ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/2599/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - Піскун А. Й. (самопредставництво),
відповідача-1- Пастернака П. І. (адвоката),
відповідача-2 - Семиренка П. Я. (адвоката),
третіх осіб - не з`явилися,
прокурора - Підяша О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги заступника керівника Львівської обласної прокуратури і Львівської міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 (колегія суддів: Марко Р. І. - головуючий, Скрипчук О. С., Матущак О. І.) і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 (суддя Мазовіта А. Б.) у справі
за позовом Львівської міської ради та Регіонального ландшафтного парку "ЗНЕСІННЯ"
до: 1) Громадської організації "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ", 2) Приватного підприємства "ФАКТОРІЯ",
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Громадської організації "ПРАВОЗАХИСНИЙ ЦЕНТР ІМЕНІ ГЕНЕРАЛА УНР ВОЛОДИМИРА СІКЕВИЧА",
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: 1) державного реєстратора Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Оприск О. М., 2) приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Паламар Руслани Іванівни, 3) Підприємства гаражного і технічного обслуговування "СЕРВІС" Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів,
за участю Львівської обласної прокуратури,
про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Львівська міська рада та Регіональний ландшафтний парк "ЗНЕСІННЯ" (далі - РЛП "ЗНЕСІННЯ") звернулися до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Громадської організації "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" (далі - ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ") та Приватного підприємства "Факторія" (далі - ПП "Факторія") про скасування рішення державного реєстратора Оприск О. М. від 28.05.2008, індексний номер 23431889, про державну реєстрацію права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 загальною площею 17,7 м2, розташовану на вул. Харківській, 44 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 23431889); визнання недійсним договору купівлі-продажу автостоянки № 3 загальною площею 17,7 м2 на вул. Харківській, 44 у м. Львові, укладеного 06.04.2009 між ПП "Факторія" та ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ", посвідченого приватним нотаріусом Паламар Р. І.; скасування рішення приватного нотаріуса Паламар Р. І. від 06.04.2009 про державну реєстрацію права власності ПП "Факторія" на автостоянку № 3 на вул. Харківській, 44 у м. Львові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 23431889).
1.2. Позивачі зазначали, що договір купівлі-продажу від 06.04.2009 автостоянки № 3 загальною площею 17,7 м2 на вул. Харківській, 44 у м. Львові укладено між ПП "Факторія" та ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" всупереч суспільним інтересам. Позивачі зауважували, що приміщення для охорони на автостоянці встановлено як тимчасову споруду без фундаменту, тому її не можна визнати капітальною спорудою, на яку видається окреме свідоцтво про право власності, тому недійсним є й правочин щодо відчуження цього об`єкта. Позивачі також посилалися на те, що державним реєстратором зареєстровано право власності на неіснуючий об`єкт нерухомого майна без будь-яких правовстановлюючих документів, внаслідок чого обтяжено земельну ділянку та порушено право територіальної громади на вільне розпорядження землями комунальної власності. Позивачі стверджували, що первинне право власності на автостоянку № 3 за ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" зареєстровано протиправно, тому подальше відчуження цього об`єкта є незаконним, а укладені договори купівлі-продажу належить визнати недійсними. Позивачі посилалися на положення статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно".
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.10.2021 у справі № 914/2599/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023, відмовлено в задоволені позову Львівської міської ради та РЛП "ЗНЕСІННЯ" до ГО "Всеукраїнська спілка автомобілістів" та ПП "Факторія".
