П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2023 року
м. Київ
справа № 318/1011/19
провадження № 51 - 4710 км 20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2022 року стосовно
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця м. Камʼянка-Дніпровська
Запорізької області, який мешкає за адресою:
АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2021 року, залишеним без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.
06 березня 2019 року приблизно о 02:20 ОСОБА_7, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння за адресою: АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних відносин, що виникли раптово під час конфлікту в ході спільного вживання спиртних напоїв із ОСОБА_8, умисно наніс дерев`яним стільцем один удар по голові та тулубу останнього. Від удару стілець зламався, але ОСОБА_8 лишився стояти на ногах. ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння смерті ОСОБА_8, наніс останньому ще один удар по голові та тулубу іншим стільцем. Цей стілець також зламався, а ОСОБА_8 упав на крісло. Після чого ОСОБА_7 взяв дерев`яну ніжку від розламаного стільця та наніс нею декілька (не менше 4) ударів по голові та тулубу, верхнім та нижнім кінцівкам ОСОБА_8, спричинивши йому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці події.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, не погоджуючись із судовими рішеннями через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України, виключити обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння; в разі відхилення заявлених вимог - пом`якшити призначене ОСОБА_7 покарання.
Свої вимоги захисник мотивує тим, що судові інстанції невірно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, так як умислу на вбивство ОСОБА_8 у нього не було, він перебував в умовах необхідної оборони, захищаючись від неправомірних дій потерпілого, який за своєю статурою був міцнішим і більшим за ОСОБА_7, дії останнього не були викликані вживанням алкогольних напоїв.
Захисник уважає, що покладені в основу обвинувального вироку докази є неналежними, містять численні суперечності, отримані з грубим порушенням норм КПК України, а суд надав їм однобічну та необ`єктивну оцінку, пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення є неконкретним. Зокрема, до протоколу огляду місця події слідчим внесено недостовірні відомості щодо фактичного часу проведення цієї слідчої дії, без дозволу суду, неповноважним слідчим у зв`язку з відсутністю відповідної постанови про призначення групи слідчих, огляд проводився без участі ОСОБА_7, який на той час уже був затриманий працівниками поліції. Зазначає, що, забираючи тіло ОСОБА_8 з будинку, експерт протягнув тіло загиблого так, що знищив сліди на ножі, яким той погрожував ОСОБА_7 .
Також захисник указує на ряд порушень, зокрема те, що фактичний обшук проведений до внесення відомостей про вчинення злочину до ЄРДР, під час розгляду клопотання слідчого про призначення експертизи ОСОБА_7 не були роз`яснені його права, експерт не попереджався про кримінальну відповідальність, у матеріалах справи відсутній звукозапис судового засідання з приводу розгляду клопотання про проведення експертизи. Наведені обставини, на думку захисника, тягнуть за собою недопустимість зібраних у справі письмових доказів і слугують підставою для перекваліфікації дій ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України.
Крім того, вважає, що ОСОБА_7 призначено покарання без достатнього врахування даних про особу засудженого та всіх пом`якшуючих покарання обставин, є надмірно суворим.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити без зміни оскаржувані судові рішення стосовно ОСОБА_7 .
Мотиви Суду
Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 покликається на істотне порушення вимог КПК України при збиранні доказів у справі, неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК України, наголошуючи на тому, що останній захищався від посягань ОСОБА_8, тобто перебував в умовах необхідної оборони, а призначене засудженому покарання є надмірно суворим.
Проте зазначені доводи сторони захисту Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
З об`єктивної сторони умисне вбивство характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Статтею 36 КК України визначено право кожної особи на необхідну оборону, що є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (частина третя статті 27 Конституції України).
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність в заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (частина третя статті 36).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Втім, стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
При розгляді справ даної категорії суди також повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалась, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної й достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
За змістом ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Згідно зі ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.
Вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 судами першої та апеляційної інстанцій дотримано в повному обсязі.
Касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.
При цьому суд першої інстанції врахував, зокрема, відомості, які містяться в:
- протоколі огляду місця події від 06 березня 2019 року (зі схемою, фототаблицями, відеозаписом), під час якого в ході огляду домоволодіння ОСОБА_7 були виявлені численні бризки речовини бурого кольору на дверях, стінах, стелі; численні фрагменти дерев`яних стільців, труп ОСОБА_8 у кріслі, під яким - ніж з полімерною ручкою чорного кольору;
- протоколі огляду предмета від 15 квітня 2019 року - диску з аудіозаписом повідомлення ОСОБА_7 про вбивство на службу "102";
- висновках № 98 від 07 березня - 08 травня 2019 року та № 30/Д від 08 травня 2019 року медичного експерта, підтверджених допитаним у судовому засіданні експертом ОСОБА_9, відповідно до яких смерть ОСОБА_8 настала від відкритої черепно-лицьової травми, яка супроводжувалась субарахноїдальними крововиливами та ускладнилась розвитком набряку головного мозку. Рани на голові утворились від не менше 4-х ударів тупим предметом, що має в травмуючій частині виражене ребро з деякими елементами дугоподібності;
- висновку судово-психіатричного експерта № 155 від 25 березня 2019 року, підтвердженому допитаним у судовому засіданні експертом ОСОБА_10, відповідно до якого ОСОБА_7 виявляє ознаки психічного та поведінкового розладів внаслідок вживання алкоголю. У момент вчинення злочину ОСОБА_7 знаходився у стані гострої алкогольної інтоксикації, що виключає кваліфікацію будь-якого особливого емоційного стану (стресу, фізіологічного афекту, вираженого емоційного збудження, сильного страху, пригніченості, розгубленості, відчаю, емоційного стресу, фрустрації, тощо), що суттєво вплинув на його свідомість і поведінку. У досліджуваній ситуації дії ОСОБА_7 були обумовлені станом алкогольного сп`яніння;