Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 757/5115/21-ц
провадження № 61-178св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на свою користь заподіяну їй майнову шкоду (компенсацію) у розмірі 800 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вночі з 22 листопада 2014 року на 23 листопада 2014 року в результаті вчинення терористичного акту/актів під час проведення антитерористичної операції в смт. Оленівка Бахмутського району Донецької області снарядами був пошкоджений її житловий будинок, що знаходився по АДРЕСА_1, а також присадибні будівлі та споруди, все внутрішнє оздоблення будинку та майно, що знаходилось у ньому.
У зв`язку з цим вона подала заяву до правоохоронних органів, за наслідками розгляду якої була порушена кримінальна справа.
У результаті пошкоджень її будинок має нежитловий стан, потребує капітального ремонту і його неможливо використовувати для проживання, що підтверджується звітом про обстеження від 23 вересня 2015 року, тому вимушена була разом із чоловіком переїхати до м. Запоріжжя, де на теперішній час вони проживають у гуртожитку.
З огляду на положення статті 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" вважає, що має право на компенсацію за рахунок держави заподіяної їй майнової шкоди у визначеному нею розмірі, тому просила суд відшкодувати їй за рахунок коштів Державного бюджету України заподіяну терористичним актом шкоду у розмірі 800 000,00 грн за пошкоджене належне їй на праві власності майно, розташоване на АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала підтвердження щодо наявності обвинувального вироку, який набрав законної сили стосовно заподіяння їй майнової шкоди в результаті терористичного акту, відповідно до статті 258 КК України.
Також суд указав на те, що, пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна до ухвалення рішення суду добровільно повинен передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Проте позивачка не передала зруйноване житло місцевій державній адміністрації або органам місцевого самоврядування, об`єктам господарювання. Недотримання вимог частини дев`ятої статті 86 Кодексу цивільного захисту населення України унеможливлює застосування інших норм Кодексу цивільного захисту населення України, а саме: забезпечення ОСОБА_1 житлом або виплати грошової компенсації за рахунок держави. Окрім цього, суд вважав, що позивака обрала неналежний спосіб захисту порушеного права.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з державного бюджету в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 в порядку компенсації 50 000,00 грн.
Установивши, що належний позивачці будинок зруйновано та відновленню не підлягає в результаті обстрілу під час проведення АТО, а державою на момент виникнення спірних правовідносин та протягом тривалого часу після їх виникнення не було розроблено правовий механізм відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну під час проведення антитерористичної операції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію від держави саме внаслідок невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
02 січня 2023 року Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційний судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2022 року в справі № 308/9708/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року в справі № 635/6172/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
04 січня 2023 року Державна казначейська служба України звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційний судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 219/11736/16-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/378/19, від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
05 січня 2023 року ОСОБА_1 до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, в якій просить її скасувати на направити справу на новий апеляційний розгляд.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подали касаційні скарги
Касаційні скарги аргументовані тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні справи.
Кабінет Міністрів України у касаційній скарзі зазначав, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, в повному обсязі покладається на рф, як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").
Державна казначейська служба України у своїй касаційній скарзі посилається на те, що, починаючи з 24 лютого 2022 року, Держава робить всі максимально можливі дії та заходи, щоб захистити громадян та їх майно від протиправних посягань з боку держави-агресора. В подальшому, після отримання доступу до активів та майна російської федерації, заблокованих за кордоном, можливим буде реалізація в повній мірі права кожної особи на відшкодування завданої шкоди її майну.
Позивачка не просить захистити право власності на належне їй майно від посягань з боку держави, а відстоює право на відшкодування шкоди, заподіяної іншими особами, за рахунок Держави Україна. При цьому, не надала жодних доказів, які б стосувались розрахунку витрат, заподіяних їй протиправним, на її думку, невиконанням саме Державою Україна свого позитивного обов`язку щодо ефективного контролю.
Також зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що відповідно до показників опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України, спричинену майнову шкоду, яку вона зазнала в результаті руйнування будинку, оцінила в 800 000,00 грн, оскільки зазначена сума складала середню вартість звичайного будинку в смт. Оленівка Бахмутського району Донецької області. Суд апеляційної інстанції вказаним обставинам не надав належної правової оцінки. Крім того, належним чином не обґрунтував відсутність в Україні компенсації завданої їй шкоди впродовж тривалого часу; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту житло, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ, відсутність належного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту майна.
Вважає, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно її права власності на таке майно, а тому порушення її права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави. Визначаючи розмір такої компенсації, суд апеляційної інстанції враховував фактичні обставини справи, проте є незрозумілим, із яких підстав суд дійшов висновку, що стягненню підлягає грошова сума у розмірі 50 000,00 грн та на підставі яких критеріїв установив, що ця сума компенсації є справедливою у відношенні до повної втрати нею та її родиною єдиного житла і всього майна. Вона та її чоловік є пенсіонерами та особами похилого віку, тобто є особливо уразливою категорією громадян, тому, очевидно, що така сума компенсації за невиконання Державою свого обов`язку є винятково несправедливою, а відповідно прийняте рішення не може вважатися законним та справедливим.
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційні скарги не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 23 січня та 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційними скаргами ОСОБА_1, Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року.
Витребувано з Печерського районного суду міста Києва справу № 757/5115/21-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення майнової шкоди (компенсації), спричиненої в результаті вчинення терористичних актів під час проведення АТО.
Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу № 757/5115/21 призначено до судового розгляду.
Обставини справи, які встановили суди
Суди встановили, що ОСОБА_1 є співвласником будинку АДРЕСА_1 . Її частка у праві власності становить 1/9.
Вночі з 22 листопада 2014 року на 23 листопада 2014 року в результаті вчинення терористичного акту/актів під час проведення антитерористичної операції в смт. Оленівка Бахмутського району Донецької області прямим влучанням снаряду зазначений житловий будинок та внутрішнє його оздоблення були пошкоджені.
Відповідно до акту перевірки матеріально-побутового стану від 15 грудня 2014 року та звіту про обстеження пошкодженого майна і визначення розміру спричиненої шкоди від 23 вересня 2015 року також пошкоджені шиферне покриття даху будинку, стіни фасаду, внутрішні інженерні системи (електропроводка, опалення), вибиті всі вікна, частково зруйнована кухня, сарай та загорожа. Зазнали пошкоджень і особисті речі, меблі та побутова техніка, що знаходилися в будинку.
На час обстеження будинок має нежилий стан і не може використовуватися для подальшого проживання в ньому.
За зверненням ОСОБА_1 від 29 листопада 2020 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 02 грудня 2020 року зареєстровано провадження № 22020050000000206 за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України.Досудове розслідування встановило, що в ніч з 22 листопада 2014 року на 23 листопада 2014 року в зоні проведення АТО (смт. Оленівка Бахмутського району Донецької області) під час збройного протистояння між військовослужбовцями Збройних Сил України та представниками терористичної організації "ДНР", невстановленими особами здійснено артилерійський обстріл, внаслідок якого пошкоджено будинок АДРЕСА_1 та внутрішнє оздоблення будинку. У результаті вказаних дій потерпілій ОСОБА_1 заподіяно значну матеріальну шкоду.
На час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному упровадженні триває.
Згідно з довідками від 03 вересня 2018 року ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, їх місце перебування за адресою: АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду з позовом, позивачка посилалась на неотримання від держави відшкодування за пошкоджене (знищене) її майно, на яке вона та її чоловік мають право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Як на підставу для задоволення вимог посилалась на статтю 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявників на :
- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 квітня2022 року в справі № 308/9708/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року в справі № 635/6172/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);
- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 219/11736/16-ц та постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/378/19, від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)
- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).