Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 559/4056/13-ц
провадження № 61-3745св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Привільненська об`єднана територіальна громада, ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Шимківа С. С., Хилевича С. В., Майданіка В. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Привільненської об`єднаної територіальної громади, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3, який з 06 травня 1962 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . У них народилось двоє дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . За час шлюбу подружжя побудувало житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки від 20 серпня 2013 року № 942 на час смерті ОСОБА_3 з ним в будинку за адресою АДРЕСА_1, зареєстровані дружина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві за адресою: АДРЕСА_2, окрім зареєстрованих осіб: ОСОБА_4 та ОСОБА_6, станом на день смерті ОСОБА_3 фактично проживала і його дочка ОСОБА_5, мати ОСОБА_6 .
На даний час спірний житловий будинок АДРЕСА_2 ніким не успадкований та рахується за ОСОБА_3 .
Після смерті діда, ОСОБА_3, відкрилася спадщина, до складу якої ввійшло право на майно:
житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ;
земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква", с. Іваннє, Дубенського району Рівненської області розміром 3,29 га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії РВ №0106417 виданого 15 жовтня 1996 року Дубенського РДА на підставі рішення Дубенської РДА від 03 жовтня 1996 року № 446, зареєстрованого 05 листопада 1996 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) а №10417.
Спадкоємцями першої черги, які фактично прийняли спадщину після його смерті були його дружина - ОСОБА_4 та його дочка - ОСОБА_5 в розмірі по 1/2 частки кожна.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР та статтею 1261 ЦК України при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги за законом є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені) дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 та двоє його дочок: ОСОБА_2. та ОСОБА_5
ОСОБА_5 своєчасно прийняла спадщину після смерті спадкодавця шляхом вступу у володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем у зазначеному житловому будинку, і залишились проживати у даному будинку й надалі після смерті спадкодавця, проте не отримала в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки хворіла і вважала, що може це зробити і пізніше.
ОСОБА_2 своєчасно не прийняла спадщину після смерті свого батька, оскільки не звернулася на протязі шести місяців до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і не вступила в управління або володіння спадковим майном, не проживала з ним на день його смерті.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частка всього майна, що вона фактично успадкувала після смерті ОСОБА_3, а саме житлового будинку і земельної частки (паю).
Позивач зазначала, що вона своєчасно прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_5, оскільки була на той момент неповнолітньою. Баба ОСОБА_4, яка була її опікуном до повноліття, не подавала заяв про відмову від спадщини у встановленому законом порядку.
Заяв про прийняття спадщини після смерті мами до нотаріуса ніхто не подавав.
Натомість, 22 березня 2012 року ОСОБА_4, подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, а саме земельної частки (паю). При цьому, вона у її змісті вказала, що інших спадкоємців на його майно немає, а також вказала те, що все спадкове майно є особистою власністю ОСОБА_3 .
Така заява фактично не відповідала дійсності, оскільки інші спадкоємці були. А саме, її мама прийняла спадщину із бабою ОСОБА_9 в рівних частках по 1/2 і вже була співвласником спірного будинку на момент відкриття спадщини не дивлячись на те, що не встигла отримати свідоцтво про право на спадщину за законом. Після смерті мами її спадкоємцем є вона.
Того ж дня, 22 березня 2012 року, ОСОБА_4 видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква". Спадкова справа № 119/2012, зареєстровано в реєстрі за № 2-64.
Таким чином, ОСОБА_4 отримала у власність не лише належну лише їй 1/2 частку у спадщині, а й 1/2 частку, яка фактично належала ОСОБА_5
13 серпня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 також померла.
ОСОБА_2 відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, подавши заяву нотаріусу про прийняття спадщини. Таку ж заяву подавала і позивач.
Позивач вважає, що відповідно до заповіту ОСОБА_4 могла заповідати лише те майно, що належало їй на момент смерті, а саме на 1/2 частку житлового будинку та на 1/2 частку земельної ділянки (паю), що були успадковані нею після смерті ОСОБА_3 .
Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті мами, позивачу було відмовлено у зв`язку із тим, що необхідно встановити факт постійного проживання на день смерті діда її мами із ним, так як вона проживала там без реєстрації, у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на житловий будинок та у зв`язку із тим, що на земельну ділянку померлого діда вже видані свідоцтва про право на спадщину бабі - ОСОБА_4 .
Встановлення факту постійного проживання її мами із своїм батьком на день його смерті необхідний їй для оформлення спадкових прав.
Видача свідоцтва про право на спадщину за законом для ОСОБА_4 на всю земельну ділянку (пай), суперечить вимогам закону, оскільки порушило право власності позивача на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_5 і як наслідок - її право власності на спадкове майно.
ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати за нею право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_5, а саме: на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ;
встановити факт постійного проживання ОСОБА_5, із спадкодавцем ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати частково недійсними свідоцтво про право на спадщину за законом видане 22 березня 2012 року ОСОБА_4 в 1/2 частині;
скасувати право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року в складі судді: Ралець Р. В., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
оскільки ОСОБА_5 спадщини після смерті свого батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, не прийняла, отже права на спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку (пай) - не мала. Тому вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на це майно є безпідставними;
щодо позовних вимог про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 . Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17 зауважив, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Таким чином, для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, суду необхідно встановити, зокрема, місце проживання спадкодавця на день його смерті; чи було для спадкодавця це місце постійним або переважним місцем його проживання (стаття 29 ЦК України) або тимчасовим; чи проживав спадкоємець разом із спадкодавцем до його смерті; характер та період проживання спадкоємця із спадкодавцем;
на підтвердження/спростування факту проживання позивача із спадкодавцем судом були досліджені матеріали справи, зокрема довідки Іванівської сільської ради, акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, а також погосподарську книгу № 5 Іваннівської сільської ради за 2001-2005 роки, які є суперечливими. В інформаційній довідці Іванівської сільської ради Дубенського району № 389 від 28 жовтня 2013 року зазначено, що ОСОБА_5 проживала разом з батьком ОСОБА_3 на день його смерті за адресою: АДРЕСА_2, але не була зареєстрована і померла по місцю проживання. Однак, у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 від 15 жовтня 2013 року вказано, що місцем смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є м. Дубно Рівненської області. Акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї № 327 від 30 червня 2022 року, в якому вказано, що станом на 2003 рік, до моменту смерті ОСОБА_3 разом з ним проживала дочка ОСОБА_5, складено через 19 років після його смерті, а у погосподарській книзі відсутній запис про ОСОБА_5, як члена домогосподарства. Отже, позивачем при зверненні до суду за захистом своїх прав належних, достовірних та допустимих письмових доказів на підтвердження своєї позиції, не надано. Тому відсутні підстави для задоволення позову;
відмова у позові через пропуск строку звернення до суду можлива лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за необґрунтованістю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 09 листопада 2022 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/8 частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 право на 1/4 частини земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської РДА від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, що видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року ОСОБА_4 та зареєстроване в реєстрі за № 2-64 про право на всю частину земельної частки (паю), що належала померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської РДА від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі.
У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до довідки від 20 серпня 2013 року № 942 на час смерті ОСОБА_3 з ним в будинку за адресою: АДРЕСА_2, зареєстровані дружина ОСОБА_4 та онука ОСОБА_1 Згідно з довідкою від 28 жовтня 2013 року № 389 в господарстві на АДРЕСА_2, окрім зареєстрованих осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_1 станом на день смерті ОСОБА_3 фактично проживала і його дочка ОСОБА_5 - мати ОСОБА_1 Факт постійного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 на час його смерті встановлено також в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Іваннівської сільської ради Дубенського району Рівненської області, треті особи на стороні відповідача: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про визнання права власності на спадкове майно після смерті чоловіка та на частку в спільному майні подружжя (а.с. 169, том 1);
