Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 621/248/22
провадження № 61-1282св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 01 серпня 2022 року в складі судді Шахової В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2022 року в складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлаки І. В., Котелевець А. В.,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції (далі - ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської ТЕС) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що він працює на Зміївській ТЕС ПАТ "Центренерго" слюсарем з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду в цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1.
Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 911-к його відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до надання ним сертифікату про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
09 грудня 2021 року йому ознайомлено з вказаним наказом.
Оскільки відповідачем порушені норми законодавства України про працю, в тому числі інших законів, якими здійснення такого щеплення не передбачено, то дії відповідача щодо відсторонення від роботи є незаконними.
Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 09 грудня 2021 року № 911-К про відсторонення від роботи та поновити його право на працю шляхом зобов`язання відповідача допустити його до виконання трудових обов`язків; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час відсторонення від роботи, починаючи з 09 грудня 2021 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 01 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Скасовано наказ Зміївської теплової електричної станції ПАТ "Центренерго" від 09 грудня 2021 року № 911-к "Про відсторонення від роботи" в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1, слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду в цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1, з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з ухилянням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до надання ним сертифікату про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусом SARS-CoV-2.
Стягнуто з ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року включно, у сумі 36 676,88 грн з відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що посадові особи державної санітарно-епідеміологічної служби зобов`язані вносити подання про усунення працівників від роботи у визначений законодавством спосіб. За відсутності в роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є неправомірним. При виданні наказу про відсторонення позивача від роботи у відповідача було відсутнє належним чином оформлене подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Крім того, суд зазначив, що наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 25 лютого 2022 року № 380, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року за № 256/37592, зупинено дію наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", до завершення воєнного стану в Україні. Наказ МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380 набрав чинності 01 березня 2022 року.
Враховуючи, що зазначений наказ МОЗ України слугував підставою для видання відповідних розпорядчих актів (наказів, розпоряджень) роботодавців щодо відсторонення від роботи невакцинованих від COVID-19 працівників, суд дійшов висновку, що з 01 по 03 березня 2022 року відсторонення позивача від роботи не відповідало чинному законодавству України.
Виходячи з того, що позивача допущено до роботи з 04 березня 2022 року, місцевий суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про поновлення права ОСОБА_1 на працю шляхом допущення до виконання трудових обов`язків.
Оскільки період вимушеного прогулу позивача з 09 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року включно становить 58 робочих днів (16 днів у грудні 2021 року; 19 днів у січні 2022 року; 20 днів у лютому 2022 року та 3 дні в березні 2022 року) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 36 676,88 грн (58 робочих днів х 632,36 грн середньоденної заробітної плати) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2022 року рішення Зміївського районного суду Харківської області від 01 серпня 2022 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи змінено.
Стягнено з ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року включно, у сумі 20 867,88 грн з відрахуванням із цієї суми обов`язкових податків та платежів. В іншій частині рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.
Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення працівників закладів освіти від COVID-19, до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, і останній у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення.
У наказі, який оскаржує позивач, відсутні відомості про те, що позивач, починаючи з 07 грудня 2021 року до моменту відсторонення (09 грудня 2021 року) відмовився або ухилився від проходження обов`язкового щеплення та якими доказами (документами) підтверджується факт відмови чи ухилення.
Із змісту наказу вбачається, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків на весь час відсутності щеплення проти COVID-19. Однак згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 8 листопада 2021 року, працівники обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають лише на період дії карантину.
На відповідача, який є роботодавцем позивача, також покладено обов`язок забезпечити своєчасне проведення заходів, пов`язаних із проходженням працівниками обов`язкового профілактичного щеплення.
Відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, у тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійсненні, поряд з іншим, і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби.
Проте, визначаючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду щодо кількості днів, які позивач був відсторонений від роботи.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13 грудня 2021 року по 19 січня 2022 року знаходився у щорічній та додатковій відпустках і йому за цей час нараховано та сплачено 16 376,15 грн.
Тобто період вимушеного прогулу позивача з 09 грудня 2021 року по 03 березня 2022 року включно становить 33 робочих дні, а не 58 робочих днів, як визначив суд першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
19 січня 2023 року ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Зміївської теплової електричної станції, засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 01 серпня 2022 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2022 року в указаній вище справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівників через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2.
Заявник вказує на те, що роботодавцем було вжито всіх належних заходів щодо виконання норм чинного законодавства України. Жодного порушення прав позивача на працю зі сторони відповідача не було допущено, а обмеження прав позивача було правомірним та відповідає пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людини. Вимога роботодавця щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2 працівників підприємства, установ та організацій включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб, є повністю виправданою та законною.
У червні 2023 року представник ПАТ "Центренерго" надав додаткові пояснення щодо касаційної скарги, які просив врахувати під час розгляду справи.
Інший учасник справи не скористався своїм правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 працює на Зміївській ТЕС ПАТ "Центренерго" слюсарем з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду в цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1.
Зміївська ТЕС є відокремленим підрозділом ПАТ "Центренерго". ПАТ "Центренерго" включена до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
11 листопада 2021 року відповідачем видано наказ № 1663 "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 працівників Змїївської ТЕС ПАТ "Центренерго".
07 грудня 2021 року позивача письмово повідомлено, що з 09 грудня 2021 року, на період дії карантину, профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 є обов`язковим для працівників Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго". Запропоновано до 09 грудня 2021 року надати до відділу охорони праці один з документів, а саме: міжнародний або внутрішній сертифікат, що підтверджує вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 двома або однією дозами; довідку форми № 028-1/о "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"; COVID-сертифікат про одужання від зазначеної хвороби.
Також позивача проінформовано, що у разі ненадання зазначених документів згідно зі статтею 46 КЗпП України та статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ (далі - Закон № 1645-ІІІ) з 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на строк до надання сертифіката про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. ОСОБА_1 доведено, що період відсторонення від роботи без збереження заробітної плати не увійде до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, адже за цей період роботодавець не сплачуватиме страховий внесок. Період відсторонення без збереження зарплати не увійде й до стажу, що дає право на щорічну відпустку.
07 грудня 2021 року працівниками відповідача складений акт про відмову ОСОБА_1 надати вказані документи.
Наказом відповідача від 09 грудня 2021 року № 911-к ОСОБА_1, слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду в цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1, відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати у зв`язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на строк до надання ним сертифікату про вакцинацію або до закінчення дії карантину, встановленому Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусом SARS-CoV-2.
Згідно з довідкою Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" від 10 грудня 2021 року заробітна плата позивача за жовтень 2021 року склала 13 344,01 грн, за листопад 2021 року - 13215, 17 грн. Середньомісячна заробітна плата - 13 279,59 грн.
Відповідно до наказу від 03 березня 2022 року № 137-к ОСОБА_1 із 04 березня 2022 року та до завершення воєнного стану допущений до роботи.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ України визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).