ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 320/4266/19
провадження № 61-7048св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубова Антоніна Олексіївна,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Урупи І. В., та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом, уточненим у вересні 2019 року, до приватного нотаріуса Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубової А. О., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про визнання дійсним договору дарування земельної ділянки.
Свої вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок на АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1062 га за тією ж адресою (на підставі державного акта про право власності на землю від 22 червня 2000 року).
5 травня 2001 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 частину вказаної земельної ділянки площею 461,92 кв.м, у зв`язку з чим внесені зміни до державного акта про право власності на землю від 22 червня 2000 року в частині площі та опису земельної ділянки; у власності ОСОБА_4 залишилась земельна ділянка площею 600,14 кв.м, на якій розташований житловий будинок.
10 листопада 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1 . Будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, на якій розташований вказаний житловий будинок, сторонами укладено не було.
25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О., передав безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, спадкоємцями якого є його дочка - ОСОБА_1 та дружина - ОСОБА_2 .
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1, на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м, з моменту укладення договору купівлі-продажу - з 10 листопада 2006 року. Цим же рішенням визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1, за яким ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку.
Позивачі вказують, що на час ухвалення цього рішення власник земельної ділянки площею 600,14 кв.мна АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 помер. При визнанні права власності на земельну ділянку з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, тобто з 10 листопада 2006 року, судом у іншій справі застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а саме статтю 377 ЦК України, проте стаття 120 ЗК України приведена у відповідність лише 27 квітня 2007 року. За таких обставин позивачі вказують на незаконне позбавлення ОСОБА_4 права власності на земельну ділянку, що є порушенням вимог статті 321 ЦК України.
Також, на їх думку, ОСОБА_4 залишився власником земельної ділянки площею 600,14 кв.мна підставі державного акта на право власності на землю від 22 червня 2000 року, незважаючи на ухвалення судового рішення, яке набрало законної сили, і на визнання ОСОБА_3 власником. На сьогодні вказаний державний акт ні ким не визнаний незаконним та не скасований і відсутні будь-які рішення судів стосовно внесення змін до нього. Таким чином, державний акт на право власності на земельну ділянкою площею 600,14 кв.мє належним підтвердженням права власності ОСОБА_4 .
Посилаючись на зазначене, позивачі просили визнати договір дарування земельної ділянки від 25 жовтня 2007 року дійсним.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову у порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 від 25 жовтня 2007 року визнано недійсним, а, відтак, вимоги позивачів про визнання цього ж договору дарування дійсним є необґрунтованими. Також суд першої інстанції вказував на те, що зазначене судове рішення набрало законної сили 28 березня 2013 року.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року рішення Мелітопольського міськрайонного суд від 9 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, а саме суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження; скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення про відмову у позові.
Судове рішення також мотивоване тим, що житловий будинок на АДРЕСА_1, який на праві власності належав ОСОБА_4, 10 листопада 2006 року проданий ним ОСОБА_3, а право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м, на якій розташований цей будинок, визнано за ОСОБА_3 рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року. Отже право власності ОСОБА_4 на спірну земельну ділянку припинено 10 листопада 2006 року і з цього часу її власником є ОСОБА_3 .
З урахуванням зазначеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційні скарги, в яких просили рішення Мелітопольського міськрайонного суд від 9 грудня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 11 березня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційні скарги мотивовані тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Заявники зазначають, що суди попередніх інстанцій розглянули справу за їх відсутності, не повідомивши належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим обмежили у можливості реалізувати процесуальні права і порушили принципи рівності сторін та змагальності. Не повідомлений про дату, час та місце судового засідання і приватний нотаріус Мелітопольського нотаріального округу Запорізької області Зубова А. О., що також є порушенням норм процесуального права.
Крім того, судом першої інстанції не вирішено їх заяви про відвід судді. На думку заявників, вказане призвело до неправильного вирішення справи, тому просили про задоволення їх касаційних скарг.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області матеріали цивільної справи № 320/4266/19.
Ухвалою цього ж суду від 4 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 22 червня 2000 року № 0564 ОСОБА_4 був власником земельної ділянки площею 0,1062 га на АДРЕСА_1 . На цій же земельній ділянці розташований житловий будинок, власником якого також був ОСОБА_4 .
У зв`язку з відчуженням частини вказаної земельної ділянки площею 461,92 кв.м, яка розташована за будинком на АДРЕСА_1, до державного акта на право приватної власності на землю від 22 червня 2000 року № 0564 внесені зміни в частині площі та опису земельної ділянки; у власності ОСОБА_4 залишилась земельна ділянка площею 600,14 кв.м.
10 листопада 2006 року ОСОБА_4 з ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновою Н. В., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила вказаний житловий будинок. Будь-яких правочинів щодо земельної ділянки, на якій знаходиться цей будинок, сторонами укладено не було.
25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 за договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Зубовою А. О. і зареєстрованим за № 4427, передав безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_4 є його дочка - ОСОБА_1, яка прийняла спадщину у встановленому законом порядку, звернувшись до нотаріальної контори з відповідною заявою, та його дружина - ОСОБА_2, яка відмовилася від спадщини на користь дочки ОСОБА_1 .
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що до складу спадщини після ОСОБА_4 увійшли вклади в ПАТ "Ощадбанк" у м. Мелітополі Запорізької області.
Встановлено судами і те, що у провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебувала справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам, приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Н. В., Комунальне підприємство "Водоканал", Відкрите акціонерне товариство "Мелітопольгаз", приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Зубова А. О., про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання недійсним правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку, встановлення постійного земельного сервітуту і стягнення судових витрат та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Відкрите акціонерне товариство "Мелітопольгаз", Комунальне підприємство "Водоканал", приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Бєднова Наталія Віталіївна, про стягнення коштів (справа № 2/421/2012).
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 600,14 кв.м на АДРЕСА_1, на якій розташований житловий будинок загальною площею 25,2 кв.м, з моменту укладення договору купівлі-продажу - з 10 листопада 2006 року.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки площею 600,14 кв.м. на АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Зубовою А.О. та зареєстрований за № 4427, укладений 25 жовтня 2007 року ОСОБА_4 і ОСОБА_1 .
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року набрало законної сили 28 березня 2013 року.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість судового рішення.