оскільки спадкоємці ОСОБА_3 - ОСОБА_4 (його дружина) та ОСОБА_5 (його донька), які фактично проживали разом із ним на момент його смерті вступили в управління та володіння спадковим майном вони вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 . ОСОБА_4, якій вже належало на праві спільної власності подружжя 1/2 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2, успадкувала після смерті чоловіка 1/4 частину будинковолодіння, а іншу 1/4 частину успадкувала донька ОСОБА_5 . Окрім того ОСОБА_3 належав сертифікат на право на земельну частку (пай) як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі (а.с. 61). ОСОБА_4 та ОСОБА_5 як спадкоємці після смерті ОСОБА_3 які фактично вступили в управління спадковим майном на підставі статті 549 ЦК УРСР вважаються такими, що прийняли спадщину, окрім будинковолодіння успадкували також по 1/2 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі. ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/4 частину будинковолодіння на АДРЕСА_2 та 1/2 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської районної державної адміністрації від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі;
оскільки на час смерті ОСОБА_5 її мати ОСОБА_4 та донька ОСОБА_6 проживали разом із нею та не заявили про відмову від спадщини, вони згідно вимог статті 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину після її смерті, а саме: ОСОБА_4 та ОСОБА_6 успадкували по 1/8 частини будинку за адресою: АДРЕСА_2, а також по 1/4 частини у праві на земельну частку (пай), що належало ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської РДА від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі;
13 серпня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 відповідно до статті 1269 ЦК України прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4, що підтверджується її заявою у матеріалах спадкової справи № 4/2014, заведеної після смерті ОСОБА_4 (а. с. 57, том 2). ОСОБА_6 звернулася до нотаріуса щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_5 на що відповіддю нотаріуса від 10 листопада 2021 року № 210/02-14 року отримала відмову (а. с. 34);
згідно матеріалами справи ОСОБА_2 заперечує наявність у ОСОБА_6 спадкових прав на нерухоме майно, що належало ОСОБА_3, окрім того ОСОБА_6 немає можливості отримати оригінали документів на належне їй спадкове майно. Таким чином, відповідно до статті 392 ЦК України з вимогами про визнання права власності на спадкове майно спадкоємець вправі звернутися до особи, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно. У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 210/1609/15-ц (провадження № 61-40313св18) вказано, що "право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Установивши, що право позивача на отримання у власність спадкового майна після померлого оспорюється, а також втрачено оригінали правовстановлючих документів на спадкове майно, суди дійшли обґрунтованого висновку, що обраний позивачем спосіб захисту (визнання права власності) узгоджується з положеннями статті 392 ЦК України";
враховуючи те, що ОСОБА_1 як спадкоємець за законом після смерті ОСОБА_5 позбавлена можливості отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті матері, наявні достатні правові підстави для частково задоволення її позовних вимог та визнання за нею права на 1/8 частини будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_2, а також на 1/4 частини у праві на земельну частку (пай), що належало померлому ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської РДА від 03 жовтня 1996 року № 446;
щодо позовної вимоги про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане 22 березня 2012 року ОСОБА_4 в 1/2 частині та скасувати її право власності на 1/2 частину земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква". Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (частина перша статті 1301 ЦК України). Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі (постанова Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18). Оскільки у ОСОБА_9 не було права на всю частину земельної частки (паю), що належало ОСОБА_3 на підставі сертифікату серії РВ № 0106417 від 15 жовтня 1996 року як члену КСП "ІКВА" на підставі рішення Дубенської РДА від 03 жовтня 1996 року № 446, розміром 3,29 умовних кадастрових гектарів без визначення меж в натурі, оскільки ОСОБА_1 успадкувала після смерті матері право на 1/4 частини такої земельної ділянки, наявні правові підстави для визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, що видане державним нотаріусом Другої Дубенської державної нотаріальної контори 22 березня 2012 року Власюк З. А. та зареєстроване в реєстрі за № 2-64;
позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_5, із спадкодавцем ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_2 не підлягають до задоволення, оскільки встановлення факту постійного проживання ОСОБА_5, із спадкодавцем ОСОБА_3 не має правового значення для встановлення факту прийняття ОСОБА_5 спадщини після його смерті, оскільки положеннями статті 549 ЦК Української РСР, що був чинним на час відкриття спадщини, встановлено, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Позивач у справі ОСОБА_1 подала в суд апеляційної інстанції копію паспорта № НОМЕР_2 від 22 лютого 2022 року, згідно якого її прізвище ОСОБА_1 (а. с. 141, том 2).
