Постанова
Іменем України
16 червня 2023 року
м. Київ
справа № 466/6062/21
провадження № 61-3756св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради,
третя особа - середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняка С. М. від 14 лютого 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, третя особа - середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова, про поновлення на роботі і оплату часу за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 02 вересня 1986 року і до моменту звільнення працював на посаді директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова. З 29 червня 2021 року перебував на лікуванні в Львівському обласному Державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі, про що повідомив адміністрацію школи та департамент Управління освіти міської ради.
07 липня 2021 року йому стало відомо, що наказом начальника Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської лікарні "Про припинення строкового трудового договору з директором середньої загальноосвітньої школи № 62" від 22 червня 2021 року № 160-ОК, його звільнено із вищевказаної посади 30 червня 2021 року, у зв`язку із завершенням строку дії трудового договору від 29 квітня 2020 року, на підставі пункту 2 статті 26 КЗпП України. Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки відповідачем було порушено вимоги статті 40 КЗпП України, так як його було звільнено з посади в період тимчасової непрацездатності, який триває менше як чотири місяці.
За вказаних обставин, позивач вважає порушеними свої трудові права, які підлягають захисту, шляхом визнання незаконним наказу та його скасування, а також про поновлення його на займаній посаді з виплатою йому заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Крім цього, відповідач фактично змусив його укласти строковий трудовий догові терміном на один рік, умови якого погіршили становище працівника, порівняно з законодавством України про працю, що неприпустимо у розумінні статті 9 КЗпП України.
Позивач є ветераном праці, а умови договорів про працю (контрактів, угод) з громадянами похилого віку не можуть погіршувати становище або обмежувати їх права, у даному випадку - обмеживши позивачу строковий контракт до одного року, замість шести.
Відповідачем порушено вимоги статті 39, та пункту 3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про повну загальну середню освіту", якими регламентовано, що після завершення строку трудового договору, позивач має право обратися на посаду керівника того самого закладу освіти на ще один строк, за результатами конкурсу, що проводиться не менше ніж за два місяці до завершення строкового трудового договору. Саме на такі умови, можливості взяти участь у конкурсі на ту ж посаду за два місяці до завершення дії строкового договору, він і погодився підписавши заяву про зміну істотних умов праці - з безстрокового на строковий трудовий договір. Проте, роботодавець порушив його трудові права, оскільки у визначений законом строк не провів конкурс.
Просив визнати незаконним наказ відповідача "Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої школи № 62" № 16-ОК, поновити його на вказаній посаді та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 8 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року позов задоволено частково. Визнано наказ Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради "Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої школи № 62" ОСОБА_1 від 22 червня 2021 року, № 16-ОК. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора середньої загальноосвітньої шкоди № 62 м. Львова з 30 червня 2021 року. Зобов`язано Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити фінансування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 червня 2021 року по 30 червня 2022 року. У решті вимог відмовлено Вирішено питання про судовий збір.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільняючи відповідача із займаної посади, у зв`язку з завершенням строку дії трудового договору від 29 квітня 2020 року, відповідач не врахував вимог пункту 3 розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про повну загальну середню освіту", згідно з якими після завершення строку трудового договору керівники закладів загальної середньої освіти мають право обиратися на посаду керівника того самого закладу освіти на ще один строк відповідно до статті 39 цього Закону. При цьому, роботодавцем не приймалося рішення про проведення конкурсу, натомість на посаду директора школи фактично призначена інша особа.
Суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на роботі та строк трудового договору, укладеного відповідачем 29 квітня 2020 року, буде тривати до дати проведення конкурсу на посаду директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова, який станом на день постановлення рішення судом так і не оголошувався.
Також суд звернув увагу на те, що ОСОБА_1 з 29 червня 2021 року перебував на лікуванні в Львівському обласному Державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі, про він повідомив відповідача, відтак останнім було порушено вимоги статті 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 звільнено з посади в період його тимчасової непрацездатності, яка триває менше ніж чотири місяці.
Що стосується позовної вимоги про зобов`язання виплату позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд вказав на те, що середня загальноосвітня школа № 62 м. Львова виступає у справі в якості третьої особи, тому суд не може своїм рішенням установлювати права чи обов`язки третіх осіб.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2023 року апеляційну скаргу Управління освіти Департаменту гуманітарної політики Львівської міської рали задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 на підставі наказу Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради "Про припинення строкового трудового договору з директором загальноосвітньої середньої шкоди № 62 ОСОБА_1" від 22 червня 2021 року № 16-ОК з 30 червня 2021 року на 02 серпня 2021 року. У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про судовий збір.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги є недоведеними, однак позивача було звільнено в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України. У той же час, наслідком звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності є зміна дати звільнення, а не поновлення на роботі.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Доль Р. Б., звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутній висновок Верховного суду щодо застосування статті 39 Закону України "Про повну загальну середню освіту", яка регламентує обрання, призначення на посаду та звільнення з посади керівника закладу загальної середньої освіти за результатами конкурсу (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 466/6062/21 з Шевченківського районного суду м. Львова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_1, 02 вересня 1986 року призначений на посаду директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова.
29 квітня 2020 року Управлінням освіти письмово попереджено позивача про те, що укладений з ним безстроковий трудовий договір буде припинений, повідомлено, що за його згодою може бути укладений строковий трудовий договір терміном на один рік. Запропоновано подати згоду на продовження роботи на умовах строкового трудового договору та роз`яснено, що у випадку відмови від продовження роботи на нових умовах трудових договір буде припинений на підставі пункту 9 частини першої статті 40 КЗпП України.
На підставі заяви позивача, 29 квітня 2020 року Управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради видало наказ № 167-к про переведення ОСОБА_1, директора середньої загальноосвітньої школи № 62 м. Львова, з безстрокового трудового на строковий, з 01 липня 2020 року по 30 червня 2021 року, з яким позивач ознайомлений під особистий підпис.
Згідно із наказом Управління департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради № 160-ОК від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з 30 червня 2021 року із займаної посади, у зв`язку із завершенням дії строкового трудового договору від 29 квітня 2020 року, на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. Проведено розрахунок з ОСОБА_1 .
Листом від 30 червня 2021 року позивача повідомлено про порядок отримання трудової книжки та можливість направлення такої поштою.
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За приписами частини першої та третьої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.