Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 522/15159/21
провадження № 61-5483св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Воронцової Л. П., Базіль Л. В., Полікарпової О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартири.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом? до ? ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, в обґрунтування якого зазначала, що? ?12 червня 2009 року сторони уклали шлюб, який 14 грудня 2018 року розірвано за рішенням суду.
За час перебування у шлюбі, подружжя набуло спільне майно, а саме:
- квартира АДРЕСА_1, загальною площею 67,0 кв. м, що відповідно до договору купівлі-продажу від 20 грудня 2013 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. належить ОСОБА_2, оціночна вартість якої складає 213 810,00 грн;
- квартира АДРЕСА_2, загальною площею 54,8 кв. м, що за договором купівлі-продажу від 11 серпня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л. належить ОСОБА_2, оціночна вартість якої? складає? ?741 720,00 грн.
Зважаючи на те, що зазначене майно набуто спільно подружжям, позивач просила визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частку вищевказаних? ?квартир.
В жовтні 2021 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на квартири, в обґрунтування якої?? зазначав, що спірне майно не є спільним сумісним майном, оскільки придбане ним за кошти, отримані від продажу його дошлюбного майна, яке він? ?придбав у шлюбі з ОСОБА_3 у період з 1974 року по 2006 рік.
ОСОБА_2 вказував, що за час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 жодних накопичень вони не мали, спільного майна не придбавали. ОСОБА_1 разом зі своїм неповнолітнім сином до жовтня 2017 року проживала у його квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .
ОСОБА_2 зазначав, що є пенсіонером з 2013 року, не має постійної роботи, розмір його пенсії складав у певні періоди від 1 600,00 грн до 2 610,00 грн, відповідач не працювала.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06 листопада 2008 року у справі № 2-1799/08 в порядку поділу спільного майна з ОСОБА_3 йому виділено: квартиру АДРЕСА_4 ; квартиру АДРЕСА_5 ; автомобіль "Ніссан Максіма".
Продати частину належного йому майна та купити менше за площею він був змушений для забезпечення утримання сім`ї, неповнолітнього сина відповідача та надання допомоги її матері.
ОСОБА_2 зазначав, що на підставі договору дарування від 20 жовтня 2005 року йому особисто належала трикімнатна квартира АДРЕСА_6, загальною площею 93,3 кв. м, житловою площею 61,1 кв. м, яку він продав 11 серпня 2016 року і того ж дня придбав за кошти, отримані від продажу, квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 54,8 кв. м. Вказаний договір оформлено одразу ж після продажу дошлюбної квартири.
19 грудня 2013 року він продав за договором купівлі-продажу, який посвідчений нотаріусом Мозолевою О. В., реєстровий номер 5424, належну йому особисто дошлюбну трикімнатну квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 71,3 кв. м, і 20 грудня 2013 року за кошти, отримані від її продажу придбав квартиру АДРЕСА_1 .
11 серпня 2016 року він продав за нотаріально посвідченим договором належну йому особисто дошлюбну трикімнатну квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 93,3 кв. м, і одразу ж, за отримані від продажу кошти придбав квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 54,8 кв. м.
ОСОБА_2 вважав, що за таких обставин спірні квартири не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а є його особистим майном.
Відповідач ніколи не користувалась цим житлом, коштів на ремонт і облаштування квартир не витрачала, комунальних послуг не сплачувала, її майна в квартирах немає.
В квартирі на АДРЕСА_7 проживає його молодша дочка з сім`єю.
ОСОБА_2 зазначав, що відповідач у жовтні 2017 року сім`ю залишила, виселилась з сином із його квартири до свого житла за адресою: АДРЕСА_8 . З того часу вони проживають окремо. 14 грудня 2018 року їх шлюб розірвано.
ОСОБА_2 звертав увагу? ?на те, що одразу після розірвання шлюбу, 04 квітня 2019 року? відповідач придбала у спільну власність з сином квартиру за адресою: АДРЕСА_9, загальною площею 51,2 кв. м.
ОСОБА_2 просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_10, житловою площею 43,2 кв. м, загальною площею 67,0 кв. м, квартиру за адресою: АДРЕСА_11, житловою площею 42,6 кв. м, загальною площею 54,8 кв. м. У позові ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду міст Одеси у складі судді Свяченої Ю. Б. від 23 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на:
- 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,0 кв. м;
- 1/2 частку квартири АДРЕСА_2, загальною площею 54,8 кв. м.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 та визнаючи спірне майно спільною сумісною власністю подружжя і право позивача на 1/2 його частку та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на квартири, суд першої інстанції виходив з того, що спільна власність подружжя презюмується, тягар доведення належності спірного майна на праві особистої власності лежить на відповідачеві, який відповідних обставин належними і допустимими доказами не довів, зокрема, придбання майна за особисті кошти.
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року рішення Приморського районного суду міста Одеси від 23 серпня 2022 року скасовано, ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, та квартиру АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_2 довів належними доказами придбання квартир за особисті кошти, оскільки право власності на спірні квартири він отримав за рахунок коштів від реалізації набутих ним особисто до шлюбу об`єктів нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Приморського районного суду міста Одеси. Зупинено дію постанови Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року в частині, яка не підлягає примусовому виконанню, до закінчення касаційного провадження у справі.
12 травня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 520/4499/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 759/24061/19, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та ін.
Заявник вказує, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної власності, оскільки в ОСОБА_1 були власні кошти. Крім того, договори купівлі-продажу укладалися з її згоди.
Заявник вказує, що суд апеляційної інстанцій не повно з`ясував обставини справи та дослідив докази, зокрема зробив висновок на підставі недопустимих доказів, зокрема розписки.
Відзив на касаційну скаргу
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року повернуто заявнику без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 12 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який 14 грудня 2018 року розірвано за рішенням суду (т. 1 а. с. 21-23).
Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 грудня 2013 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р. В. ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_1, загальною площею 67,0 кв. м, та за договором купівлі-продажу від 11 серпня 2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г. Л. ОСОБА_2 належить квартира АДРЕСА_2, загальною площею 54,8 кв. м (т. 1 а. с. 24-27).
Згідно із рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 06 листопада 2008 року при поділі майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_5, квартиру АДРЕСА_4, автомобіль "Ніссан Максіма" (т. 1 а. с. 56, 57).
На підставі договору дарування від 20 жовтня 2005 року, який посвідчений нотаріусом Другої одеської державної нотаріальної контори Гур`яновою Л. Г., ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_6 (т. 1 а. с. 60, 61).
19 грудня 2013 року ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу продав належну йому квартиру АДРЕСА_5 за 228 211,00 грн, а 20 грудня 2013 року, відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, придбав квартиру АДРЕСА_1 (спірний об`єкт) вартістю 213 810,00 грн (т. 1 а. с. 24, 25, 62).
11 серпня 2016 року ОСОБА_2, відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, продав належну йому квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 93,3 кв. м, житловою площею 61,1 кв. м за 149 900,00 грн, цього ж дня придбав відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 11 серпня 2016 року квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 54,8 кв. м, житловою площею 42,6 кв. м, вартістю 741 720,00 грн (т. 1 а. с. 26, 27, 63).
В матеріалах справи наявна розписка, оригінальність якої посвідчена ОСОБА_4 (покупцем квартири на АДРЕСА_12 ) про те, що від продажу вказаної квартири ОСОБА_2 отримав від неї 62 000 дол. США, що еквівалентно за курсом Національного банку України 1 538 220,00 грн. Відомості, викладені у вказаній розписці ОСОБА_1 не спростувала (т. 1 а. с. 125).
Відповідно до довідки про доходи фізичної особи - платника податків від 03 лютого 2022 року за період 2003-2009 років загальний дохід ОСОБА_1 склав 1 884 923,00 грн (т. 1 а. с. 143).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.