ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/8586/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області
(головуючий суддя - Крижний О.М.)
від 29.06.2022
та постанову Центрального апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Мороз В.Ф., Кузнецов В.О.)
від 31.01.2023
у справі №904/8586/21
за позовом ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес"
до ОСОБА_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3
про стягнення збитків, заподіяних посадовою особою товариства у розмірі 467000,00 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - ОСОБА_4,
відповідача - Солдаткін О.С.
третя особа - не з`явилися.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1. ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" (далі - ТОВ "СФГ Гермес") звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 збитки у розмірі 467 000,00 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що недобросовісні дії колишнього директора ТОВ "СФГ Гермес" призвели до значних збитків, які останній має відшкодувати. Так, в результаті аудиторської перевірки було з`ясовано, що ТОВ "СФГ Гермес" було здійснено ряд документально непідтверджених операцій по перерахуванню коштів на рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ КБ "Приватбанк" на загальну суму 43 000 346,40 грн з призначенням платежу: "за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ83/16-1 від 01.09.2016". Однак, колишнім директором ОСОБА_1 не передано та не взято на облік підприємством цінні папери на загальну суму 43 000 346,40 грн, які були предметом договору.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022 у справі №904/8586/21 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
2.2. Місцевий господарський суд, погодився із доводами позивача про наявність у діях ОСОБА_1 складу цивільного правопорушення, що підтверджує завдання відповідачем збитків товариству у заявленому до стягнення розмірі.
2.3. Проте, виходячи із поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, та встановивши, що позовна давність закінчилася у вересні 2019 року, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
2.4. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022 у справі №904/8586/21 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №904/8586/21, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.
3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 (щодо застосування частини другої статті 221 та статті 1192 Цивільного кодексу України); від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 (щодо застосування статті 232 Цивільного кодексу України); від 19.02.2020 у справі №904/3852/18 (щодо застосування частини першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України), від 28.05.2020 у справі №910/7164/19 (щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України); від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16; від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12.
3.5. Також не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.06.2022 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 31.01.2023 у справі №904/8586/21, ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" звернувся з касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
3.6. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.7. ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 256, 261 Цивільного кодексу України.
Також посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14.
3.8. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог касаційної скарги ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" заперечує, з підстав, викладених у ньому, просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а справу скерувати на новий розгляд за вимогами касаційної скарги ОСОБА_1 .
3.9. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" проти вимог касаційної скарги ОСОБА_1 заперечує, з підстав, викладених у ньому, просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій.
4.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" є юридичною особою, яка зареєстрована 23.06.2014. Засновником товариства, відповідно до статуту в редакції 2015 року, був ОСОБА_1 .
4.2. Товариство з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" було створено з метою здійснення діяльності у агропромисловому секторі. А також для задоволення суспільних потреб у товарах народного споживання, роботах, послугах, для насичення ринку продукцією, здійснення наукової, виробничої, переробної, посередницької, зовнішньоекономічної діяльності, експортно-імпортних операцій, оптової та роздрібної торгівлі, здавання в оренду майна, операцій з нерухомістю, для отримання товариством та його учасниками прибутку (пункт 2.1 статуту 2015 року).
4.3. У період з 19.01.2015 по 07.02.2017 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" був ОСОБА_1 .
4.4. Так, відповідно до наказу № 1 від 19.01.2015 ОСОБА_1 приступив до обов`язків директора ТОВ "СФГ Гермес".
4.5. Згідно з розділом 10 статуту, який діяв на той час, у товаристві створюється одноособовий виконавчий орган (директор). Директор підзвітний вищому органу товариства і організує виконання його рішень. Директор не вправі приймати рішення, обов`язкові для учасників товариства. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених законом та цим статутом. До компетенції директора входило: представляти інтереси товариства в органах державної влади, в органах місцевого самоврядування та інших організаціях; без доручення представляти інтереси товариства у відносинах з будь-якими українськими та іноземними юридичними та фізичними особами; без доручення підписувати від імені товариства всі цивільно-правові угоди без обмеження за сумою договору; розпоряджатись майном та коштами товариства в межах, встановлених цим статутом та рішенням зборів учасників; відкривати розрахункові та інші рахунки в будь-яких банках України та за її межами для збереження коштів та здійснення всіх видів розрахунків, кредитних операцій товариства; отримувати позики, кредити, відкривати кредитні лінії в установах банків; продавати, передавати іншим підприємствам, організаціям, установам, здавати в оренду, надавати в безоплатне тимчасове користування або в позику належні товариству транспортні засоби, устаткування, інвентар та інші матеріальні цінності товариства; видавати та підписувати довіреності; розробляти поточні плани діяльності товариства та заходи, необхідні для вирішення задач товариства; скликати збори учасників товариства; забезпечувати виконання рішень загальних зборів товариства; розробляти щорічні кошториси, посадових розкладів, показники роботи та строки преміювання; створювати органи, необхідні для досягнення мети та задач товариства; формувати адміністрацію для досягнення мети та задач товариства; організовувати ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства; брати участь у рішенні інших питань, пов`язаних з поточною діяльністю товариства; приймати та звільняти працівників товариства, заохочувати їх та накладати дисциплінарні стягнення; затверджувати правила, процедури та інші внутрішні документи товариства; визначати перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю товариства, а також таких, які є конфіденційною інформацією; приймати рішення про дату та порядок денний загальних зборів товариства; виконувати інші функції, необхідні для забезпечення діяльності товариства.