Аргументи учасників справи
13 березня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року, в якій просила:
скасувати оскаржену постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог;
залишити в силі у цій частині рішення суду першої інстанції;
постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі №305/235/17, від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 747/467/18, від 05 березня 2021 року у справі № 585/2993/17, від 23 грудня 2019 року у справі №303/1816/17, від 08 червня 2022 року у справі № 715/2172/17, від 01 вересня 2022 року у справі № 720/2683/19. Відсутній висновок щодо застосування частини п`ятої статті 82 ЦПК України у подібних спадкових правовідносинах;
при зверненні із позовом про визнання права власності на спадкове майно позивачка посилається на те, що ОСОБА_5 своєчасно прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 шляхом вступу у володіння спадковим майном, оскільки постійно проживала разом із спадкодавцем у зазначеному житловому будинку і залишилася проживати у цьому будинку й надалі після смерті спадкодавця. Через вісім років позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій просила встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 із спадкодавцем ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_2 ; визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 березня 2012 року ОСОБА_4, та скасувати її право власності на частину земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності сільськогосподарського підприємства "Іква". У справі відсутні докази того, що ОСОБА_5 у передбачений законодавством шестимісячний строк зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_3 . Задоволення позову про визнання права на спадкове майно після смерті ОСОБА_5, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування права власності на частину земельної частки (паю) тісно пов`язане із фактом вступу в управління чи володіння спадковим майном матір`ю позивачки після смерті її батька і успадкування нею спадкового майна. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі на частку в житловому будинку, є набуття спадкодавцем такого права у встановленому законом порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на частку в житловому будинку, то спадкоємець не набуває права власності у порядку спадкування. У справі відсутні докази що ОСОБА_5 до дня своєї смерті набула право власності на частку в спірному житловому будинку, її права стосовно цієї частки не можуть перейти до спадкоємців, зокрема, до позивачки по справі. У справі відсутні належні, допустимі, достовірні докази, які б перешкоджали спадкодавцю за життя реалізувати своє право на частину спірного житлового будинку. Таким чином частина спірного житлового будинку не може бути об`єктом спадкування після смерті ОСОБА_5 і не може ввійти до спадкової маси після її смерті, що свідчить про відсутність порушеного права у позивачки стосовно неї. Також ОСОБА_5 не набула права на таке спадкове майно після смерті ОСОБА_3 як земельна частка (пай), відповідно відсутні підстави для задоволення позову про часткове визнання недійсним свідоцтва на спадщину за законом на це майно;
суд апеляційної інстанції не врахував, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, мають на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилася. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем. Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця, на майно, користування яких можливе після належного оформлення прав на нього;
апеляційний суд не врахував, що місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. У довідках не зазначено, що ОСОБА_5 в господарстві ОСОБА_3 на день його смерті проживала постійно. Апеляційний суд вважав, що факт постільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_3 на час його смерті встановлено також в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 559/2667/13-ц. Проте факт постійного проживання ОСОБА_5 зі своїм батьком на час його смерті встановлено не у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 559/2667/13-ц, а в рішенні апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2016 року, яке було скасоване Верховним Судом. Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України факти не потребують додаткового доказування, якщо вони одночасно виконують такі умови: а) обставина встановлена судовим рішенням; б) судове рішення набрало законної сили; в) у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлені ці обставини. Ураховуючи, що рішення апеляційного суду Рівненської області від 02 листопада 2016 року скасоване, воно не може бути преюдиційним для справи, рішення у якій оскаржується. Таким чином апеляційний суд неправильно застосував частину п`яту статті 82 ЦПК України;
суд апеляційної інстанції послався на підпункт 3.25 пункту 3 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, згідно з яким, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на обов`язкову частку у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Положеннями підпункту 3.26 пункту 3 глави 10 Порядку регламентовано, що у цьому випадку право на прийняття спадщини здійснюється спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, становить менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Свідоцтво про право на спадщину в порядку спадкової трансмісії видається за місцем відкриття спадщини після смерті першого спадкоємця. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі № 720/2683/19, відповідно до якого застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фіксації (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад): 1) смерть спадкодавця; 2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента); 3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку для прийняття спадщини (смерть спадкоємця-трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця); 4) право на прийняття спадщини або відмови від прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом; 5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який заклякається до спадкування після смерті трансмітента; 6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Посилання апеляційного суду на підпункти 3.25, 3,26 пункту 3 глави 10 Порядку є помилковим. Мати позивачки, ОСОБА_5, померла ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто, через півтора року після смерті свого батька, а діда позивачки, ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тому спадкова трансмісія для позивачки у справі щодо спадщини ОСОБА_13 . Відсутня;
помилковим є також врахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 916/780/18, оскільки у наведеному судовому рішенні Верховного Суду та оскаржуваному рішенні встановлені різні фактичні обставини та правовідносини.
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині задоволених позовних вимог. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
05 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).