Постанова
Іменем України
21 червня 2023 року
м. Київ
справа № 569/18312/21
провадження № 61-5299св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство "УкрСиббанк",
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "УкрСиббанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2022 року у складі судді Гордійчук І. О. та постанову Рівненського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "УкрСиббанк" про зобов`язання вчинення дій (реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті).
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - банк або АТ "УкрСиббанк") про зобов`язання вчинення дій (реструктуризації зобов`язань позичальника за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті).
Позов обґрунтований тим, що між сторонами 11 листопада 2005 року укладений кредитний договір № 041-15/16-840, відповідно до якого позивач одержав 25 000,00 дол. США для придбання об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Надання кредиту здійснювалося на строк з 11 листопада 2005 року по 31 жовтня 2025 року.
У той же день з метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між сторонами укладено договір іпотеки № 041-15/16-840, предметом якого була квартира, що придбавалась у кредит.
17 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором в порядку Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті" (далі - Закон України № 1381-ІХ). 21 липня 2021 року отримав відповідь про відмову в проведенні реструктуризації зобов`язань з підстав відсутності документів, які б спростовували існування у заявника іншого житлового нерухомого майна (частки спільної сумісної власності).
22 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про перегляд рішення про відмову у проведенні реструктуризації зобов`язань за кредитним договором, а 30 серпня 2021 року повторно отримав відповідь про відмову в проведенні реструктуризації зобов`язань через те, що надана інформація та долучені до заяви додатки підтверджують невідповідність кредитного договору критеріям, визначеним законодавством, для проведення реструктуризації зобов`язань, зокрема, через існування іншого житлового нерухомого майна у власності позивача на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ.
Проте позивач вважав відмову банку неправомірною. Переконаний, що при зверненні із відповідним проханням до банку було додержано передбачені законодавством порядок та підстави для проведення реструктуризації кредитного договору. Законом України № 1381-ІХ чітко визначалось, що інформація про всі наявні у власності позичальника об`єкти нерухомого майна, віднесені до об`єктів житлового фонду, вказується саме станом на дату (момент) підписання такої заяви. Тому відмова у реструктуризації через існування іншого житлового нерухомого майна саме на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ є очевидно необґрунтованою, здійсненою в результаті хибного тлумачення норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
Позивач просив суд:
- визнати протиправними та скасувати відмову АТ "УкрСиббанк" від 19 липня 2021 року № 25-1-01/54806/1 та від 19 серпня 2021 року № 25-1-01/62178 про відмову ОСОБА_1 в реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840 на підставі поданих заяв про проведення реструктуризації від 17 травня 2021 року та від 23 липня 2021 року відповідно до пункту 7 розділу IV Закону України "Про споживче кредитування";
- зобов`язати банк провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840 на підставі поданої заяви про проведення реструктуризації від 17 травня 2021 року відповідно до пункту 7 розділу IVЗакону України "Про споживче кредитування" з подальшим укладанням додаткової угоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 17 травня 2022 року,позов задоволено.
Визнано незаконним рішення АТ "УкрСиббанк" від 19 липня 2021 року за вих. № 25-1-01754806/1, згідно із яким за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17 травня 2021 року про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840, банк повідомляє про відмову у проведенні реструктуризації.
Визнано незаконним рішення АТ "УкрСиббанк" від 19 серпня 2021 року за вих. № 25-1-01/62178, згідно із яким за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 22 липня 2021 року про проведення реструктуризації зобов`язань за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840, банк повідомляє про відмову у проведенні реструктуризації.
Зобов`язано АТ "УкрСиббанк" провести реструктуризацію зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 11 листопада 2005 року № 041-15/16-840, який укладений між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, згідно із пунктом 7 Розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" (на умовах та у відповідності до Закону 1381-ІХ).
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що зобов`язання, які передбачені кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 підлягають обов`язковій реструктуризації, оскільки дії позивача відповідають вимогам Закону України 1381-IX і не є недобросовісними, а визначена на законодавчому рівні реструктуризація не вважається такою, що спрямована на завдання шкоди кредитору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, АТ "УкрСиббанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її із Рівненського міського суду Рівненської області.