4.6. Відповідно до пункту 10.1 статуту ТОВ "СФГ Гермес" в редакції від 20.01.2015, виконавчим органом товариства є його директор. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених законом та статутом.
4.7. Відповідно до пункту 10.2 статуту ТОВ "СФГ Гермес" в редакції від 20.01.2015, до компетенції директора, серед іншого, входила організація та ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства.
4.8. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31.01.2017 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "СФГ Гермес", за яким останній набув у власність частку у статутному капіталі ТОВ "СФГ Гермес" у розмірі 94%.
4.9. У відповідності з протоколом загальних зборів учасників ТОВ "СФГ Гермес" № 2-2017 від 06.02.2017 вирішено звільнити з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю "СФГ Гермес" ОСОБА_1 з 07.02.2017 та відповідно до розпорядження № 1 від 08.02.2017 ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків директора ТОВ "СФГ Гермес" з 08.02.2017.
4.10. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30.03.2017 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "СФГ Гермес", за яким останній набув у власність частку у статутному капіталі товариства у розмірі 6%.
4.11. Відтак, ОСОБА_2, перебуваючи на посаді директора ТОВ "СФГ Гермес", став єдиним його засновником.
4.12. Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 30.03.2017 підписано акт приймання-передачі первинної документації ТОВ "СФГ Гермес".
4.13. Протягом березня 2017 року було проведено вибіркову перевірку даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності ТОВ "СФГ Гермес", за результатами якої складено довідку про проведення вибіркової аудиторської перевірки ТОВ "СФГ Гермес" від 30.03.2017.
4.14. Позивач зазначив, що в результаті аудиторської перевірки було з`ясовано, що ТОВ "СФГ Гермес" було здійснено ряд документально непідтверджених операцій по перерахуванню коштів на рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ КБ "Приватбанк" на загальну суму 43 000 346,40 грн з призначенням платежу: "За договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ 83/16-1 від 01.09.2016".
4.15. Однак, як зазначає позивач, на виконання зазначеного договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 83/16-1 від 01.09.2016 колишнім директором ОСОБА_1 не передано та не взято на облік підприємством цінні папери на загальну суму 43 000 346,40 грн, які були предметом договору.
4.16. Так, відповідно до акта приймання-передачі первинної документації ТОВ "СФГ Гермес" від 30.03.2017, договір купівлі-продажу цінних паперів № БВ 83/16-1 від 01.09.2016 та документи, що підтверджують його виконання не передавалися.
4.17. ТОВ "СФГ Гермес" 23.08.2019 звернулося з вимогою №23/08 до ОСОБА_1, у якій просило протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної вимоги надати оригінал договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ83/16-1 від 01.09.2016 та документи, що підтверджують його виконання.
4.18. Дана вимога направлена відповідачу 27.08.2019.
4.19. Відповіді на вимогу матеріали справи не містять.
4.20. У вересні 2019 року позивач звертався до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння та повернення ТОВ "СФГ Гермес" оригіналу договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 83/16-1 від 01.09.2016 та документів, що підтверджують його виконання (справа № 204/6182/19).
4.21. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.2021 у справі № 204/6182/19 позовну заяву ТОВ "СФГ Гермес" до ОСОБА_1 про витребування документів з незаконного володіння задоволено частково; вирішено витребувати у ОСОБА_1 з незаконного володіння оригінал договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 83/16-1 від 01.09.2016 та повернути ТОВ "СФГ Гермес".
4.22. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29.06.2021, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2021 року - скасовано; у задоволенні позову ТОВ "СФГ Гермес" до ОСОБА_1 про витребування документів з незаконного володіння відмовлено.
