ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 907/731/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,
за участю секретаря судового засідання - Охота В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_2, Бухтоярова О. В.,
відповідача 1 - не з`явився,
відповідача 2 - не з`явився,
відповідача 3 - не з`явився,
третьої особи 1- не з`явився,
третьої особи 2 - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Закарпатської області
у складі судді Пригари Л. І.
від 28.05.2021 та
на постанову Західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Матущак О. І., Бойко С. М., Бонк Т. Б.
від 09.12.2021
за позовом ОСОБА_2
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіліс Ужгород", Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Наталії Методіївни
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_3, ОСОБА_1
про визнання недійсним договору купівлі - продажу незавершеного будівництва; скасування державної реєстрації права власності,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіліс Ужгород", Приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Хребтань Наталії Методіївни про: - визнання недійсним договору купівлі - продажу незавершеного будівництва, укладеного 25.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіліс Ужгород"; - скасування державної реєстрації права власності.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" незаконно, без погодження та згоди позивача, відчужило майно за значно заниженою вартістю, кошти за яке директор Товариства привласнив собі. Тобто, мало місце позбавлення позивача права на участь в товаристві, можливості отримання дивідендів та отримання частки в майні товариства в натуральній формі. При цьому, ОСОБА_2 зазначає, що з нею досі не розрахувались за її частку в товаристві. Крім того, ОСОБА_2 зазначила, що як учасник товариства та зацікавлена особа, ніколи б не погодилася продати об`єкт нерухомості за такою заниженою ціною.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
25.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кіліс Ужгород" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу незавершеного об`єкту, за умовами якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості, 33% готовності, який розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці кадастровий номер 2123210100:01:006:0155, площею 0,22га.
Об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом договору, належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" на праві приватної власності.
Пунктом 2.1 договору сторони обумовили, що визначений договором об`єкт незавершеного будівництва продається за ціною 659 966, 40 грн. з врахуванням ПДВ, які повинні бути перераховані покупцем на рахунок продавця протягом шести місяців, з дня посвідчення цього договору, з правом дострокового виконання. Право власності на придбаний об`єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту нотаріального посвідчення договору, державної реєстрації.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.07.2020 року у справі № 910/10647/18, мотивовані тим, що:
- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;
- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від його імені. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;
- підписання виконавчим органом товариства (директором) договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника;
- укладення Товариством з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" спірного договору не є прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Підписання оспорюваного договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" з порушенням, як стверджує позивач, вимог чинного законодавства, може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасників;
- якщо позивач, який є учасником товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, вона не позбавлена права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором прав та законних інтересів товариства, останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом;
- належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути подання ним (зокрема разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства), позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини 1 статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України.
- якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини 1 статті 54 Господарського процесуального кодексу України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що шляхом відчуження майна за договором йому було завдано збитків.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив:
- пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: необхідність відступлення від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/19 та від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, в обґрунтування чого послалася на існування іншої правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, яка, на її думку, підлягала врахуванню у цій справі;
- суд не дослідив зібрані у справі докази: договір купівлі-продажу, протоколи зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Перечинський "Стеатит" від 25.08.2016 та від 12.09.2016, свідоцтво про право на спадщину, заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що є виключним випадком касаційного оскарження, передбаченим пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункт 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу).
ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того, ОСОБА_2 подала заяву з процесуальних питань, в якій просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1, скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 28.05.2021 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у даній справі, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Подані ОСОБА_2 відзив на касаційну скаргу та заява з процесуальних питань не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою, виходячи із наступного.
Відповідно до приписів частини 2 статті 295 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Згідно із статтею 297 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (частина третя).
Оскільки подані відзив та заява не містять обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, а містять вимогу про скасування судових рішень, із зазначенням підстав для такого скасування, отже, за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак до відзиву та заяви не додано документів про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, тому подані відзив та заява залишаються без розгляду (такі висновки щодо застосування статей 295, 297 Господарського процесуального кодексу України викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/875/20, від 09.05.2023 у справі № 910/158/22, від 11.04.2023 у справі № 924/793/21, від 25.01.2023 у справі № 903/933/21).
5. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 наведено наступні правові висновки:
"Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ця норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
З огляду на положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачем з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно із частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.