ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2023 року
м. Київ
справа № 380/152/20
адміністративне провадження № К/9901/13727/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу №380/152/20 за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру (Клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Військово-медичного клінічного центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року (головуючий суддя - Сасевич О.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року (суддя-доповідач - Гінда О.М., судді - Заверуха О.Б., Ніколін В.В.),
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
1. ОСОБА_1, 26 грудня 2019 року, через поштове відділення зв`язку, звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру (Клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 01 серпня 2019 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів;
- стягнути із Військово-медичного клінічного центру (Клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки із розрахунку 614,42 грн в день, за період із 02 серпня 2019 року по 12 грудня 2019 року терміном 133 дні у сумі 81717,79 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що відповідач протиправно проявив бездіяльність щодо непроведення 01 серпня 2019 року остаточного розрахунку при його звільненні із військової служби.
3. Вважає, що у даному випадку суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
4. Обґрунтовуючи позовні вимоги також наводить висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду №806/1899/17 від 01 березня 2018 року та №823/1023/16 від 31 травня 2018 року, згідно з якими військовослужбовці при звільненні мають право на виплату компенсації всіх належних сум.
5. Переконує, що відповідач зобов`язаний компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, так як право на вказані виплати ОСОБА_1 набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження військової служби.
Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру (Клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки загальним терміном 70 днів;
- зобов`язано Військово-медичний клінічний центр (Клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки за період із серпня 2019 року по грудень 2019 року.
У задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
7. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково, оскільки, при звільненні відповідачем не будо проведено виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015-2019 роки, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки цієї компенсації за період із серпня 2019 року по грудень 2019 року.
8. Крім цього, оскільки обов`язок стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено п. 1 Порядку № 44, а також право на виплату таких сум він набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (п. 2 Порядку № 44), а через протиправну бездіяльність відповідача, що пов`язана з невчасною виплатою грошового забезпечення, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна вимога про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасно з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку № 44 задоволенню не підлягає.
9. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що в аспекті розглядуваних спірних правовідносин, оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, а тому застосуванню підлягають саме положення частини першої статті 233 КЗпП України.
10. Указав, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
11. З огляду на наведене, посилаючись на позицію Конституційного Суду України, дійшов висновку про те, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку установлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
12. Суд апеляційної інстанції установив, що фактична виплата грошової компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, позивачу була здійснена 13 грудня 2019 року, а з розглядуваним позовом останній звернувся 26 грудня 2019 року.
13. Отже, позивач реалізував своє право на звернення до суд з позовом про стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку, з дотриманням вимог установлених статтею 233 КЗпП України, тобто в межах тримісячного строку.
Короткий зміст касаційної скарги
14. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, у травні 2020 року Військово-медичним клінічним центром Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
15. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
16. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 04 березня 2020 року у справі №802/1854/17-а та від 04 грудня 2019 року у справі №815/2681/17.
17. Переконує, що до спірних правовідносин слід застосовувати місячний строк, визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
18. Вважає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин статті 47, 116, 117 та 233 КЗпП України, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про оплату не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.
19. Указує, що норми статті 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до затримки виплати компенсації за невикористані додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки така не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.
20. Звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи частково позовні вимоги, не розрахували частки, яка б підлягала виплаті, не визначили істотності цієї частки, не застосували принцип пропорційності та співмірності.
21. Зазначає, що при частковому задоволенні позову працівника суд має визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, чого зроблено не було.
22. Вважає, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми КЗпП України, оскільки проходження військової служби, статус військовослужбовців та прирівняних до них осіб регулюються нормами спеціального законодавства, та не регулюються і не підмінюються нормами КЗпП України, оскільки позивач був військовослужбовцем, а не працівником.
Позиція інших учасників справи
23. 17 серпня 2020 року до касаційного суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу відповідача.
24. Так, позивач погодився із висновками судів попередніх інстанцій та, вважаючи доводи відповідача необґрунтованими, просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.
Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції
25. 28 травня 2020 року до касаційного суду надійшла скарга Військово-медичного клінічного центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
26. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 травня 2020 року для розгляду справи №380/152/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів -Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
27. Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою Військово-медичного клінічного центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
28. 05 листопада 2020 року до Верховного Суду від відповідача надійшла заява про поворот виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, у якій заявник зазначає про виконання ним оскаржуваного рішення та просить Суд у разі прийняття рішення про відмову у позові або про задоволення позовних вимог в меншому розмірі вирішити питання щодо повороту виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року.
29. Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №380/152/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
30. Позивач є учасником бойових дій з правом на пільги, установлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 10 липня 2015 року (а.с.10).
31. На підставі наказу начальника Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України №312-ос "По особовому складу" від 15 липня 2019 року, підполковника ОСОБА_1 (НОМЕР_3), заступника начальника центру - начальника відділу персоналу, з правом носіння військової форми одягу, звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (а.с.11).
32. Згідно витягу з наказу начальника Військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №146-ос "По особовому складу" від 01 серпня 2019 року, ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу частини з 01 серпня 2019 року, знятий зі всіх видів забезпечення (а.с.12).
33. Представником позивача, 26 листопада 2019 року направлено до Військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України адвокатський запит (а.с.34) на отримання інформації та документів з питань проведення розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та отримано відповідь листом від 04 грудня 2019 року за №14/2310 (а.с.35).
34. Військово-медичним клінічним центром (клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) проведено остаточний розрахунок 13 грудня 2019 року, в частині виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки у розмірі 42678,67 грн.
35. Вважаючи, що оскільки при звільненні відповідачем не було проведено виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2015-2019 роки, то позивач має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки цієї компенсації за період із серпня 2019 року по грудень 2019 року.
ІІІ. Позиція Верховного Суду
36. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
37. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 17 червня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
38. Предметом касаційного перегляду є судові рішення попередніх інстанцій у частині задоволеної вимоги про стягнення з Військово-медичного клінічного центру (клінічний госпіталь на 200 госпітальних ліжок) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
39. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених КАС України, зазначає таке.
40. Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
41. Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
42. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не урегульовані положеннями спеціального законодавства.
43. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.
44. Подібну правову позицію викладено у численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18, від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17 від 31 травня 2018 року у справі №823/1023/16 та Суд не вбачає підстав для відступу від неї.
45. Статтею 47 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
46. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
47. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.