Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
м. Київ
справа № 607/15144/20
провадження № 61-5158сво22
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),
суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви",
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Міщія О. Я., Шевчук Г. М.,
у справі за позовом релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до релігійної організації "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням.
Стислий виклад позицій сторін
У вересні 2020 року релігійна організація "Спасо-Преображенський монастир Української Греко-Католицької Церкви" (далі - РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ") звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги мотивовано тим, що РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" (первинна назва - "Монастир св. Теодора Студита") є власником будинку на вул. Б. Хмельницького, 15 у смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області, який рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року № 133 передано у власність для культових потреб монастиря. З 1999 року за згодою власника у вказаній будівлі проживала жіноча спільнота сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, яка формувалася під опікою та духовним проводом монастиря св. Теодора Студита та у подальшому розвинулася в жіночий монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці, як інститут єпархіального права. Відповідач проживала та була зареєстрованою за адресою: вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, з 01 червня 2011 року на правах монахині монастиря Введення у Храм Пресвятої Богородиці. Відповідач набула права користування чужим житлом на правах особистого строкового сервітуту, який виник на підставі усного договору з позивачем, обумовленого метою його функціонування та прийняття у монахині монастиря.
27 квітня 2017 року з огляду на системні порушення монашої дисципліни і монаших правил, ігнорування розпорядженнями і вказівками єпархіального Єпископа та Верховного Архієпископа Української Греко-Католицької Церкви (далі - УГКЦ), монастир Введення у Храм Пресвятої Богородиці було закрито та доручено с. Теодосії (Андрусяк) управляти справами монастиря до моменту заснування нового. У зв`язку із неприйняттям у дусі монашої покори розпоряджень церковного керівництва та розбіжностями у поглядах з очільницею монастиря, 05 травня 2017 року ОСОБА_1 з власної волі залишила монастир, припинила ведення з іншими монахами спільного монашого життя з одночасним припиненням проживання в ньому, чим вчинила односторонній правочин, з яким пов`язується припинення користування приміщенням за адресою: вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область .
РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ", уточнивши позовні вимоги, враховуючи що спірна будівля призначена для культових потреб монастиря, просила визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування приміщенням за адресою: вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область .
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" про зобовʼязання усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона, монахиня с. Василія, в миру ОСОБА_1, прийшла до монастиря 20 березня 2004 року. Постриг у Малу схиму отримала 14 травня 2009 року. У монашому стані перебуває понад 16 років. З 01 червня 2011 року вона, як монахиня монашої спільноти сестер Введення в храм Пресвятої Богородиці, проживала разом з іншими членами даного чернечого інституту за адресою:
вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, у місці, де знаходиться дім, до якого вона приписана і набула право користування ним. 05 травня 2017 року вона вимушено залишила спірне житлове приміщення з метою уникнення постійних конфліктів із незаконно призначеною ігуменею с. Теодосією ( ОСОБА_2 ) та незаконних дій владики ОСОБА_3 . Про нестерпні умови перебування вона разом з іншими сестрами повідомляла місцевого єпископа й зверталася до Синоду єпископів УГКЦ. Іншого житла у неї немає, її особисті речі залишилися в спірному житлі. З 01 лютого 2018 року і по теперішній час вона разом з іншими сестрами монашої спільноти робила неодноразові спроби повернутися до спірного житла, однак через заміну замків не могла пройти на територію монастиря. У розмові їй було повідомлено, що владика заборонив пускати сестер на територію. Відповідач чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, у зв`язку із чим вона вимушена тимчасово проживати в інших місцях.
ОСОБА_1 просила зобов`язати РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням площею 8,4 кв. м, позначеному в інвентарній справі під літерою "А" за № 30, розташованому на 1 поверсі будинку № 15 на вул. Б. Хмельницького в смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до займаного житлового приміщення та передачі дублікатів ключів від воріт, вхідних дверей і вказаної кімнати.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2020 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_1 до РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням до спільного розгляду з первісним позовом РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, об`єднавши вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року у складі судді Грицай К. М. у задоволенні позову РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ"відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов`язано РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ"усунути та не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, шляхом надання постійного безперешкодного доступу до даного житлового приміщення та надати дублікати ключів від воріт, вхідних дверей даного житлового приміщення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не втратила право на користування житлом, фактично на даний час у спірному будинку не проживає, оскільки не має об`єктивної можливості безперешкодного доступу у нього у зв`язку із зміною замків у вхідних дверях та брамі, уповноважені власником особи не надають їй дозволу на проживання, що свідчить про перешкоди у користуванні житловим приміщенням, тому вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні спірним житловим приміщенням шляхом надання їй постійного безперешкодного доступу до спірного житлового приміщення та передачі дублікатів ключів від нього підлягають задоволенню.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 вересня 2021 року скасовано.
