ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2023 року
м. Київ
справа № 588/640/16-к
провадження № 51-3077км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від
26 березня 2018 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 08 липня
2022 року та касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 08 липня
2022 року, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз - 06 жовтня 2015 року вироком Тростянецького районного суду Сумської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік; 22 січня 2016 року звільнений по відбуттю покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186,
ч. 2 ст. 309 КК України.
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз -
13 січня 2012 року вироком Тростянецького районного суду Сумської області за: ч. 3 ст. 185, ст. 69, ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки; 25 листопада 2013 року звільнений по відбуттю покарання.
Вступ
13 березня 2016 року, приблизно о 15:00 ОСОБА_6 та ОСОБА_10, діючи спільно та за попередньою змовою, маючи корисливий мотив, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді заподіяння майнової шкоди потерпілим, через вікно спільно проникли до приміщення сараю, що знаходився на території господарства за адресою:
АДРЕСА_3, звідки, діючи таємно, повторно, витягнули на подвір`я дві батареї, які належали потерпілим.
У подальшому, на місці події були помічені іншою особою, однак свої дії, спрямовані на викрадення майна, не припинили, та продовжили їх, усвідомлюючи, що вже діють на очах у свідка, а коли на місце події на автомобілі прибув один з потерпілих, то вони з місця вчинення кримінального правопорушення втекли.
Крім того, ОСОБА_6, будучи раніше судимим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, повторно незаконно придбав та зберігав без мети збуту для особистого вживання за місцем свого проживання, особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс.
Суд першої інстанції засудив до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_6 за: ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 309, ст. 70 КК України - строком на 5 років;
- ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України - строком на 4 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано:
- ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 11 квітня 2016 року по 19 серпня 2016 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
- ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 11 квітня 2016 року до 19 серпня 2016 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено заявлений цивільний позов, долю речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні.
Апеляційний суд, після перегляду рішення суду першої інстанції, вирок районного суду в частині вирішення цивільного позову змінив та збільшив розмір стягнутої судом з кожного із засуджених моральної шкоди на користь потерпілого.
У решті вирок суду залишив без зміни.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з
28 вересня 2021 року по 08 липня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення.
Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, засуджений ОСОБА_6 подав касаційну скаргу та посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України та його особі через суворість, просить скасувати оскаржувані судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
У свою чергу представник потерпілого подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 та
ОСОБА_10 і призначити новий розгляд у цьому суді у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Стосовно наявності належних та допустимих доказів у даному кримінальному провадженні на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що призвело, крім іншого, до порушення права засудженого на захист.
- Про неправильне застосування апеляційним судом закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосування апеляційним судом положення ст. 49 КК України;
- Щодо справедливості призначеного засудженим покарання у даному кримінальному провадженні;
- Стосовно обґрунтованості вирішення апеляційним судом у провадженні цивільного позову в частині розміру суми стягнення із засуджених на користь потерпілого в рахунок відшкодування останньому моральної шкоди.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 26 березня 2018 року засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_6 за:
- ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України - строком на 4 роки;
- ч. 2 ст. 309 КК України - строком на 3 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 11 квітня 2016 року по 19 серпня 2016 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
- ОСОБА_10 зач. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України - строком на 4 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 11 квітня 2016 року до 19 серпня 2016 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено пред`явлений потерпілим у провадженні цивільний позов та ухвалено стягнути з кожного із засуджених на користь потерпілого 3000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Також вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_10 визнано винними у тому, що вони 13 березня 2016 року, приблизно о 15:00, таємно пройшли на територію господарства, що знаходиться в АДРЕСА_3, де діючи спільно та за попередньою змовою, маючи корисливий мотив, бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків у виді заподіяння майнової шкоди потерпілим, через вікно спільно проникли до приміщення сараю, звідки діючи таємно, повторно, витягнули на подвір`я дві батареї вартість, яких склала 720 грн, і які належать потерпілим ОСОБА_11 та ОСОБА_8 . В подальшому ОСОБА_6 почав спільно з ОСОБА_10 котити батареї до виходу з господарства. В цей час, ОСОБА_6 та ОСОБА_10, були помічені ОСОБА_12, яка почала вимагати від них припинити протиправні дії. Однак ОСОБА_6 та ОСОБА_10 свої дії, спрямовані на викрадення майна, не припинили, та продовжили їх, усвідомлюючи, що вже діють на очах у ОСОБА_12, зокрема, викликали таксі для перевезення указаних батарей, маючи на меті розпорядитись ними на власний розсуд.
