ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21 (провадження № 14-116цс22)
за позовом ОСОБА_1 до редакції газети "Підручники і посібники" про стягнення компенсації за порушення авторського права
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року у складі колегії суддів Хоми М. В., Гірського Б. О., Бершадської Г. В.
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до редакції газети "Підручники і посібники" про стягнення компенсації за порушення авторського права, упущеної вигоди, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач порушує авторські права позивачки шляхом тиражування та реалізації твору " ІНФОРМАЦІЯ_1" без згоди ОСОБА_1
20 грудня 2021 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків, а саме сплати судового збору.
18 лютого 2022 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області визнано неподаною та повернуто позовну заяву ОСОБА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що станом на 18 лютого 2022 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 20 грудня 2021 року, позивачка не усунула.
ОСОБА_1 оскаржила ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року в апеляційному порядку.
13 квітня 2022 року ухвалою Тернопільського апеляційного суду повернуто ОСОБА_1 апеляційну скаргу на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року.
Апеляційний суд керувався тим, що нормами цивільного процесуального законодавства не передбачено право на апеляційне оскарження окремо від рішення суду ухвали про залишення без руху позовної заяви. ОСОБА_1 оскаржує ухвалу суду, яка не передбачена статтею 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду з касаційною скаргою на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року. Посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про наявність підстав для повернення апеляційної скарги, чим усунувся від вирішення спору.
23 травня 2022 рокуухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 грудня 2021 року.
27 червня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року.
29 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду.
14 грудня 2022 рокуухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судусправу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину третю статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначила, що існує різна практика касаційних судів (адміністративного та цивільного) щодо застосування пункту 10 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який за змістом та застосованими формулюваннями є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху.
У постанові від 29 січня 2021 року у справі № 160/6742/20 (провадження № К9901/25107/20) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зробив висновок про те, що ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху підлягають апеляційному оскарженню у виключних випадках, коли суд у порядку частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI) визначив у своїй ухвалі розмір судового збору, який підлягає сплаті позивачем, тобто якщо позивач визначив розмір судового збору з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну і розмір судового збору попередньо визначає суд. У всіх інших випадках, за висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, ухвали суду першої інстанції про залишення позову без руху з підстав несплати судового збору (у тому числі в разі відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору) не підлягають оскарженню окремо від рішення суду.
Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18), 05 лютого 2020 року у справі № 758/3200/19-ц (провадження № 61-23262св19), 02 листопада 2022 року у справі № 760/9685/22 (провадження № 61-9630св22) зробив протилежні висновки.
Колегія суддів вважала, що наявні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловленого в постанові від 29 січня 2021 року у справі № 160/6742/20 (провадження № К9901/25107/20), оскільки, на її думку, апеляційному оскарженню підлягає будь-яка ухвала суду першої інстанції, якщо такою ухвалою вирішено будь-яке процесуальне питання, яке так чи інакше стосується судового збору або інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме: визначення конкретного розміру судового збору, який підлягає сплаті, порядку його обчислення, відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відмови в наданні або надання розстрочки чи відстрочки у сплаті судового збору тощо.
01 лютого 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до свого провадження.
14 червня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.Ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 638/17815/17-ц (провадження № 61-10702св18) щодо застосування пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України стосовно можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху в частині розгляду клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала інший висновок про застосування пункту 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду.
Наголосила, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху підлягає апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. У такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).