ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/8880/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Посадський С.В. (адвокат),
відповідача - Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач) - Грищенко К.В. (самопредставництво),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 (головуючий - суддя Марченко О.В.)
та на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 (головуючий - суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)
у справі №910/8880/22
за позовом Товариства
до АМК
про визнання недійсним та скасування рішення.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним та скасування рішення АМК, відповідно до якого визнано дії Товариства порушенням, передбаченим статтею 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АМК про визнання недійсним і скасування рішення АМК.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення є неправомірним, оскільки, приймаючи вказане рішення, АМК: неправильно застосував норми матеріального права; не довів обставин, які мають значення для справи і які визнало встановленими; неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи; порушив норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 у справі №910/8880/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №910/8880/22 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, апеляційну скаргу АМК задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 змінено у мотивувальній частині, викладено мотивувальну частину рішення у редакції даної постанови, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі Товариство із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що внаслідок неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) позивач фактично був позбавлений гарантованого права на справедливий суд, скаржник вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №922/4227/17, від 14.03.2023 у справі №910/4518/22 і застосувати до спірних відносин правила позовної давності відповідно до статті 223 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 257- 259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
4.2. Також скаржник зазначає, що зважаючи на те, що, по-перше, позивач стверджує, що звернувся з позовом до відповідача в межах продовженого строку скороченої позовної давності, по-друге, процесуальний закон не містить заборони для суду досліджувати доводи сторін, Товариство вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у зазначених вище постановах Верховного Суду і не застосовувати положення щодо неможливості взяття до уваги доводів позивача з приводу незаконності та необґрунтованості рішення, оскільки такі доводи заявлено після закінчення строків, встановлених частиною першою статті 60 Закону.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Від АМК відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що рішенням АМК від 23.12.2021 №715-р "Про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції та накладення штрафу" зі справи №127-26.4/93-20 (далі - Рішення):
- визнано дії Товариства з поширення у рекламі власних акцій "Лови гроші в смартфон. Купуй акційний смартфон та отримай 100 грн на бонусний рахунок", "Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет", "Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів", "Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет" інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей про нарахування абонентам знижки/кешбеку у вигляді грошових коштів та неповної і неточної інформації, внаслідок замовчування окремих фактів (про автоматичні відрахування бонусних коштів на абонентську плату й інші додаткові послуги, згідно з обраним тарифним планом та про обов`язковість підключення до окремо визначених тарифних планів для активації акцій/ "Подарунки коханим", "Кешбек на смартфони", "Потужний смартфон від Vodafone" під час проведення яких поширювались твердження: "Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет", "Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів", "Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет" та заборону їх зміни), що могло вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів і послуг Товариства, порушенням, передбаченим статтею 151 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (пункт 1 резолютивної частини Рішення);
- за порушення, вказане у пункті 1 резолютивної частини Рішення, накладено на Товариство штраф у сумі 1 760 749 грн (пункт 2 резолютивної частини Рішення).
6.2. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що Рішення отримано позивачем 13.01.2022.
6.3. Суди попередніх інстанцій виснували, що відповідно до приписів частини першої статті 60 Закону Рішення могло бути оскаржене позивачем до 14.03.2022 включно, натомість позовну заяву подано до суду 09.09.2022 (згідно з відміткою канцелярії суду), тобто пропущено строк на оскарження Рішення.
6.4. Суд апеляційної інстанції вказав на те, що:
- з моменту отримання оспорюваного рішення відповідача (13.01.2022) і до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану (24.02.2022) минув 41 день, що складає більше половини строку, який надано законом на оскарження рішення АМК;
- скаржник не пояснив, чому ним не було подано відповідний позов у перші 41 день двомісячного строку на оскарження рішення;
- з 24.02.2022 і до 14.03.2022 (останній день двомісячного строку на оскарження рішення) Товариство не було позбавлене можливості подати відповідний позов дистанційно шляхом подання позовної заяви в електронній формі через підсистему "Електронний суд" або шляхом надсилання на електронну адресу суду.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 16.05.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/8880/22 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.2. Від АМК 15.06.2023 до Суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
7.3. Суд протокольною ухвалою від 20.06.2023 залучив вказані пояснення до справи.
7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
8.6. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.13. Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №922/4227/17 та від 14.03.2023 у справі №910/4518/22, щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК і застосувати до спірних правовідносин позивача та відповідача правила позовної давності відповідно до статті 223 ГК України, статей 257 - 259 ЦК України.
8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є визнання недійсним і скасування Рішення АМК, відповідно до якого, зокрема, визнано дії Товариства з поширення у рекламі власних акцій "Лови гроші в смартфон. Купуй акційний смартфон та отримай 100 грн на бонусний рахунок", "Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет", "Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів", "Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет" інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення невизначеному колу осіб неправдивих відомостей про нарахування абонентам знижки/кешбеку у вигляді грошових коштів та неповної і неточної інформації, внаслідок замовчування окремих фактів (про автоматичні відрахування бонусних коштів на абонентську плату й інші додаткові послуги, згідно з обраним тарифним планом та про обов`язковість підключення до окремо визначених тарифних планів для активації акцій/ "Подарунки коханим", "Кешбек на смартфони", "Потужний смартфон від Vodafone" під час проведення яких поширювались твердження: "Купуй смартфон - отримуй до 1000 грн на 4G Інтернет", "Кешбек до 1000 грн на зв`язок до всіх смартфонів", "Купуй смартфон - лови знижку до 1000 грн на 4G Інтернет" та заборону їх зміни), що могло вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів і послуг Товариства, порушенням, передбаченим статтею 151 "Поширення інформації, що вводить в оману" Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції".
