Постанова
Іменем України
19 червня 2023 року
м. Київ
справа № 686/1558/22
провадження № 61-3285 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Флис Василь Володимирович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса Василя Володимировича, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року у складі судді Заворотної О. Л. та постанову Хмельницького апеляційного суду
від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 20 вересня 2021 року між ним (постачальник) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір поставки № 1, за умовами якого постачальник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити покупцю корпусні меблі, а покупець зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити вартість товару.
Товар, який повинен поставити постачальник, визначається у погодженій між сторонами специфікації, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору поставки).
У пункті 2.1 указаного договору поставки сторони погодили, що загальна ціна договору визначається як загальна вартість усього товару, поставленого за цим договором, що визначається відповідно до ціни
та вартості, зазначених у відповідних специфікаціях, з урахуванням знижок.
Згідно з додатком № 1 від 20 вересня 2021 року до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторони визначили перелік товару, який підлягав поставці, загальна вартість якого становить 319 000,00 грн, а також визначили порядок оплати вартості товару.
14 грудня 2021 року сторони склали додаток № 2 до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація), яким визначили перелік товару, який підлягає поставці, його загальну вартість у сумі 71 960,00 грн,
а також визначили порядок його оплати.
Позивач зазначав, що 19 грудня 2021 року він повідомив ОСОБА_2
про готовність до поставки товару, визначеного у специфікаціях (додатки
№ 1 та № 2 до договору). Проте ОСОБА_2 частково виконала зобов`язання щодо сплати вартості товару, а саме: згідно з додатком № 1 нею сплачено 245 400,00 грн та 20 000,00 грн, а всього 265 400,00 грн, сума заборгованості складає 53 600,00 грн; згідно з додатком № 2 сплачено 52 150,00 грн, сума заборгованості складає 19 810,00 грн.
З урахуванням наведеного, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути
з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 у розмірі 73 410,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати, які складаються з судового збору у розмірі 992,040 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом
до ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору поставки та стягнення коштів.
В обґрунтування зустрічних вимог зазначала, що 20 вересня 2021 року між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та нею (покупець) було укладено договір поставки № 1, за умовами якого постачальник зобов`язувався у порядку
та на умовах, визначених цим договором, поставити їй корпусні меблі,
а вона зобов`язувалася у порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити вартість товару.
Згідно з пунктом 3 додатку № 1 від 20 вересня 2021 року до договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторони визначили строк поставки товару, а саме 31 грудня 2021 року.
У пункті 3 додатку № 2 від 14 грудня 2021 року до договору поставки
від 20 вересня 2021 року № 1 (специфікація) сторонами визначено строк поставки товару - до 31 січня 2022 року.
Разом із цим, на момент подання зустрічного позову товар, визначений
у специфікаціях (додатки № 1 та № 2 до договору), не був поставлений
ФОП ОСОБА_1, чим останній порушив умови договору, тоді як нею було оплачено 80% вартості цього товару.
Посилаючись на положення статей 611, 651 ЦК України, позивач уважала, що договір поставки може бути розірваний, оскільки на момент пред`явлення зустрічного позову істотні умови договору не виконані, зокрема оплачений товар не передано.
Зазначала, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, які вона понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи складаються
з витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила суд розірвати договір поставки від 20 вересня 2021 року № 1, укладений між ФОП ОСОБА_1
та нею, а також сягнути з ФОП ОСОБА_1 на її користь кошти в сумі 297 550,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 16 серпня 2022 року прийнято до розгляду зустрічну позовну
заяву ОСОБА_2 та об`єднано для спільного розгляду із позовом
ФОП ОСОБА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 19 грудня 2022 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість
за договором поставки від 20 вересня 2021 року № 1 у розмірі 73 410,00 грн.
Компенсовано з державного бюджету на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.
У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за договором поставки від 20 вересня 2021 року № 1, а саме поставив корпусні меблі, визначені специфікаціями (додатки
№ 1 та № 2 до договору), що підтверджується актами приймання-передачі товару, від підписання яких ОСОБА_2 відмовилася, а також показаннями свідків. Оскільки ОСОБА_2 у визначені договором строки не виконала свого зобов`язання щодо повної оплати вартості поставленого товару, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення первісного позову ФОП ОСОБА_1 та стягнення з ОСОБА_2 заборгованості
у розмірі 73 410,00 грн.
Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, районний суд виходив
із недоведеності останньою наявності обставин, передбачених
частиною другою статті 651 ЦК України, а саме істотного порушення умов договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1. Судом таких обставин також не встановлено. ОСОБА_2 не надала доказів того, що меблі
не поставлені. З претензіями до ФОП ОСОБА_1 щодо не поставки товару ОСОБА_2 не зверталася. Від підписання акта приймання-передачі товару відмовилася. За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам
і доводам сторін, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку
про наявність підстав для задоволення первісного позову та про відмову
в задоволенні зустрічного позову, оскільки ФОП ОСОБА_1 виконав умови договору та поставив корпусні меблі, тоді як ОСОБА_2 не сплатила решту вартості поставленого товару.
Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми ЦК України, що й суд першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - адвокат
Флис В. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду, а також належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Крім цього, судамивстановлено обставини, що мають суттєве значення,
на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389
ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано цивільну справу
№ 686/1558/22 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги
та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса В. В.,
про зупинення виконання судового рішення. Зупинено виконання рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 19 грудня 2022 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса В. В., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було взято до уваги,
що за умовами договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, постачальник зобов`язався поставити замовнику товари, зазначені у специфікаціях, а замовник - прийняти й оплатити такі товари. На виконання умов цього договору ОСОБА_2 було сплачено відповідачу 80% вартості товару, проте
ФОП ОСОБА_1 у зазначені в специфікаціях строки не поставив товар,
чим порушив умови договору. За цих обставин, ОСОБА_2 має право вимагати у ФОП ОСОБА_1 повернення сплачених коштів за товар, який вона не отримала.
У даній справі, ФОП ОСОБА_1 не виконав умови договору поставки,
не виготовив і не поставив ОСОБА_2 товар, чим позбавив останню можливості отримати замовлені меблі у строки, визначені договором,
і відповідно, позбавив її того, що вона очікувала від виконання договору.
Суди також не врахували пункти 1.2 та 3.3 договору поставки від 20 вересня 2021 року № 1, які визначають, що приймання-передача товару здійснюється відповідно до встановленого чинним законодавством порядку та оформляється шляхом підписання відповідних видаткових накладних на товар або акта примайння-передачі.
Більше того, договором чітко визначено, що про неприйняття покупцем товару з вини останнього складається односторонній акт, який підтверджує цей факт. ФОП ОСОБА_1 не надав такого акта, оскільки ОСОБА_2
не відмовлялася отримати товар, він взагалі не був поставлений.
Свідки, які були допитані судом першої інстанції, є працівниками
ФОП ОСОБА_1, а тому їх показання не можна брати до уваги, так як вони зацікавлені у позитивному вирішенні спору на користь підприємця.
При цьому показання свідків не підтверджують факт поставки меблів, визначених у специфікаціях, є неналежними, недостовірними
та недопустимими доказами у даній справі.
Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду, яку
не враховано судами.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої
цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Флиса В. В., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.