Провадження у справі за позовом РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ"до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням закрито.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір по суті є втручанням держави (в особі суду) у внутрішні організаційні справи релігійної організації та у право на свободу віросповідання, що суперечить статті 35 Конституції України та статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 607/18795/18 (провадження № 61-14838св19).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є перешкодою в доступі до правосуддя. Закриттям провадження у справі апеляційний суд заперечує можливість цивільно-правового захисту права на житло фізичної особи ОСОБА_1 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
29 серпня 2022 року РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" через засоби поштового зв?язку подала відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
31 серпня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2022 року прийнято до розгляду справу № 607/15144/20 за позовом РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року.
Призначено справу до розгляду Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виходила із того, що у цій справі спір виник між сторонами з приводу права користування спірним приміщенням (келією), яке належить на праві власності РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ".
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що норми національного законодавства, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), регулюють відносини, що виникають з приводу користування келією, яка вважається житлом у розумінні статті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Питання у цій справі, які поставлені перед судом, не свідчать про втручання держави у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, оскільки спірні правовідносини виникли з приводу користування житловим приміщенням, і такий спір підлягає вирішенню судом відповідно до статті 19 ЦПК України.
Так, у провадженні Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на розгляді перебували справи: № 308/7081/15-ц (касаційне провадження № 61-4086св20) та № 939/182/20 (касаційне провадження № 61-11547св21), де позивачем були - релігійні організації, відповідачем - священнослужителі, а предмет спору у вказаних справах стосувався питання щодо визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю та виселення з житлового приміщення, яке використовується для проживання священнослужителів.
Верховний Суд вказані справи переглянув по суті та таким чином погодився з тим, що спір з приводу користування житловим приміщенням, який виник між релігійною організацією та священнослужителем, який має зареєстроване місце проживання у спірному житловому приміщенні, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 607/15017/20-ц (провадження № 61-5940св22) у справі за позовом РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування приміщенням, зроблено висновок про те, що юрисдикція загальних судів не поширюється на спори щодо користування приміщеннями культових споруд - монастирів (келіями), які регулюються, зокрема, Кодексом Канонів Східних Церков, Типіконом Студійського Уставу .
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 607/15017/20-ц (провадження № 61-5940св22) на підставі частини другої статті 403 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" є юридичною особою, код ЄДРПОУ 24620256, засновник - релігійна організація "Тернопільсько-Зборівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 27, 28 т. 1).
11 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи з монастир св. Теодора Студита на РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ".
Відповідно до статуту РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ", який прийнято рішенням загальної ради монастиря св. Теодора Студита 19 червня 2017 року, зареєстрованого в Міністерстві культури України згідно з наказом від 31 серпня 2017 року № 835, РО "Спасо-Преображенський монастир УГКЦ" є релігійною спільнотою монахів, що живуть згідно з правилами східного чернецтва (а. с. 8-10 т. 1).
Рішенням Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року № 133 передано безоплатно монастирю св. Теодора Студита нерухоме майно згідно з додатком за адресою: вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, для культових потреб монастиря (а. с. 102 т. 1).
Згідно з актом передачі комунального майна від 29 липня 1999 року за адресою: вул. Б. Хмельницького, 15, смт Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, на підставі рішення Великобірківської селищної ради Тернопільського району Тернопільської області від 08 липня 1999 року № 133 Великобірківський сільський голова передав, а ієромонах о. Григорій Планчак від імені монастиря св. Теодора Студита прийняв 4 будинки, допоміжні споруди, земельну ділянку, площею 0,51 га, інженерні комунікації (а. с. 110 т. 1).