У подальшому, коли на місце події на автомобілі прибув потерпілий
ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_6 втекли у різних напрямках, залишивши батареї на місці. Отже, ОСОБА_10 та ОСОБА_6 вчинивши всі дії, які вважали необхідними для доведення відкритого викрадення чужого майна до кінця, злочин не закінчили з причин, які не залежали від їх волі.
Крім того, ОСОБА_6, будучи раніше судимим за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 309 КК України, у невстановлений час та місці, у невстановлений спосіб повторно незаконно придбав та зберігав без мети збуту для особистого вживання на території домогосподарства на АДРЕСА_1, в якому він проживає разом зі своєю бабусею, особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс загальною вагою 110,67 г, який 11 квітня 2016 року був виявлений та вилучений працівниками правоохоронного органу в ході обшуку указаного домогосподарства.
Ухвалою Сумського апеляційного суду від 08 липня 2022 року вирок районного суду в частині вирішення цивільного позову змінено та постановлено збільшити розмір стягнутої суми з кожного із засуджених в рахунок відшкодування потерпілому моральної шкоди до 5000 грн.
У решті вирок районного суду залишити без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_10 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з
28 вересня 2021 року по 08 липня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка їх подала
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо нього і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, а представник потерпілого порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в цьому суді у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України та його особі через суворість.
Засуджений, обґрунтовуючи вимоги поданої касаційної скарги, вказує на неповноту судового розгляду районним судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що суд першої інстанції не встановив достатніх доказів на підтвердження того, що він вчинив замах на грабіж, що призвело до неправильної кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, оскільки засуджений вважав, що діє непомітно для осіб, які перебували поблизу, тобто вважав, що його протиправні дії залишились ніким не помічені.
Також засуджений стверджує, що його фактичне затримання та опісля здійснені відповідні слідчі дії у результаті яких були здобуті докази на підтвердження його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2
ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, були проведені за відсутності його захисника, що призвело до порушення його права на захист, а тому докази були здобуті з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Крім цього засуджений посилається на те, що суди порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили йому занадто суворе покарання, що призвело до невідповідності такого покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України та його особі. Свої доводи мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин кримінального провадження, даних про його особу, зокрема наявність у нього двох малолітніх дітей та його характеристику в загальносоціальному плані, що в сукупності давало судам підстави призначити покарання із застосуванням положень статей 69, 75 КК України.
На зазначені порушення було вказано і в поданих апеляційних скаргах сторони захисту, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам скарг та дійшов передчасного висновку про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
При цьому зазначає, що апеляційний суд не застосував положення ст. 49 КК України і як результат не звільнив його від кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України.
Також засуджений вказує на порушення судом апеляційної інстанції розумних строків судового розгляду матеріалів кримінального провадження щодо нього.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та правової кваліфікації дій засуджених, представник потерпілого вважає, що апеляційний суд безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про правильність призначення засудженим покарання з урахуванням того, що потерпіла сторона наполягала на призначенні засудженим суворого покарання.
При цьому зазначає про м`якість покарання призначеного засудженому ОСОБА_10 у результаті зарахування йому апеляційним судом на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення за період з 28 вересня 2021 року по 08 липня 2022 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення.
Водночас, на думку представника потерпілого, суд апеляційної інстанції безпідставно дійшов висновку про суму стягнутої з кожного із засуджених на користь потерпілого моральної шкоди у розмірі 5 000 грн.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового розгляду заперечень на подані касаційні скарги
не надходило.
В судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу засудженого та заперечили проти задоволення касаційної скарги представника потерпілого, а прокурор заперечував проти задоволення поданих касаційних скарг засудженого та представника потерпілого.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга представника потерпілого не підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає частковому задоволеннь з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та ОСОБА_10 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України та правильність кваліфікації їх дій за вказаними вище нормами закону у поданих касаційних скаргах
не оспорюються, у зв`язку з чим судові рішення в цій частині колегією суддів не перевіряються.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Стосовно наявності належних та допустимих доказів у даному кримінальному провадженні на підтвердження винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, колегія суддів зазначає таке.
Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку, зокрема щодо ОСОБА_6 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Водночас колегія суддів акцентує увагу на тому, що як засуджений ОСОБА_6, так і засуджений ОСОБА_10 під час судового провадження не заперечували факт їх проникнення до приміщення сараю, який знаходиться на території господарства потерпілих з метою таємного викрадення майна останніх, при цьому, у поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 не погоджується з кваліфікацією його дій як замах на відкрите викрадення майна потерпілих, оскільки він вважав, що діє непомітно для осіб, які перебували поблизу, тобто вважав, що його протиправні дії залишились ніким непомічені.
Зокрема, судами належним чином перевірялися доводи ОСОБА_6 щодо неправильної кваліфікації його дій, як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаний з проникненням у житло, тобто за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, що були спростовані з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.
