Постанова
Іменем України
20 червня 2023 року
м. Київ
справа № 944/20/22
провадження № 61-13189св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року під головуванням судді Матвіїва І. М. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року у складі колегії суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: зобов`язати ОСОБА_2 публічно вибачитися перед ним за розповсюдження неправдивих відомостей, що паплюжать його честь і гідність, на загальних зборах працівників Новояворівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа ІІ ступеня - ліцей" (далі - Новояворівського НВК "ЗОШ II ступеня - ліцей") з відповідною відеофіксацією такої процесуальної дії та розміщенням відео в одній із соціальних мереж; стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000 грн моральної шкоди, завданої розповсюдженням неправдивих відомостей, що паплюжать його честь і гідність, спричинили його звільнення з роботи, заподіяли істотну шкоду його здоров`ю, що в подальшому спричинили встановлення статусу особи з інвалідністю.
В обґрунтування позову зазначив, що 27 грудня 2019 року позивач на особистому прийомі заступника голови Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівської ОДА) ознайомився із текстом "Звернення педагогів та батьків учнів Новояворівського НВК "ЗОШ II ступеня - ліцей" від 13 вересня 2019 року № ЗВГ-50-КО-3983/19", яке було скеровано на ім`я голови Львівської ОДА та передане на вивчення та перевірку у Департамент освіти та науки Львівської ОДА. Ознайомившись з текстом звернення та переліком осіб, які підписали вищевказане звернення, серед яких є також і ОСОБА_2, позивач дізнався, що він є "прихильником ставлення до методів Гітлера та Сталіна", а відтак його звинувачують у пропаганді нацизму і більшовизму. Водночас, позивач зазначає, що він ніколи не перебував в комуністичній партії, не брав участі у будь-яких громадських організаціях чи рухах правого, ультраправого та лівого спрямування. Крім цього, у зверненні зазначено, що "під тиском директора ОСОБА_1 звільнилось багато вчителів" через те, що "несила більше терпіти злісне порушення ОСОБА_1 елементарних етичних правил і норм поведінки, для якого, крики, погрози та приниження стали звичним в його арсеналі. З НВК в школи переводилися кращі учні, інколи за пів року до випускного".
Позивач вважає зазначені судження некоректними, оскільки, він не претендує на те, щоб всім сподобатись. Його стиль поведінки не виходить за межі пристойності та його освітнього рівня, на диспансерному обліку у психіатра він не перебуває. Водночас, протягом 34 років, працюючи в сфері освіти, як вказує позивач, він перебував на посаді директора школи, ліцею, керівника відділу освіти, навчав дітей та паралельно займався науковою роботою. Він є автором і співавтором 26 наукових статей, захистив дисертаційну роботу, є доктором філософії з економіки (кандидат економічних наук), має вищу кваліфікаційну категорію як вчитель біології та екології, педагогічне звання "вчитель-методист". Наклепницькі та провокативні, викладені в зверненні тези, критично вплинули на стан його здоров`я та спричинили психоемоційний шок, внаслідок цього, він змушений був звернутися за медичною допомогою у Львівський обласний ендокринологічний центр. Протягом трьох місяців він перебував на лікуванні в різних медичних та реабілітаційних установах, в результаті чого йому була встановлена третя група, а в подальшому друга група інвалідності.
Безпідставні звинувачення зазначені у зверненні, позбавили його засобів для існування. У нього погіршилися стосунки з оточуючими, оскільки, в соціальних мережах активно обговорювали його зміст, а 11 лютого 2020 року на загальних зборах трудового колективу таке було зачитано і більшістю членів трудового колективу піддано осуду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Яворівський районний суд Львівської області рішенням від 23 березня 2022 року у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Львівський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року залишив без змін.
Суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про те, що 27 грудня 2019 року він на особистому прийомі в заступника голови Львівської ОДА Івана Собка, ознайомився з текстом вищевказаного звернення, одним з авторів, якого являється ОСОБА_2, оскільки такі не підтверджені жодними доказами та не встановлені під час судового розгляду справи. До матеріалів справи позивачем не додано жодних доказів в підтвердження авторства та підпису ОСОБА_2 на даному зверненні, а остання даний факт заперечувала.
Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у суді першої інстанції позивачем ОСОБА_1 не заявлялося, у суді апеляційної інстанції таке не підтримано.
Крім того, інформація, яка викладена у зверненні, яке було адресовано до голови Львівської ОДА не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями педагогів та батьків учнів. У зверненні методи керівництва ОСОБА_1 порівнюються з державними лідерами, однак не носять стверджувального характеру, а скоріш всього незадоволення, непрофесійність, судження.
Також, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання інформації неправдивою, недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, тому в задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
Разом з тим, суд першої інстанції встановивши, що на підставі договору про надання адвокатських послуг від 08 лютого 2022 року з додатком № 1 до вказаного договору адвокат Тимощук О. І. надав ОСОБА_2 правничу допомогу, вартість якої становить 10 000 грн, сторони договору погодили, що зазначені послуги оплачуються згідно умов договору, тому суд вважав обґрунтованим стягнути з позивача на користь відповідача 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
В грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 23 березня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що суд першої інстанції в порушення процесуальних прав позивача не прийняв клопотання про визнання судом явки відповідача у судове засідання обов`язковою, з метою забезпечення процесуального права протилежної сторони на постановку питань, що стосуються позовної заяви та про призначення почеркознавчої експертизи, а також не прийняв як доказ, офіційно отриманий документ від Сектору звернень громадян Львівської ОДА - колективне звернення педагогів і батьків Новояворівського НВК "ЗОШ II ступеня - ліцей" від 13 вересня 2019 року.
Разом з тимкасаційна скарга мотивована тим, що суд, не взявши до уваги норми частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію", неправомірно відніс інформацію викладену авторами звернення до оціночних суджень.
Крім того, відсутні відповідні докази, які підтверджують здійснення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому, суд апеляційної інстанції не повідомив у законний спосіб позивача про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим розгляд справи відбувся за його відсутністю.
Відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Тимощук О. І., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Зазначає, що ОСОБА_1 не довів причетність відповідача до написання листа ОСОБА_5 та не встановлено автора цього звернення. При цьому, інформація, яка викладена у зверненні, яке адресовано до голови Львівської ОДА не є фактичними твердженнями, а є оціночними судженнями педагогів та батьків учнів.
Крім того, позивач зобов`язаний відшкодувати витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що судами попередніх інстанцій було неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, а тому судові рішення підлягають скасуванню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Яворівського районного суду Львівської області.
Справа № 944/20/22 надійшла до Верховного Суду 06 березня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
28 грудня 2019 року позивач звернувся в Департамент освіти і науки Львівської ОДА із зверненням, яке зареєстровано за № 02-12/98, в якому просив надати копію звернення педагогів та батьків учнів Новояворівського НВК "ЗОШ II ступеня-ліцей" від 13 вересня 2019 року № ЗВГ-50-КО-3983/19, яке було скеровано в Департамент освіти і науки Львівської ОДА для вивчення та проведення перевірки.
З відповіді наданої на запит директора Новояворівського НВК "ЗОШ II ступеня-ліцей" ОСОБА_1, т. в. о. директора Департаменту освіти і науки Львівської ОДА І. Гайдука від 09 січня 2020 року № 07-10/33 слідує, що його звернення розглянуто. Крім цього, повідомлено позивача про те, що звернення від педадогічного колективу Новояворівського НВК "ЗОШ II ступеня-ліцей", батьків чи окремих осіб від 19 вересня 2019 року на ім`я голови Львівської ОДА чи структурних підрозділів до Департаменту освіти і науки не надходило. Однак, скерував на адресу позивача копію звернення педагогів та батьків учнів Новояворівського НВК "ЗОШ II ст. ліцей" від 13 вересня 2019 року № ЗВГ-50-КО-3983/19.
Крім цього, додатково проінформував позивача про те, що відповідно до статті 10 Закону України "Про звернення громадян" не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншу інформацію, якщо це ущемляє права і законні інтереси громадян. Не допускається з`ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи. Згідно з частиною другою статті 14 Закону України "Про захист персональних даних" поширення персональних даних без згоди суб`єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.