04 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17, від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19, від 16 червня 2021 року у справі № 359/1654/15-ц та інших.
В касаційній скарзі зазначається, що умовою для проведення реструктуризації відповідно до Закону України № 1381-ІХ була, зокрема, відсутність у власності позичальника іншого житлового нерухомого майна. Цей Закон набрав чинності 23 квітня 2021 року. Однак станом на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ ОСОБА_1 не мав права на реструктуризацію, оскільки у його власності, окрім предмета іпотеки, перебувало інше житлове майно, а саме 1/5 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
На переконання банку, законодавець встановив чіткі критерії кредитних договорів, на які поширюється Закон України "Про споживче кредитування" в частині обов`язкової реструктуризації, а саме необхідність їхньої відповідності Закону України № 1381-ІХ на момент набрання ним чинності. Тому, підставою відмови була виявлена (встановлена) інформація про існування іншого житлового нерухомого майна у власності позичальника станом на дату набрання чинності вказаним Законом з урахуванням внесених змін. 12 травня 2021 року позивач здійснив відчуження 1/5 частини квартири на підставі договору дарування своїй дружині ОСОБА_2 . Лише після дарування частини квартири ОСОБА_1 став таким, що не має у власності іншого житлового об`єкта нерухомості, окрім предмета іпотеки.
Скаржник зазначає, що нерухомість відчужувалася задля створення умов для застосування до кредитних зобов`язань положень Закону України № 1381-ІХ та щоб уникнути сплати боргу в повному обсязі, а це доводить факт зловживання позивачем своїми правами, що тягне за собою завдання шкоди кредитору шляхом зменшення розміру зобов`язань, хоча відповідно до статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо відносин, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування пункту 7 розділу IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування".
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд встановив, що 11 листопада 2005 року між сторонами по справі укладено кредитний договір № 041-15/16-840 в іноземній валюті у сумі 25 000,00 дол. США для придбання об`єкта житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 7-9).
Відповідно до підпункту 1.2.1 пункту 1.2 Розділу 1 договору надання кредиту здійснюється з 11 листопада 2005 року по 31 жовтня 2025 року.
З метою забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між сторонами кредитного договору 11 листопада 2005 року укладено договір іпотеки № 041-15/16-840, предметом якого відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки є квартира у АДРЕСА_1 (а. с. 10-12).
17 травня 2021 року позивач звернувся до АТ "УкрСиббанк" із заявою про проведення реструктуризації зобов`язань за вказаним кредитним договором на підставі Закону України № 1381-ІХ від 13 квітня 2021 року (а. с. 13).
На дату звернення позичальник не мав кредитної заборгованості перед банком, що підтверджується довідкою від 17 травня 2021 року № 51-1-08/260.
Листом від 19 липня 2021 року вих. № 25-1-01/54806/1 банк відмовив позивачу в проведенні реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом через відсутність документів, які б спростовували існування у заявника іншого житлового нерухомого майна (частки спільної сумісної власності) (а. с. 14).
Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 17 травня 2021 року, номер 256751789 відомо, що у ОСОБА_1 відсутнє інше житло (а. с. 18, 19).
22 липня 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про перегляд рішення про відмову у проведенні реструктуризації зобов`язань за кредитним договором № 041-15/16-840 та проханням задовольнити заяву про реструктуризацію зобов`язань (а. с. 15, 16).
19 серпня 2021 року банк, повторно відмовив позивачу у проведенні реструктуризації зобов`язань, оскільки надана ним інформація банку та долучені до заяви додатки підтверджують невідповідність кредитного договору критеріям, визначеним законом, для проведення реструктуризації зобов`язань, зокрема, через існування іншого житлового нерухомого майна у власності ОСОБА_1 на момент набрання чинності Законом України № 1381-ІХ, тобто станом на 23 квітня 2021 року (а. с. 17).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.