2.2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювана позивачами державна реєстрація права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа - рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду цієї справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта, тому зазначена державна реєстрація права власності була проведена з дотриманням вимог чинного на час її проведення законодавства, і підстав для її скасування немає. Суд першої інстанції також установив, що позивачами не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які би підтверджували, що договір купівлі-продажу автостоянки № 3 порушує публічний порядок, та що в осіб, які укладали цей договір, був наявний умисел (вина) на незаконне заволодіння майном.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачі звернулися до господарського суду з цим позовом у 2019 році. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що Львівська міська рада дізналася про оформлення права власності на автостоянку № 3 під час розгляду справи № 914/4407/15, тобто у 2015 році, а тому строк позовної давності для пред`явлення Львівською міською радою позову, встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України, сплив ще у 2018 році. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що РЛП "ЗНЕСІННЯ" було відомо про рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі №19/36, на підставі якого в подальшому відбулася реєстрація права власності на автостоянку, набагато раніше, ніж ним зазначено (04.05.2016 року). За наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що РЛП "ЗНЕСІННЯ" також пропущено строк, визначений статтею 257 Цивільного кодексу України, для пред`явлення позову у цій справі. Однак суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачами клопотання про застосування строку позовної давності не заявлялось, а лише було зазначено про це у відзиві.
3. Короткий зміст касаційних скарг та заперечень на них
3.1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
3.2. Прокурор, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Прокурор, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків судів обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: статей 179-182, 215, 228, 331, 392, Цивільного кодексу України, статей 3, 9, 17- 19, 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно", та порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 11, 13, 14, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України.
Прокурор зазначає, що судами застосовано норми матеріального та процесуального права без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:
- застосовано статтю 182 Цивільного кодексу України, статтю 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 27.06.2018 у справі № 921/403/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 11.02.2020 у справі № 915/572/17, від 30.06.2021 у справі № 263/5988/19, від 21.12.2022 у справі № 263/18985/19; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20;
- застосовано статті 215, 228 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі № 21-422а14 та у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 911/1023/17.
3.4. Львівська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
3.5. Львівська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.6 Львівська міська рада, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків судів обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 179-181, 331, 392 Цивільного кодексу України) та порушення норм процесуального права (статей 75, 236, 238, 316 Господарського процесуального кодексу України). Скаржник вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не застосовано правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18. Крім того, Львівська міська рада зазначає про порушення судами норм процесуального права, зокрема, статей 75, 236, 238, 316 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди не дослідили всі її доводи та всі зібрані у справі докази (зокрема, частину висновку експертизи щодо будівлі прохідної під літ "Б-1").
3.7. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить відмовити в задоволенні касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, зазначені судові рішення залишити без змін. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" вважає, що доводи прокурора про неврахування судами висновків, викладених у наведених прокурором справах, є безпідставними, оскільки правовідносини у наведених прокурором справах та у справі 914/2599/19, що розглядається, є неподібними.
3.8. ПП "Факторія" у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19 - без змін. ПП "Факторія" зазначає про необґрунтованість доводів прокурора щодо неврахування судами висновків, викладених у зазначених прокурором справах, оскільки правовідносини у наведених прокурором справах є неподібними із правовідносинами у справі 914/2599/19, що розглядається.
3.9. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить відмовити в задоволенні касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, зазначені судові рішення залишити без змін. ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" вважає, що доводи Львівської міської ради є безпідставними та необґрунтованими.
3.10. ПП "Факторія" у відзиві на касаційну скаргу Львівської міської ради просить залишити її без задоволення, постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19 - без змін. ПП "Факторія" зазначає, що доводи Львівської міської ради, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками судів та суб`єктивного тлумачення скаржником обставин справи, встановлених судами. ПП "Факторія" вважає, що покликання Львівської міської ради на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2022 у справі № 904/8186/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15, від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин - правовідносин щодо можливості власника майна подати позов про визнання його права власності, а тому наведені висновки не є релевантними для справи, що розглядається.
3.11. Львівська обласна прокуратура у клопотанні/заяві від 08.06.2023 просить задовольнити касаційні скарги, скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 20.10.2022 у справі № 914/2599/19, прийняти нове рішення, яким позов у цій справі задовольнити.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.06.2001 Львівською міською радою прийнято ухвалу № 1113 "Про затвердження меж і надання земельної ділянки у постійне користування Регіональним ландшафтним парком "ЗНЕСІННЯ" у м. Львові та деякі територіальні і нормативно-організаційні питання функціонування Регіонального ландшафтного парку "ЗНЕСІННЯ", відповідно до якої Львівська міська рада вирішила затвердити для РЛП "ЗНЕСІННЯ" як об`єкта природно-заповідного фонду України зовнішню межу, яка визначає територію парку площею 312,0949 га, та межу охоронної зони, яка визначає територію площею 473,6151 га. З території парку площею 312,0949 га надано у постійне користування РЛП "ЗНЕСІННЯ" земельні ділянки загальною площею 153,6903 га, у спільне користування РЛП "ЗНЕСІННЯ" з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею земельну ділянку площею 0,0947 га і залишено за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099 га.