8.15. Предметом розгляду справи №922/4227/17 було визнання недійсним рішення АМК, відповідно до якого визнано, що позивач, не надавши інформацію, передбачену вимогою голови відділення у встановлений ним строк вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону у вигляді неподання інформації відділенню у встановлені головою відділення строки.
8.16. Предметом розгляду справи №910/4518/22 було визнання недійсним і скасування Рішення АМК, відповідно до якого, зокрема, визнано, що:
- позивач займав монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг із відкриття та ведення карткових рахунків власників муніципальних карток "Картка киянина" у межах міста Києва й не мав жодного конкурента на цьому ринку
- дії позивача є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону.
8.17. Водночас, у справах №922/4227/17 і №910/4518/22 судові рішення про відмову у задоволенні позову були, зокрема, обґрунтовані поданням позову після закінчення двомісячного строку щодо оскарження рішення АМК, визначеного частиною першою статті 60 Закону.
8.18. У свою чергу, у даній справі, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях, також вказували на те, що у позові слід відмовити, оскільки, позивачем пропущено строк, визначений частиною першою статті 60 Закону.
8.19. Слід зазначити, що стаття 60 "Оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України" Закону визначає загальний (універсальний) порядок оскарження рішень АМК, які були прийняті АМК стосовно порушення економічної конкуренції.
8.20. З огляду на вище викладене, справи №922/4227/17, №910/4518/22 та №910/8880/22 є подібними за предметом спору (визнання недійсним і скасування рішення АМК) в цілому як предмет оскарження, за підставами, наведеними відповідачами як заперечення проти позову (у контексті подання позову після закінчення двомісячного строку для звернення до суду) та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (стаття 60 Закону).
8.21. Що ж до наявності/відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду (дивись пункт 8.13. цієї постанови), то слід зазначити таке.
8.22. Відповідно до частини першої статті 60 Закону заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
8.23. Скаржник просить суд відступити від висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 60 Закону в частині неможливості продовження (відновлення) строку на оскарження рішення АМК та застосувати до спірних правовідносин правила позовної давності відповідно до статті 223 ГК України та статей 257-259 ЦК України, мотивуючи та обґрунтовуючи, зокрема, таким:
- Товариство вважає, що АМК внаслідок прийняття Рішення порушив його права, що достовірно встановлено Господарським судом міста Києва при розгляді справи №910/8880/22, натомість в силу судової практики, що склалася у частині застосування статті 60 Закону, права позивача не були захищені судом, а навпаки, погіршені судом апеляційної інстанції внаслідок зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 09.01.2023;
- як вбачається з судових рішень першої та апеляційної інстанцій, суди, при вирішенні питання про звернення до суду в порядку, передбаченому статтею 60 Закону, керуються постановами пленуму Вищого господарського суду України та постановами Верховного Суду у конкретних справах, а не нормами законів;
- відтак, беручи до уваги, що судом першої інстанції були встановлені факти порушень прав позивача, які підлягають судовому захисту, а також зважаючи на те, що відмова у задоволенні позову та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції обумовлена судовою практикою, позивач вбачає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
- шляхом внесення змін до Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження на строк дії воєнного стану строків, визначених статтями 257 - 259 ЦК України, законодавець в умовах воєнного стану врегулював відносини, пов`язані зі строками звернення до суду в порядку цивільного та господарського судочинства, визначеними законами, а саме продовжив ці строки на період дії в Україні воєнного стану;
- отже динаміка законотворчості та зміна суспільного контексту обумовлюють необхідність відступлення від раніше висловлених висновків;
- у заявах по суті справи позивач послідовно викладав і наразі підтверджує власну позицію про те, що у системі правовідносин, пов`язаних із судовим захистом порушених прав та інтересів заінтересованих осіб, застосовуються визначені відповідним матеріальним або процесуальним законом строки звернення до суду;
- справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами ГПК України;
- за загальним правилом, при зверненні до господарського суду застосовуються позовна давність, у тому числі скорочена, яка встановлюється законом (статті 258 ЦК України);
- аналогічна практика правозастосування була сформована з набранням чинності Законом;
- так, Президія Вищого господарського суду України у рекомендаціях від 04.07.2005 №04-5/202 вказала, що у вирішенні спорів про визнання недійсними рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних органів, у тому числі пов`язаних із застосуванням Закону, господарським судам необхідно враховувати таке:
"...Згідно з частиною першою статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Водночас частиною другою статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено можливість захисту кожним суб`єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання.
Відповідно до частини сьомої статті 40 названого Кодексу рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 217 ГК України до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції, зокрема, уповноваженими органами державної влади. Частинами першою і другою статті 249 названого Кодексу визначається право суб`єкта господарювання на оскарження до суду рішення будь-якого органу державної влади щодо застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та право звернення до суду із заявою про визнання недійсним акта органу державної влади у разі прийняття таким органом акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб`єкта господарювання.
З огляду на зазначені приписи ГК України у вирішенні питань щодо строку оскарження до суду рішень Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень про застосування до суб`єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити з вимог частини першої статті 223 названого Кодексу...";
- стаття 223 ГК України встановлює строки реалізації господарсько-правової відповідальності та визначає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом;
- стаття 60 Закону встановлює двомісячний строк звернення до господарського суду в порядку господарського судочинства. Вочевидь, вказаний строк є скороченою позовною давністю;
- поняття "присічний строк" у контексті застосування статті 60 Закону знайшло своє відображення у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства";