ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 909/1187/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,
секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023 (колегія суддів: Гриців В. М. - головуючий, Зварич О. В., Малех І. Б.) та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2022 (суддя Скапровська І. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден"
до: 1) Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк";
2) Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича,
про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, визнання права власності,
за участю: позивача Чумаченко О. Є. (адвокат); відповідача-1 1) Ананійчук О. А.(адвокат), 2) Тарасенков В. В. (адвокат), 3) Лопатнікова А.В. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Голден" (далі - Товариство), звернувшись з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк; відповідач-1), Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича (далі - Нотаріус; відповідач-2), просило: витребувати із чужого незаконного володіння Банку на користь позивача земельну ділянку з кадастровим номером 2611092001:22:002:0565, площею 2,9574 га, розташовану за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця (далі - Земельна ділянка); скасувати рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про право приватної власності Банку на Земельну ділянку, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 382483526110; скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності № 16367579 щодо реєстрації за Банком права власності на Земельну ділянку; визнати за позивачем право власності на Земельну ділянку, цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування готельної та господарської інфраструктури для надання туристичних послуг.
1.2 Позов обґрунтовано суперечливою поведінкою відповідача-1, оскільки Банк, стверджуючи в справі іноземного суду про нікчемність основного зобов`язання, фактично висловив своє невизнання та неприйняття не лише кредитних договорів, але й договору, який укладався на забезпечення таких кредитних договорів, як похідний від основного зобов`язання. Отже, вказуючи про нікчемність кредитних договорів, Банк засвідчив відсутність волевиявлення та підстав набуття права власності на предмет іпотеки, а тому з метою захисту права власності на предмет іпотеки позивач, посилаючись на приписи Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння Банку.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 02.11.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.02.2023, в задоволенні позову відмовлено.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що предмет іпотеки, про витребування якого просить позивач, було передано Банку на підставі укладеного сторонами договору, тобто в межах зобов`язально-правових відносин, а позовні вимоги спрямовані на витребування майна із чужого незаконного володіння, що виключає можливість застосування до цих відносин речово-правових засобів захисту, передбачених правилами статті 387 ЦК України. Отже, суди дійшли висновку, що вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставною. В решті вимог позивача суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимога про скасування рішення та запису державного реєстратора щодо Земельної ділянки, за наявності вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння не є необхідним для ефективного відновлення порушеного права.
3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція інших учасників справи
3.1 У касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені судові рішення і та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
3.2 На обґрунтування касаційної скарги Товариство посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Заявник касаційної скарги вважає, що суди не врахували правових висновків, які викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/341/71 та від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, в контексті застосування принципу заборони суперечливої поведінки та застосування пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
3.3 Також позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 6 частини 1 статті 3, частини 1 статті 387 ЦК України, пунктів 6, 9, 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.
3.4 Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
3.5 Клопотання Товариства про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справ № 909/1188/21 та № 909/1191/21 вирішувалися у судових засіданнях не виходячи до нарадчої кімнати згідно із положеннями частини 4 статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) із здійсненням повного фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог статті 222 ГПК України.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди встановили, що між Банком та позичальниками - Товариством з обмеженою відповідальністю "Церіс", Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ранея" було укладено кредитні договори.
4.2 На забезпечення виконання зобов`язань за вказаними кредитними договорами між Товариством з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" (далі - ТОВ "Зірка Буковелю") та Банком укладено договір іпотеки від 30.05.2016, зареєстрований в реєстрі за № 994 (далі - Договір іпотеки).
4.3 Пунктом 8 Договору іпотеки було визначено майно, яке виступало предметом за Договором іпотеки, зокрема, Земельна ділянка.
4.4 У пункті 19 Договору іпотеки визначено права іпотекодержателя, до яких, зокрема, належить право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.
4.5 В подальшому позивач збільшив свій статутний капітал за рахунок внеску у вигляді належного ТОВ "Зірка Буковелю" на праві власності майна - Земельної ділянки, що є предметом іпотеки.
4.6 09.09.2016 між Товариством та ТОВ "Зірка Буковелю" складено акт прийому-передачі щодо прийняття Товариством майнового внеску до статутного капіталу у вигляді нерухомого майна, який становив предмет іпотеки.
4.7 Листом від 12.09.2016 № 02 Товариство у відповідь на лист Банку від 11.09.2016 № 11092016/7 повідомило, що свої вимоги Банк може задовольнити у позасудовому порядку за умовами Договору іпотеку та статей 33-38 Закону України "Про іпотеку".
4.8 Після цього на підставі іпотечного застереження Банк звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність та зареєстрував 13.09.2016 право власності на Земельну ділянку.
4.9 З відкритих інформаційних джерел позивачу стало відомо, що Банк звернувся до Високого суду правосуддя Англії та Уельсу з позовом (справа BL-2017-00065), в якому як на основні підстави посилається на обставини нікчемності кредитних договорів, виконання зобов`язань за якими забезпечувалося іпотекою Земельної ділянки. Тобто стверджуючи про нікчемність основного зобов`язання Банк фактично висловив, на переконання позивача, своє невизнання та неприйняття не лише кредитних договорів, але й договорів, які укладались на забезпечення таких кредитних договорів як похідних від основного зобов`язання, зокрема, Договору іпотеки.
4.10 За таких обставин позивач з метою захисту права власності на предмет іпотеки звернувся з позовом до суду у цій справі.
4.11 Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не навів обставин, з якими закон пов`язує нікчемність іпотечного договору. Суди вказали, що сам лише факт того, що Банк у позові, поданому до Високого суду правосуддя Англії та Уєльсу, стверджує про існування фактичних обставин нікчемності ряду кредитних договорів, не може бути підставою для задоволення позовних вимог в цій справі, а обставини нікчемності кредитних договорів не встановлені та не підтверджені зазначеним судом.
4.12 В частині витребування майна суди взяли до уваги те, що предмет іпотеки, про витребування якого просить позивач, був переданий Банку в межах укладеного сторонами договору, тобто в рамках зобов`язально-правових відносин, що виключає можливість застосування до цих відносин речово-правових способів захисту, передбачених правилами статті 387 ЦК України. З огляду на наведене суди дійшли висновку про те, що вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставною.
4.13 З урахуванням наведеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для правового захисту прав та інтересів позивача у межах цього спору, та відповідно підстав для їх задоволення, з огляду на що наслідки спливу позовної давності, про які заявив відповідач, застосуванню не підлягали.
4.14 Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.15 Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.