Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 161/20677/21
провадження № 61-4962 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: ОСОБА_2, Волинський національний університет імені Лесі Українки;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 лютого 2023 року у складі судді Присяжнюк Л. М., постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Волинського національного університету імені Лесі Українки (далі -ВНУ ім. Лесі Українки) про виселення.
Позовна заява обґрунтована тим, що на підставі ордеру від 03 травня 2007 року їй - асистенту кафедри музично-теоретичних дисциплін ВНУ ім. Лесі Українки та ОСОБА_2 - завідувачу сектору історичної літератури ВНУ ім. Лесі Українки було надано по ліжко-місцю у кімнаті АДРЕСА_1 . Вона зареєстрована та проживає у вказаній кімнаті гуртожитку. Після народження дитини у вересні 2008 року вона неодноразово зверталась до адміністрації університету для вирішення питання про надання їй жилого приміщення з метою покращення житлових умов. Разом з тим, 11 травня 2016 року ОСОБА_2 було видано ордер № 119 на право зайняття вказаної кімнати в цілому, без її відселення та надання іншого жилого приміщення.
Постановою Волинського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у цивільній справі № 161/19974/19 виданий ОСОБА_2 ордер від 11 травня 2016 року № 119 визнаний недійсним, а тому вважає, що відповідачка втратила правову підставу для проживання у спірній кімнаті.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд виселити ОСОБА_2 з жилого приміщення, житловою площею 12,0 кв. м, яке складається з однієї кімнати № НОМЕР_1 (до зміни нумерації № 912-2) по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що оскільки ОСОБА_2 постійно та протягом тривалого часу проживає у гуртожитку по АДРЕСА_2, була звільнена з роботи з об`єктивних підстав, що не входять до переліку підстав для виселення, зазначеному у частині другій статті 132 ЖК України, має дійсний ордер від 03 травня 2007 року на зайняття ліжко-місця у спірній кімнаті гуртожитку, який не скасовувався, не змінювався та не визнавався недійсним, тому підстави для виселення відповідачки із займаного нею житлового приміщення відсутні.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 лютого 2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року, заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з правничою допомогою, у розмірі 6 000 грн.
У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, мотивовано тим, що відповідачка користувалася правовою допомогою під час розгляду справи у суді першої інстанції й понесла витрати на правничу допомогу, на підтвердження яких надала відповідні докази. Суд першої інстанції, з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг), їх обсяг, дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу з 10 000 грн до 6 000 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити; додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 лютого 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 березня 2023 року скасувати й передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про огляд оригіналу довідки про доходи ОСОБА_1, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 161/20677/21 із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції не врахували положення частини другої статті 117 ЖК України, якою передбачено, що у випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав (у даному випадку внаслідок неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення на підставі статті 59 ЖК України), крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали. Отже, визнання недійсним у судовому порядку ордера на жиле приміщення з вищевказаної підстави тягне за собою безумовне застосування правових наслідків - виселення особи з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вона раніше займала. За таких обставин вважала висновок суду про те, що визнання недійсним ордеру на право зайняття жилого приміщення у спірній кімнаті, виданого відповідачці 11 травня 2016 року, не є підставою для її виселення, суперечить вимогам закону.
Також заявник вказувала, що не погоджується зі стягнутими судом першої інстанції витратами на правничу допомогу, оскільки суд відмовив у задоволенні усного клопотання її представника про огляд оригіналу довідки про її доходи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що з грудня 2000 року по листопад 2016 року ОСОБА_2 працювала у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки (раніше - ВДУ ім. Лесі Українки, наразі - ВНУ ім. Лесі Українки) на різних посадах; з 02 грудня 2016 року її звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України за скороченням штату працівників, що підтверджується записами трудової книжки ОСОБА_2 (а. с.148-156, т. 1).
Згідно з рішенням спільного засідання адміністрації та президії профкому працівників Волинського державного університету імені Лесі Українки від 11 квітня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано по ліжко-місцю у кімнаті № 912-2 гуртожитку АДРЕСА_3 .
03 травня 2007 року ВНУ ім. Лесі Українки видав ОСОБА_1 ордер № п3/18 на право зайняття житлового приміщення в гуртожитку ВНУ ім. Лесі Українки. ОСОБА_2 також 03 травня 2007 року отримала ордер на право зайняття житлового приміщення в гуртожитку ВНУ ім. Лесі Українки.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають зареєстроване місце проживання у кімнаті АДРЕСА_4 .
У гуртожитку по АДРЕСА_2 була змінена нумерація кімнат - з № 912-2 на № 104-2.
Гуртожиток АДРЕСА_3 належить державі Україна в особі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України на праві державної власності. Право оперативного управління належить Східноєвропейському національному університету імені Лесі Українки. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про право власності, виданим 22 березня 2011 року на підставі рішення виконкому Луцької міської ради від 17 березня 2011 року № 218-8, та витягом про державну реєстрацію права власності від 25 травня 2011 року.
Доказів зміни статусу вказаного гуртожитку у житловий будинок, зокрема відповідного рішення органу місцевого самоврядування, суду не надано.
11 травня 2016 року Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки (раніше - ВДУ ім. Лесі Українки, наразі - ВНУ ім. Лесі Українки), ОСОБА_2 було видано ордер № 119 на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 12,0 кв. м, яке складається з однієї кімнати № НОМЕР_1 у комунальній квартирі по АДРЕСА_2 .
Вказані обставини встановлені також постановою Волинського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у цивільній справі № 161/19974/19, якою визнано недійсним ордер від 11 травня 2016 року № 119, виданий Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки на ім`я ОСОБА_2 на право зайняття жилого приміщення, жилою площею 12,0 кв. м, яке складається з однієї кімнати № НОМЕР_1 у комунальній квартирі по АДРЕСА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.
На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу (стаття 129 ЖК України).
У разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали (стаття 117 ЖК України).
Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (стаття 124 ЖК України).
За правилами частин першої-четвертої статті 132 ЖК України, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Відповідно до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема, осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.
Забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, які були на правових підставах вселені в гуртожиток і фактично проживають у гуртожитку, без попереднього надання їм (їхнім сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Виселення, переселення чи відселення громадян з гуртожитків відповідно до цього Закону допускається лише у випадку визнання гуртожитку таким, що перебуває в аварійному стані або в стані, непридатному для проживання людей, на підставі рішення, прийнятого відповідно до частини першої статті 20 цього Закону (частини перша, третя статті 19 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків").