Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
місто Київ
справа № 2-7985/2003
провадження № 61-9312сво22
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Погрібного С. О. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Абрамова П. С., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. Вступ
1.1. Заявниця оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження у справі. Підставою закриття апеляційного провадження у справі цей суд визначив те, що втрачене (через сплив строку зберігання) судове провадження було відновлено судом першої інстанції неповністю - виключно в частині відновлення тексту рішення суду цієї інстанції, яким закінчено розгляд справи. Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд застосував до таких процесуальних відносин правила про повноваження суду касаційної інстанції на закриття касаційного провадження за аналогією закону.
1.2. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, вирішивши передати цю справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, дійшла переконання, що не існує прогалини у правовому регулюванні процесуальних відносин щодо підстав та умов закриття апеляційним судом апеляційного провадження у справі. Ці відносини врегульовані процесуальним законом повно та вичерпно, тож прогалини у законодавстві немає, що виключає можливість застосування за аналогією закону до таких відносин іншої норми процесуального закону, не передбаченої для них законодавцем.
1.3. Враховуючи, що висновок про можливість закриття апеляційного провадження з такої не передбаченої процесуальним законом підстави сформульований колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справах № 435/4160/13-ц (провадження № 61-15459св19), № 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21), № 423/725/13 (провадження № 61-15590св21), він підлягає перегляду Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
ІІ. ФАБУЛА СПРАВИ
2. Стислий зміст вимог заяви про відновлення втраченого судового провадження та рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Відповідачка ОСОБА_5 у квітні 2021 року звернулася до Харківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року.
2.2. Ухвалою від 13 квітня 2021 року Харківський апеляційний суд витребував матеріали справи № 2-7985/2003, в межах якої подано апеляційну скаргу, з Комінтернівського районного суду м. Харкова.
2.3. Комінтернівський районний суд м. Харкова 20 травня 2021 року повідомив про знищення матеріалів справи № 2-7985/2003.
2.4. Ухвалою від 11 травня 2021 року Харківський апеляційний суд направив матеріали провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року до Комінтернівського районного суду м. Харкова як суду першої інстанції для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.
2.5. Ухвалою від 19 травня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відкрив спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) учасників справи з відновлення втраченого судового провадження.
2.6. Ухвалою від 05 липня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відновив втрачене судове провадження у справі № 2-7985/2003 у частині судового рішення від 11 вересня 2003 року, яким закінчено розгляд справи.
2.7. Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що у 2003 році у провадженні судді Хачатурова Н. Н. перебувала справа № 2-7985/2003 за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Справу розглянуто у 2003 році. Надано оригінал рішення суду. Інші матеріали цивільної справи під час вирішення питання щодо відновлення втраченого судового провадження не надані.
2.8. Так, рішенням від 11 вересня 2003 року Комінтернівський районний суд м. Харкова визнав ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_6, 1993 року народження, такими, які втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
2.9. Ухвалою від 14 липня 2021 року Харківський апеляційний суд задовольнив клопотання ОСОБА_4 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року, поновив строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження у справі.
2.10. Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року
№ 14/0/9-22 "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)" змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.
2.11. Ухвалою від 23 серпня 2022 року Полтавський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
2.12. Закриваючи апеляційне провадження, суд керувався тим, що наявність лише оригіналу рішення суду першої інстанції у справі унеможливлює його перегляд в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги.
2.13. Суд апеляційної інстанції врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010
(провадження № 61-13540св21) та дійшов переконання, що існують підстави для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року та застосував до спірних процесуальних відносин за аналогією закону правила частини четвертої статті 494 ЦПК України.
ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ОСОБА_4 у вересні 2022 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Заявниця зазначила, що у результаті незаконного закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не тільки порушив вимоги ЦПК України та унеможливив реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення, але й створив прецедент, після якого будь-який апеляційний суд без вивчення матеріалів справи, без дослідження доказів, тобто без розгляду справи по суті, може закрити апеляційне провадження.
4.2. Правилами цивільного процесуального законодавства не надано повноважень суду апеляційної інстанції закривати апеляційне провадження з підстав неповного відновлення втраченого провадження.
4.3. Суд апеляційної інстанції діяв поза межами своїх повноважень, незаконно наділив себе процесуальними правами суду касаційної інстанції та спотворив зміст імперативної норми частини четвертої статті 494 ЦПК України, яку застосував у випадку, не передбаченому процесуальним законом.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.
ІV. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
6.1. Ухвалою від 25 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
6.2. Ухвалою від 14 лютого 2023 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
6.3. Ухвалою від 22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
6.4. Ухвалою від 23 березня 2023 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв справу до розгляду та призначив її розгляд Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
7. Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
7.1. В ухвалі від 22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вважав, що існує необхідність для відступу від висновків колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 435/4160/13-ц (провадження № 61-15459св19), від 14 лютого 2022 року у справі № 2-275/2010 (провадження № 61-13540св21), від 20 липня 2022 року у справі № 423/725/13 (провадження № 61-15590св21), колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 30 липня 2020 року у справі № 2-1659/07 (провадження № 61-23248св19), щодо можливості застосування за аналогією закону правил частини четвертої статті 494 ЦПК України під час вирішення питання про закриття апеляційного провадження, якщо втрачене судове провадження відновлено неповністю.
7.2. На переконання колегії суддів, застосування судом аналогії закону можливе лише у разі, якщо існує прогалина у законодавстві у регулюванні певних суспільно значущих відносин, тобто є суспільні відносини, які відносяться, зокрема до сфери процесуального права, проте ці суспільні відносини не врегульовані нормами процесуального права.
7.3. Колегія суддів наголосила, що у статті 362 ЦПК України міститься вичерпний перелік підстав для закриття апеляційного провадження. Надання повноважень суду апеляційної інстанції на ухвалення певних процесуальних рішень з підстав, не передбачених процесуальним законом, є порушенням принципу законності, який полягає в обов`язку суду неухильно дотримуватися у своїй діяльності приписів Конституції та законів України.
7.4. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що застосування судом апеляційної інстанції за аналогією закону до спірних процесуальних відносин правил частини четвертої статті 494 ЦПК України є недопустимим, оскільки процесуальне законодавство не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як неповне відновлення судового провадження, й зазначене не є прогалиною у законі, враховуючи відмінність у призначенні та повноваженнях судів апеляційної та касаційної інстанцій.
7.5. Колегія суддів звернула увагу на те, що з огляду на окупацію частини території України і втрату через це великої кількості судових справ, вирішення питання, чи має суд апеляційної інстанції повноваження для закриття апеляційного провадження у зв`язку з тим, що втрачене судове провадження відновлено лише частково, є вкрай важливим для становлення єдиної судової практики справедливого судочинства в Україні.
V. ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ОБ`ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
8.1. Матеріали цивільної справи № 2-7985/2003 знищені за спливом строку зберігання, в архіві суду зберігся лише оригінал остаточного рішення суду у справі.
8.2. ОСОБА_4 у квітні 2021 року звернулася до Харківського апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2003 року.
8.3. Ухвалою від 05 липня 2021 року Комінтернівський районний суд м. Харкова відновив втрачене судове провадження у цивільній справі
№ 2-7985/2003 лише у частині судового рішення від 11 вересня 2003 року.
8.4. Суд апеляційної інстанції врахував, що матеріали цивільної
справи № 2-7985/2003 знищені у зв`язку зі спливом строку зберігання, в архіві суду зберігся лише оригінал остаточного рішення суду у справі, що унеможливлює його перегляд в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги, тому, застосувавши за аналогією закону частину четверту статті 494 ЦПК України,закрив апеляційне провадження у справі.
9. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
9.1. Щодо гарантованого міжнародним та національним законодавством права на доступ до суду
9.1.1. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
9.1.2. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
9.1.3. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
9.1.4. Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
9.1.5. Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
9.1.6. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України", заява № 15123/03, зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (рішення у справі Podbielski and PPU Polpure v. Poland від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98).
9.1.7. ЄСПЛ зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).
9.1.8. Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
9.2. Щодо судових рішень за наслідками розгляду заяви про відновлення втраченого судового провадження
9.2.1. У статті 494 ЦПК України визначено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити (частина перша).
9.2.2. В ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих до суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження (частина друга).
9.2.3. У разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів (частина третя).
9.2.4. Після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено (частина четверта згаданої статті).
9.2.5. Тож законодавець у статті 494 ЦПК України чітко окреслив послідовність розгляду питання відновлення втраченого судового провадження та процесуальних рішень, що ухвалюють за результатами розгляду такої заяви.
9.2.6. Так, зокрема, у частині третій зазначеної статті визначено, що у разі недостатності зібраних матеріалів для точного відновлення втраченого судового провадження суд відмовляє у відновленні втраченого судового провадження і роз`яснює учасникам справи право на повторне звернення з такою самою заявою за наявності необхідних документів. І вже потім, після набрання законної сили ухвалою суду, визначеною частиною третьою цієї статті, суд касаційної інстанції (за наявності для цього відповідних підстав) закриває касаційне провадження за касаційною скаргою у справі, провадження у якій втрачено.
9.3. Щодо можливості застосування судом аналогії закону та аналогії права
9.3.1. У частині дев`ятій статті 10 ЦПК України зазначено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
9.3.2. Аналогія закону та аналогія права розглядаються в загальній теорії права як засоби заповнення прогалин у законодавстві шляхом їх усунення чи подолання. Прогалини у законодавстві ускладнюють регулювання відповідних суспільних відносин через відсутність у законодавчому акті нормативного припису (норми права), що безпосередньо спрямований на їх врегулювання.
9.3.3. Аналогія закону - це поширення в процесі правозастосування на конкретні неврегульовані правом життєві відносини чинності норм права, які регулюють відносини, які є подібними тим, що потребують урегулювання в рамках цієї галузі права за найсуттєвішими ознаками.
9.3.4. Аналогія права - це застосування до конкретних відносин загальних засад і сенсу законодавства у разі відсутності норм права, що регулюють подібні за найсуттєвішими ознаками відносини. Це означає, що юридично справа вирішується на основі принципів права, таких, як справедливість, гуманізм, юридична рівність тощо, що переважно закріплені у відповідних статтях Конституції України або загальних положеннях законодавчих актів.
9.3.5. Якщо суд виявив прогалину у законодавстві в процесі правозастосування, він зобов`язаний використовувати такі оперативні засоби її подолання, як аналогія закону чи аналогія права з метою вирішення конкретної юридичної справи.
9.3.6. Зазначений обов`язок суду випливає з приписів частини десятої статті 10 ЦПК України, якими визначено, що забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
9.3.7. У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11
(провадження № 14-31цс21) Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що необхідність інституту аналогії (аналогії закону та аналогії права) полягає в тому, що закон призначений для його застосування в невизначеному майбутньому, але законодавець, встановлюючи регулювання, не може охопити всі життєві ситуації, які можуть виникнути. Крім того, життя перебуває у постійному русі, змінюється і розвивається, внаслідок чого виникають нові життєві ситуації, які законодавець не міг передбачити під час ухвалення закону. Суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли, на переконання суду, певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні. Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Відсутність у процесуальних кодексах положень про аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
9.3.8. Отже, застосування судом аналогії закону можливе лише у разі, якщо є прогалина у законодавстві, тобто є суспільні відносини, які відносяться, зокрема до сфери процесуального права, проте ці відносини не врегульовані жодним чином нормами процесуального права.
9.3.9. Відтак, якщо певні цивільні процесуальні відносини не врегульовані ЦПК України, вони регулюються тими правовими нормами, що регулюють подібні за змістом процесуальні відносини.