4.2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 за позовом ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" до Підприємства гаражного і технічного обслуговування "Сервіс" Львівської обласної організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" про визнання права власності визнано за ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" право власності на автостоянку № 3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44 (далі - автостоянка № 3). Судове рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
4.3. На підставі заяви ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" від 24.05.2008 та долучених до неї копій документів, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36, а також матеріалів проведеної 28.05.2008 технічної інвентаризації, державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Оприск О. М. 28.05.2008 було прийнято рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно та внесено до Реєстру прав власності на нерухоме майно запис про право власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 23431889) - автостоянку № 3, загальна площа 17,7 м2.
4.4. 30.12.2008 між ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" (продавець) та ПП "Факторія" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу автостоянки, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Паламар Р. В., внесено запис до реєстру за № 1081.
За цим договором продавець продає, а покупець купує автостоянку № 3, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, загальною площею 17,7 м2, і зобов`язується сплатити за неї обумовлену грошову суму. До автостоянки відносяться наступні будівлі та споруди, позначені на плані літерами: "Б-1" - прохідна; "В" - навіс, "Г" - вбиральня; 1 - ворота; 2 - огорожа; 3 - ворота; 4 - вольєр; 5 - естакада; І - замощення.
4.5. Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 у справі № 914/4407/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017, за позовом РЛП "ЗНЕСІННЯ" до Підприємства гаражного і технічного обслуговування "Сервіс" Львівської обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів та ПП "Факторія", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Львівської міської ради та Громадської організації "ПРАВОЗАХИСНИЙ ЦЕНТР ІМЕНІ ГЕНЕРАЛА УНР ВОЛОДИМИРА СІКЕВИЧА" про зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 0,4683 га на вул. Харківській, 42-44 у м. Львові в задоволенні позовних вимог відмовлено.
4.6. Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі № 914/4407/15 залишено без змін.
4.7. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 05.05.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.03.2017 у справі № 914/4407/15.
4.8. Господарські суди зазначили, що згідно з висновком експерта від 25.03.2022 № 411 за результатами судової земельно-технічної експертизи встановлено, що з`ясувати, чи входить земельна ділянка площею 5059,5 м2, на якій знаходиться асфальтобетонне замощення, що належить ПП "Факторія", в межі земельної ділянки площею 14 868 м2, яка була закріплена як асфальтне покриття автостоянки за обласним виробничим об`єднанням "Львівтехобслуговування" та передана добровільному об`єднанню "Автомотолюбитель" Радою спілки автомобілістів Львівської області на баланс Підприємства гаражного та технічного обслуговування "Сервіс" неможливо, оскільки не було задоволено клопотання експерта від 16.06.2021 про надання додаткових документів. Прохідна під літ. "Б-1", навіс під літ. "В", вбиральня під літ. "Г", ворота № 1, огорожа № 2, ворота № 3, вольєр № 4, та замощення під літ. "І" належать до об`єктів нерухомості, оскільки пов`язані з землею та не можуть бути переміщенні без негативних наслідків для певних конструктивних елементів (монолітного асфальтобетону, бетонних та бутобетонних основ та фундаментів). Естакада № 5 станом на час проведення експертизи частково демонтована та відноситься до об`єктів нерухомості. Встановити, чи будівля прохідної під літ. "Б-1" є тотожною будівлі дерев`яного кіоска, зазначеного у приймально-передавальному акті від 31.10.1978, неможливо, оскільки у цьому акті відсутні відомості про технічні характеристики будівлі дерев`яного кіоску.