4.23. Позивач зазначає, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді директора ТОВ "СФГ Гермес", здійснив дії, що суперечать інтересам товариства, а результат їх жодним чином не був направлений на покращення матеріального становища товариства, та навпаки, призвів до збитків. Цінні папери на загальну суму 43 000 346,40 грн, які були придбані колишнім директором ОСОБА_1 на виконання умов договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 83/16-1 від 01.09.2016 підприємством не отримувались, на облік не брались. Місцезнаходження та мета купівлі цінних паперів позивачу невідомі та не кореспондується з метою та предметом діяльності товариства.
4.24. Позивач вбачає протиправну поведінку ОСОБА_1 у неналежному та недобросовісному укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ 83/16-1 від 01.09.2016 і перерахуванні коштів на рахунок № НОМЕР_2 в розмірі 43 000 346,40 грн без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю, при зловживанні своїм розсудом у здійсненні дій всупереч інтересам товариства (витрачання коштів на цілі не пов`язані з економічно-господарською діяльністю ТОВ "СФГ Гермес"), всупереч цілям, спрямованим на досягнення розумної ділової мети. Жодної економічної вигоди, доцільності чи необхідності для позивача укладення цих договорів не мало; у здійсненні документально непідтверджених операцій по перерахуванню коштів у сумі 43 000 346,40 грн з призначенням платежу: "За договором договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 83/16-1 від 01.09.2016".
4.25. Наявність шкоди позивач вбачає у збитках, завданих ТОВ "СФГ Гермес" в розмірі суми грошових коштів, що були перераховані. Докази їх використання відповідачем в інтересах та на користь товариства відсутні, як і відсутні докази існування цінних паперів взагалі.
4.26. Причинний зв`язок, за твердженнями позивача полягає в тому, що саме дії ОСОБА_1 по укладанню договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ 83/16-1 від 01.09.2016 і дії по перерахуванню коштів призвели до збитків товариства. При цьому, вказані цінні папери на підприємстві не обліковуються, а реальність їх існування невідома.
4.27. Наявність вини відповідача позивач вбачає в тому, що дії, які були вчиненні відповідачем, як директором, по укладенню договору купівлі-продажу цінних паперів та дії по перерахуванню коштів були спрямовані на заволодіння ним цими коштами в своїх інтересах або в інтересах третіх осіб, адже відсутні докази їх використання відповідачем в інтересах та на користь товариства.
4.28. Невідшкодування відповідачем заявлених збитків (у обмеженому самим позивачем розмірі) і стало причиною виникнення спору. При цьому предметом розгляду у даній справі було стягнення збитків у розмірі 467 000,00 грн, які складаються із перерахованих коштів на підставі платіжних доручень №791 від 02.09.2016 на суму 1 000,00 грн, №792 від 02.09.2016 на суму 19 000,00 грн, №792 від 05.09.2016 на суму 149 000,00 грн, №793 від 05.09.2016 на суму 149 000,00 грн, №794 від 05.09.2016 на суму 149 000,00 грн.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд.
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі № 910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження зазначив пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.
5.4. У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
5.5. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
5.6. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
5.7. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
5.8. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
5.9. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
5.10. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
5.11. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі № 648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц тощо).
5.12. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
5.13. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
5.14. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.15. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у справі, що переглядається, предметом спору є встановлення обставин наявності чи відсутності збитків внаслідок укладення договору купівлі-продажу цінних паперів та виконання сторонами цього договору, наявність/відсутність у діях колишнього директора складу цивільного правопорушення та заподіяння цими діями збитків підприємству.
5.16. Відповідно до частин першої, другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України (в редакції на час звернення з даним позовом) власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою. У разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (учасника, акціонера), який подав позов. Посадова особа, до якої пред`явлений позов, не вправі представляти юридичну особу та призначати іншу особу для представництва юридичної особи в даній справі.
5.17. Судами попередніх інстанцій встановлено, що власник частки у розмірі 100% у статутному капіталі позивача (ТОВ "СФГ Гермес") звернувся до ОСОБА_1 за відшкодуванням збитків, заподіяних ним як посадовою особою - директором ТОВ "СФГ Гермес", нормативно обґрунтовуючи позовні вимоги посиланням на статті 22, 92, 1166 Цивільного кодексу України, статтю 89 Господарського кодексу України.
5.18. Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
5.19. Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові:
- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;
- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;
- причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що невідворотно спричинила шкоду;
- вину заподіювача шкоди.
5.20. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.
5.21. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України України).
5.22. Отже, при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
5.23. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Відповідний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц. Тому спростування цієї вини є процесуальним обов`язком її заподіювача.
5.24. Згідно із частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
5.25. Також частина друга статті 89 Господарського кодексу України передбачає, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
- іншими винними діями посадової особи.
5.26. Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
5.27. Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.
5.28. Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).