Згідно із свідоцтвом про право власності на будівлі, виданим 14 вересня 1999 року Великобірківською селищною радою, цілий об`єкт на вул. Б. Хмельницького, 15 в смт Великі Бірки на праві колективної власності належить монастирю св. Теодора Студита та складається з чотирьох будівель (а. с. 11 т. 1).
За матеріалами інвентарної справи, виготовленої Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації 15 липня 2005 року, на будівлі і споруди монастиря св. Теодора Студита на вул. Б. Хмельницького, 15 в смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області, нерухоме майно складається з будівлі монастиря, позначеного літерою "А", трапезної, позначеної літерою "Б", швейної майстерні, позначеної літерою "З", пожводойми, позначеної літерою "К", огорожі та відмостки. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою "А" значаться келії на першому поверсі, позначені цифрами 5, 7, 8, 11, 22, 24, 26, 27, 30, 32, 34, 35, 37 та на другому поверсі, позначені цифрами 7, 8, 12, 15, 16, 20, 21, 27, 28, 32, 33, 40, 41, 42, 43, наявні санвузли, ванни, вбиральні, душові, умивальники та кухня. В житловому будинку з нежитловими приміщеннями під літерою "Б" значаться келія, позначена цифрою 7 та 3 (2 поверх), ванна, вбиральня, трапезна (а. с. 125-132 т. 1).
Згідно з будинкової книги прописки громадян, що мешкають у будинку № 15 на вул. Б. Хмельницького в смт Великі Бірки Тернопільського району місце проживання ОСОБА_1 у вказаному будинку зареєстровано з 01 червня 2011 року (а. с. 13-15 т. 1).
Єпископ Тернопільсько-Зборівської єпархії своєю грамотою в 2004 році благословив заснований отцем Ігуменом Свято-Теодорівського монастиря ОСОБА_18 у смт Великі Бірки жіночий монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії (а. с. 16 т. 1).
Декретом від 27 квітня 2017 року № ВА 17/162 Верховний Архієпископ Києво-Галицький УГКЦ постановив закрити монастир Введення в Храм Пресвятої Богородиці, що в смт Великі Бірки Тернопільського району Тернопільської області та всі залежні монастирі. Доручено с. ОСОБА_9 управляти майном і справами монастиря до моменту заснування нового монастиря (а. с. 17 т. 1).
Згідно з протоколом від 06 травня 2017 року № 6/2017 монахиня ОСОБА_9 повідомила Управління Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ про те, що 05 травня 2017 року сестри, в тому числі ОСОБА_1, особисто, взявши документи і речі приватного вжитку, залишили монастир (а. с. 18 т. 1).
Листом від 09 травня 2017 року № 2017/27а ОСОБА_9 повідомила архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському високопреосв. кир ОСОБА_10, що монахині, серед яких ОСОБА_1, від самого початку призначення її ігуменею виражали непослух, бунтували проти розпоряджень, вибірково їх виконували, ігнорували нею і багато речей робили по власній волі. Це створювало у монастирі атмосферу постійного підбурення до непослуху ігумені. 05 травня 2017 року без жодного дозволу сестри виїхали з монастиря, не погодилися на жодну духовну віднову чи реабілітацію (а. с. 19 т. 1).
ОСОБА_1 разом з іншими підписантами зверталися із зверненням від 04 вересня 2017 року № 6/2017 до синоду Єпископів УГКЦ, в якому висловлювали незгоду з діями кир Василія Семенюка, архієпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського, якими він іменував ігуменю с. Теодосію ( ОСОБА_11 ), без попереднього вибору (а. с. 50-56 т. 1).
Також, ОСОБА_1 разом з іншими підписантами зверталися до владики ОСОБА_12, протосинкела Тернопільсько-Зборівської Архиєпархії, з листом від 12 жовтня 2017 року № 12/2017, в якому повідомили, що вони не бажали жити у постійному виясненні відносин з незаконно призначеною ігуменею, коли при кожній нагоді їх звинувачувалося в непослусі, скаржилися на значний психологічний тиск в монастирі, відношення до них як бунтівників, нерівне ставлення та наявність привілейованих сестер (а. с. 75-87 т. 1).
Декретом від 04 червня 2020 року № 165/2020 архієпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський ОСОБА_3 повідомив сестрам Святоблаговіщенської монашої спільноти, що засновує Святоблаговіщенську монашу спільноту у смт Великі Бірки (а. с. 20 т. 1).