4.9. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін і прокурора, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом позову у справі № 914/2599/19, що розглядається, є вимоги позивачів про скасування рішень про державну реєстрацію права власності та визнання недійсним договору з підстав, передбачених положеннями статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України.
5.4. Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.
5.5. Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 Цивільного кодексу України.
5.6. Так, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).
Отже, Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину вони поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. При цьому кожен із видів недійсності правочинів передбачає, зокрема, різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів. Залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19).
5.7. Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).
5.8. Згідно з частинами 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
5.9. У зазначеній статті визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, а також встановлено їх перелік. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, законодавець виходить зі змісту самої протиправної дії, її антисоціального характеру, а також значимості порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку. З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
Об`єктивна сторона такого правочину вказує на суперечність його нормативно-правовим актам, в яких закріплюються конституційні права та свободи людини і громадянина, право державної, комунальної та приватної власності тощо. Суб`єктивна ознака правочину, що порушує публічний порядок, полягає у спрямованості дії сторони на досягнення протиправного результату, яка вказує на умисне вчинення такого правочину.
Отже, для нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України правочину очевидним є те, що особа має намір вчинити такі дії, які є суспільно небезпечними, порушують норми публічного права; зазвичай такі дії цілеспрямовано порушують публічний порядок, тобто особа саме це має на меті, усвідомлює, що її дії насправді не є правочином, а суспільно небезпечним правопорушенням.
При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 910/12692/18).
5.10. Відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін у разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї - першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
З огляду на викладене оспорюваним є правочин, який є недійсним в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.
На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.
Аналогічні за змістом правові висновки наведені у постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19.
5.11. Згідно зі статтею 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
5.12. Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію) визначає правові, економічні, організаційні засади створення у складі державного земельного кадастру єдиної системи державної реєстрації речових прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмежень цих прав. Закон спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість, створення сприятливих умов для забезпечення розвитку ринкових відносин, активізації інвестиційної діяльності, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів.
5.13. Одним із принципів державної реєстрації речових прав є те, що речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом (частина 1 статті 3 Закону).
5.14. Перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав, на наявність підстав, зокрема, для прийняття відповідних рішень, є одним із етапів порядку проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно (частина 1 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").
5.15. Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законів та інших нормативно-правових актів, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на об`єкт нерухомого майна, наявності інших підстав для державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації.
5.16. Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" підставою для державної реєстрації прав, які посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, що набрали законної сили.
5.17. За змістом пункту 10 Переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об`єкти нерухомого майна (додаток № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.2002 № 7/5), до числа відповідних документів віднесено, зокрема, рішення судів про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна та про встановлення факту права власності на об`єкти нерухомого майна.
Пунктом 3.6 цього Тимчасового положення встановлено, що реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об`єкта, права щодо якого підлягають реєстрації.
5.18. Як установили суди, спірне рішення про державну реєстрацію було прийняте державним реєстратором Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" Оприск О. М. 28.05.2008 на підставі заяви ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" від 24.05.2008 та долучених до неї копій документів, зокрема, рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36, а також матеріалів проведеної 28.05.2008 технічної інвентаризації.
5.19. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оспорювана позивачами державна реєстрація права власності ГО "ВСЕУКРАЇНСЬКА СПІЛКА АВТОМОБІЛІСТІВ" на автостоянку № 3 за адресою: м. Львів, вул. Харківська, 44, була проведена на підставі поданого заявником правовстановлюючого документа - рішення Господарського суду Львівської області від 01.04.2008 у справі № 19/36 про визнання права власності на об`єкт нерухомості, яке набрало законної сили та є чинним станом на дату розгляду цієї справи, та за наявності проведеної технічної інвентаризації об`єкта, тому зазначена державна реєстрація права власності була проведена з дотриманням вимог чинного на час її проведення законодавства, і підстав для її скасування немає. Суд першої інстанції також установив, що позивачами не доведено та у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які би підтверджували, що договір купівлі-продажу автостоянки № 3 порушує публічний порядок, та що в осіб, які укладали цей договір, був наявний умисел (вина) на незаконне заволодіння майном.