ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2022 року
м. Київ
справа № 953/23579/19
провадження № 61-19370св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2020 року, ухвалене у складі судді Якуші Н. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Бурлака І. В., Котелевець А. В., Яцини В. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 23 листопада 2002 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .
До 2010 року вони з відповідачем проживали однією сім`єю, а після - стосунки між ними припинились і у подальшому шлюб розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 16 листопада 2011 року, виданим Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.
Позивач стверджує, що, починаючи з 2010 року, дочки проживають з нею та перебувають на її утриманні. Відповідач протягом тривалого часу не цікавиться дітьми, не приймає участі у їх вихованні, не піклується про їх здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, матеріальної допомоги не надає, що, на її думку, свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
10 серпня 2018 року Київським районним судом м. Харкова видано судовий наказ, яким стягнено з ОСОБА_2 на її користь аліменти на дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26 липня 2018 року, і до досягнення дітьми повноліття. У зв`язку з невиконанням відповідачем судового наказу на 1 вересня 2019 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 31 961 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості.
З урахуванням зазначеного позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочок, суд першої інстанції виходив з того, що в даній конкретній ситуації непозбавлення відповідача батьківських прав буде для дітей кращим, ніж зворотне, оскільки не сприяє захисту їх прав взагалі. Особливості правовідносин, що склалися, свідчать про необхідність зміни батьком свого ставлення до виховання дочок, що має контролювати орган опіки та піклування.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2020 року залишено без змін.
Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не прийняв докази, надані відповідачем до суду апеляційної інстанції, та подання психолога від 27 квітня 2020 року і від 27 червня 2020 року, долучені до апеляційної скарги, і погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 липня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надали належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
На думку заявника, залишені поза увагою судів і висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, від 3 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 8 квітня 2020 року у справі № 645/731/18.
Посилаючись на зазначене, заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дочок.
Позиція інших учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на безпідставність її доводів. Зазначав, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надали належну оцінку доказам, поданим учасниками справи, і ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.
Нормами СК України передбачені випадки, за яких батько може бути позбавлений судом батьківських прав, а саме якщо він не забрав дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляв щодо неї батьківського піклування; ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводиться з дитиною; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва; засуджений за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Не встановивши зазначених обставин, суди попередніх інстанцій, на думку відповідача, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення його батьківських прав відносно дочок.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано з Київського районного суду м. Харкова матеріали справи № 953/23579/19.
Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі стали доводи заявника про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц, від 3 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 8 квітня 2020 року у справі № 645/731/18.
Ухвалою Верховного Суду від 8 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 23 листопада 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано 26 липня 2011 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданим Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 16 листопада 2011 року.
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_4 .
28 жовтня 2011 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_6 і ІНФОРМАЦІЯ_5 у цьому шлюбі народилася дочка ОСОБА_7 .
11 листопада 2016 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище на " ОСОБА_1".
З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29 жовтня 2019 року та акта обстеження умов проживання від 15 листопада 2019 року суди встановили, що неповнолітні ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані і проживають з матір`ю - ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
2 серпня 2017 року ОСОБА_2 надав згоду на влаштування в шкільні заклади та лікування ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на розсуд матері - ОСОБА_1, що підтверджується нотаріально посвідченою згодою.
З характеристик, наданих Котелевською гімназією імені С. А. Ковпака Котелевської районної ради, суди встановили, що ОСОБА_3 навчалась у гімназії з 2013 до 2017 року, а ОСОБА_4 - з 2010 року до 2017 року.
З відомостей Котелевської дитячої музичної школи від 30 вересня 2019 року № 168 та від 19 вересня 2019 року № 164 судами встановлено, що ОСОБА_3 навчалась у цьому закладі з вересня 2014 року до серпня 2017 року, а ОСОБА_4 - з вересня 2012 року до травня 2016 року. Батько - ОСОБА_2 до закладу жодного разу не з`являвся, заборон щодо цього від матері не надходило.
З довідок Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 118 Харківської міської ради від 18 вересня 2019 року №№ 544, 545 та характеристик ОСОБА_3 і ОСОБА_4 суди встановили, що ОСОБА_3 навчається в 11-Б класі, а ОСОБА_4 - у 10-Б класі. Батько дітей упродовж їх навчання в школі не цікавився їхніми досягненнями, поведінкою та культурою спілкування, батьківські збори не відвідував, жодного разу не був присутній на шкільних святах, заборони відвідування дітей від матері не надходило.
Також судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають захворювання і перебувають на обліку як потерпілі від аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Батько дітей за отриманням відомостей про стан їхнього здоров`я та копій медичної документації не звертався, що підтверджується інформацією Комунального некомерційного підприємства Котелевської центральної районної лікарні Котелевської районної ради від 11 листопада 2019 року та Комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча поліклініка № 16" Харківської міської ради у листах від 29 листопада 2019 року № 1171 та № 1165.
Практичним психологом ОСОБА_15 складено психологічне подання роботи з дітьми від 2 листопада 2019 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з якого суди встановили, що ОСОБА_3 ображена на батька, не бажає говорити про нього, майже його не пам`ятає; ОСОБА_4 часто згадує сварки з батьком, не має інтересу до спілкування з ним.
10 серпня 2018 року Київським районним судом м. Харкова видано судовий наказ, яким стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 26 липня 2018 року, і до досягнення дітьми повноліття. Зазначений судовий наказ перебуває на примусовому виконанні у Київському відділі державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
З розрахунків заборгованості зі сплати аліментів від 25 вересня 2019 року та від 8 січня 2020 року суди попередніх інстанцій встановили, що заборгованість ОСОБА_2 на 1 вересня 2019 року становила 31 961 грн, а на 31 грудня 2019 року - 50 015,43 грн.
5 лютого 2020 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 вказував, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми.
З листів служби у справах дітей Котелевської районної державної адміністрації Полтавської області від 15 листопада 2019 року № 105/01-21, Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради від 18 листопада 2019 року № 3440/0/202-19, служби у справах дітей по Індустріальному району Департаменту служб у справах дітей виконавчого комітету Харківської міської ради від 15 листопада 2019 року № 02-22/2016/19 суди встановили, що ОСОБА_2 до органів опіки та піклування з приводу перешкод йому у спілкуванні з дітьми не звертався.
ОСОБА_2 на підтвердження спілкування з дочками надано роздруківку електронного листування, а на підтвердження переказу їм коштів - копії квитанцій, які судами оцінені.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України" зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.