Так, судами зроблені правильні висновки про те, що засуджені розпочали свої дії як таємне викрадення майна із сараю, який знаходиться на території господарства потерпілих, надалі вони були викриті свідком ОСОБА_12, яка помітила засуджених з викраденим майном, яке вони пересували по території двору до хвіртки, при цьому, ОСОБА_6 повідомив ОСОБА_10 тоді коли вони були всередині подвір`я потерпілих та котили батареї до виходу, що за ними спостерігає свідок. Після чого ОСОБА_10 повернувся в її бік, а ОСОБА_6 закрив обличчя шапкою. Після чого, ігноруючи вимоги свідка припинити свої злочинні дії, ОСОБА_6 спочатку дещо метався всередині подвір`я, а потім взагалі почав швидко залишати його, а ОСОБА_10 у свою чергу не зважав на свідка, продовжував розмовляти по телефону спрямовуючи автомобіль таксі до місця їх знаходження з метою вивезення вкраденого майна потерпілих.
При цьому, засуджені усвідомлювали, що їх злочинні дії вже були викриті.
Опісля ОСОБА_6 повернувся знову на заклик ОСОБА_10 допомогти йому вантажити викрадені батареї в автомобіль, що вони нахилившись почали робити, але на її крик зі словами "Хазяїн їде" зреагували, кинувши батарею і втекли в різних напрямках. Факт втечі ОСОБА_6 через город господарства потерпілих саме після наближення самого потерпілого ОСОБА_11 підтверджується поясненнями останнього, під час його допиту у суді першої інстанції, який зазначив, що вийшовши зі свого автомобіля побачив як
ОСОБА_6 був на відстані 50 м від нього, тікаючи городами.
Факт усвідомлення ОСОБА_10 присутності ОСОБА_12 як свідка його дій підтверджується також показаннями свідка ОСОБА_15, який підтвердив, що від ОСОБА_12 одразу після виходу з автомобіля почув заклик не везти батареї, оскільки вони крадені, при цьому був присутнім ОСОБА_10 і не міг, будучи поруч з таксистом, також не чути цього. Крім того, твердження ОСОБА_10 про те, що він почав тікати після слів таксиста про жінку, яка за ним спостерігає, спростовується словами самого таксиста ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_10 почав тікати одразу як побачив наближення автомобіля хазяїна господарства ОСОБА_11, та поясненнями самого потерпілого ОСОБА_11, який повідомив, що під`їжджаючи до свого двору побачив як стоїть таксист біля автомобіля і в цей момент тікає ОСОБА_10 .
Таким чином, дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.
До того ж згідно з ч. 2 ст. 15 КК України замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
Враховуючи наведене вище, злочин не було доведено до кінця з підстав, що не залежали від волі засуджених, а тому їх дії слід кваліфікувати, зокрема як закінчений замах на відкрите викрадення чужого майна.
Слід зазначити, що показання потерпілого ОСОБА_11, свідків: ОСОБА_12 та ОСОБА_15 є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.
При цьому допит зазначених осіб судом першої інстанції було проведено у відповідності до вимог ст. 352 КПК України, зокрема попереджено про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання. У свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду даного провадження не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілого та свідків на підтвердження винуватості засуджених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, з таким висновком суду погоджується і колегія суддів.
Крім цього, винуватість засуджених підтверджується дослідженими в судовому засіданні іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.
Таким чином, зі змісту вироку районного суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його наслідки.
У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.
При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Щодо тверджень засудженого про те, що його фактичне затримання та опісля здійснені відповідні слідчі дії у результаті яких були здобуті докази на підтвердження його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України були проведені за відсутності його захисника, що призвело до порушення його права на захист, а тому докази були здобуті з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Вимоги статті 208 КПК України надають повноваження затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, "уповноваженій службовій особі".
Відповідно до ст. 276 КПК України повідомлення про підозру здійснюється, зокрема у випадку затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, а відповідно до ст. 209 цього Кодексу особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. З моменту затримання особа має права підозрюваного в кримінальному провадженні.
За приписами ч. 1 ст. 52 КПК України участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У такому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Водночас матеріали провадження не містять відомостей про те, що у даному кримінальному провадження засуджений ОСОБА_6 затримувався в аспекті положень статей 208, 209 КПК України щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України.
У свою чергу, колегія суддів зауважує, що під час перевірки матеріалів даного кримінального провадження було встановлено, що 11 квітня 2016 року, зокрема ОСОБА_6 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України, тобто повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого злочину, а відповідно до вимог
ст. 52 КПК України при проведенні із підозрюваним усіх подальших слідчих дій участь захисника не була обов`язковою.