухвалене у складі

судді Колодіної Л. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Мелітопольська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову вказувала, що 10 листопада 2006 року

ОСОБА_2 уклала з її чоловіком ОСОБА_3 договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого

на АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 9 червня 2009 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акта про право власності на землю, визнання права власності та користування земельною ділянкою.

17 березня 2010 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позову до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після чого відкрилась спадщина на земельну ділянку площею 600,14 кв.м, яка розташована на АДРЕСА_1 і належала останньому на підставі державного акта про право власності на землю серії І-ЗП № 059002, виданого Мелітопольською міською Радою народних депутатів 22 червня 2000 року.

Позивач вказувала, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року задоволено позов ОСОБА_4 до Мелітопольської державної нотаріальної контори і визнано її спадкоємцем майна ОСОБА_3 та власником вказаної земельної ділянки.

У подальшому рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012 визнано

за ОСОБА_2 право власності на спірну земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку, тобто з 10 листопада 2006 року та визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня

2007 року, укладений ОСОБА_4 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А. О. та зареєстрований у реєстрі за № 4427.

Ухвалюючи вказане рішення, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області застосував закон, який не підлягає застосуванню, а саме

статтю 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), до правовідносин, які виникли 10 листопада 2006 року, коли зміст статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) не був приведений у відповідність до статті 377 ЦК України.

Вважаючи, що ОСОБА_2 незаконно здійснила державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, просила суд визнати недійсним право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, отриману безпідставно після смерті чоловіка позивача - ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 2 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що підставою виникнення права власності на земельну ділянку у ОСОБА_2 є рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року

у справі № 2-421/2012, яке набрало законної сили. За змістом вказаного рішення, право власності на спірну земельну ділянку виникло у відповідача з моменту укладення договору купівлі-продажу, тобто з 10 листопада 2006 року. Місцевий суд вважав, що земельна ділянка не могла входити до складу спадщини, оскільки вибула з власності спадкодавця за його життя. За таких обставин суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позову.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня

2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи заявника зводяться до незгоди з рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012, яке не є предметом апеляційного перегляду в даній справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона вже зверталася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним її права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу від 10 листопада 2006 року. В порушення статті 37 ЦПК України, суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Колодіна Л. В. повторно розглянула справу за її позовом, а колегія у складі суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В. здійснила повторний апеляційний перегляд справи.

Заявник вказує, що, посилаючись на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012, суди попередніх інстанцій не врахували, що вказаний спір про право власності на земельну ділянку вирішений судом після смерті ОСОБА_3 . Крім того, у вказаній справі суди попередніх інстанцій застосували статтю 120 ЗК України, яка не могла бути застосована до правовідносин, що виникли 10 листопада 2006 року.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 22 березня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії I-ЗП № 059002, виданим на підставі рішення XXI сесії 23 скликання Мелітопольської міської Ради народних депутатів 2/7 від 12 червня 2000 року, земельна ділянка площею 600,14 кв.м, розташована на АДРЕСА_1, належала ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі змісту договору купівлі-продажу будинку від 10 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Бєдновою Н. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 7974, суди встановили, що житловий будинок на АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 .

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 13 жовтня 2011 року у справі № 2-3690/11 визнано ОСОБА_4 спадкоємцем майна ОСОБА_3, а саме земельної ділянки

площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 . Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 14 листопада 2011 року роз`яснено рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня 2011 року у вказаній справі. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 12 червня 2013 року у справі № 2-3690/11 (провадження №22-ц/778/2979/13) скасовано рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 жовтня

2011 року та ухвалу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької

області від 14 листопада 2011 року і ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову до Мелітопольської державної нотаріальної контори про визнання права на спадкування за законом.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області

від 20 листопада 2012 року у справі № 2-421/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 28 березня 2013 року, зокрема, визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, з моменту укладення договору купівлі-продажу будинку

(10 листопада 2006 року).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня

2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла

до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.


................
Перейти до повного тексту