Постанова
Іменем України
22 червня 2023 року
м. Київ
справа № 756/12896/21
провадження № 61-357св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року у складі судді Жука М. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Писаної Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позову зазначив, що він разом із братом ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1, в якій також зареєстрована ОСОБА_2 .
Оскільки ОСОБА_2 в указаній квартирі з 2013 року не проживає, фактично мешкає за іншою адресою й відмовляється добровільно знятись з реєстрації, за комунальні послуги не сплачує, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що відповідач, як дочка позивача, має право на користування спірною квартирою, однак не проживає в ній з кінця 2021 року з поважних причин, а саме внаслідок того, що позивач чинить їй перешкоди у користуванні цим житлом, про що свідчить заміна ним замків на вхідних дверях, ненадання їй ключів від цих замків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Оболонського районного суду міста Києва.
07 лютого 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц.
Заявник зазначає, що відповідач в квартирі без поважних причин не проживає більше восьми років. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву про виклик та допит свідків, а саме третьої особи, а суд апеляційної інстанцій не повно з`ясував обставини справи та дослідив докази.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 25 травня 1999 року, свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 11 червня 2014 року та витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 10-12).
Відповідно до довідки віділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської РДА від 31 серпня 2021 року № 68665428 ОСОБА_2 з 21 грудня 2000 року по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 23).
Згідно із актом від 12 серпня 2018 року за підписами мешканців квартир АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, ОСОБА_2, 1998 року народження, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, не проживала за місцем реєстрації з 2013 року (а. с. 18).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.