Постанова суду № 334/7560/20 від 14.06.2023 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна

Постанова

Іменем України

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 334/7560/20

провадження № 61-2804св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у шлюбі з 24 квітня 1998 року. Шлюб між сторонами було розірвано рішенням Ленінського районного суду 12 листопада 2020 року.

Під час перебування у шлюбі відповідачу ОСОБА_2 був подарований житловий будинок загальною площею 54.8 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 1207 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час шлюбу, а саме у 2014 році подружжям був побудований житловий будинок літ. Л-2 загальною площею 123.1 кв. м, житловою площею 76.1 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер 2310100000:04:022:0228 за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на житловий будинок було оформлено на ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_1, видане 18 грудня 2014 року РС Запорізького МУЮ Запорізької області, та підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року № 228346049.

Право власності на земельну ділянку площею 0.1 га, кадастровий номер 2310100000:04:022:0228, на якій розташований вищезазначений житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 також зареєстровано на ім`я ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серія та номер НОМЕР_2, видане 21 липня 2014 року реєстраційною службою Запорізького МУЮ Запорізької області та підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 16 жовтня 2020 року № 228346049.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок літ. Л-2 загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею 76,1 кв. м, вбиральню літ. М, паркан № 7, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 77/200 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складає 1/2 житлового будинку літ. Л.-2, вбиральні, літ. М, паркан № 7;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 77/200 частини земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:04:022:0228 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2021 року у складі судді: Бредіхіна Ю. Ю., у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24 грудня 2020 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині на праві особистої приватної власності, передбачені статтею 62 СК України. Відповідачем ОСОБА_2 отримано у власність на підставі договору дарування домоволодіння, житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . У подальшому здійснювалось самочинне будівництво на території цього домоволодіння внаслідок чого було доповнено ще одним житловим будинком літ. Л-2, тому зазначений житловий будинок нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою та іншими складовими домоволодіння отриманим у дар відповідачем. Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, які було внесені ОСОБА_1 а також не надав доказів на яку суму істотно збільшився у своїй цінності спірний будинок. Сам факт перебування позивача значний час в іншій країні та факт перебування сторін у шлюбі у період, коли було здійснено самовільне будівництво та його легалізація, не свідчить про те, що таке будівництво здійснено саме за істотної участі позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2022 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

11 квітня 2008 році на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Корицьким Є. Д., зареєстровано в реєстрі за № 1376 відповідачем ОСОБА_2 отримано у дар житловий будинок АДРЕСА_1, загальна площа будинку 54,8 кв. м, що розташований на земельній ділянці 1207 кв. м. Згідно із договором на земельній ділянці знаходились: житловий будинок, літ. А, душ, літ. Ж, теплиця, літ. З, гараж, літ. В, літня кухня, літ. Б, погріб з шийкою, літ. Пг, сараї, літ. Б, Е, Г, К, вбиральня, літ. Д, паркани, №1,2,6, ворота №4, яма зливна №5, водопровід №3, замощення І. Вказані об`єкти нерухомого майна є об`єктами особистої приватної власності відповідача відповідно до частини першої статті 57 СК України. Рішенням Запорізької міської ради від 26 червня 2014 року № 55/103 земельну ділянку на якій розташоване домоволодіння за вищезазначеною адресою кадастровий номер 2310100000:046022:0228 передано у власність відповідачу ОСОБА_2 . У подальшому здійснювалось самовільне будівництво на території цього домоволодіння внаслідок чого воно було доповнено ще одним житловим будинком літ. Л-2. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що під будівництво зазначеного житлового будинку була виділена окрема земельна ділянка та цьому будинку була надана окрема адреса. Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок, що житловий будинок літ. Л-2 нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою та іншими складовими домоволодіння отриманим у дар відповідачем, тобто є складовою домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ;

для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися так, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає несуттєвим, малозначним порівняно з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу в результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. У матеріалах справи відсутні належні та беззаперечні докази, які підтверджують факт трудових чи грошових затрат колишнього чоловіка відповідачки ОСОБА_2 у збільшення вартості спірного майна. Вказані обставини позивачем не доведені, зокрема, відсутні квитанції на його ім`я про придбання будівельних матеріалів, або ж надання грошових кошти для здійснення такого будівництва, переказ таких коштів з іншої країни;

суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що з врахуванням обставин справи для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя позивач не надав належних та беззаперечних доказів істотності збільшення вартості майна, що первинний об`єкт нерухомості, який належав відповідачці на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи став несуттєвим, малозначним порівняно з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу в результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником, тобто позивачем;

доводи апеляційної скарги, що позивач значний час перебував в іншій країні без підтвердженя надання (переказу) грошових коштів відповідачці для будівництва житлового будинку та факт перебування сторін у шлюбі у період, коли було здійснено самочинне будівництво та його легалізація, не свідчить, що таке будівництво здійснено саме за істотної участі позивача;

суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що оскільки істотність збільшення домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не доведена, що пов`язана зі спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами позивача, тому підстав для визнання особистого майна відповідачки спільним майном подружжя не вбачається.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 15 червня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що у цій справі позивач посилався на істотне збільшення вартості первинного об`єкта нерухомості, який належав відповідачці на праві приватної власності, не в наслідок зміни ринкової ціни, коливання курсу валют, поточного ремонту тощо, а внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, що призвело до створення нового об`єкту нерухомого майна - житлового будинку літ. Л-2, загальною площею 123,1 кв. м. Апеляційний суд не перевірив правильність висновків суду першої інстанції, не встановив усі фактичні обставини справи, не встановив природу збільшення вартості майна, шляхи та способи такого збільшення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано житлову будівлю Л-2, яка знаходиться у складі домоволодіння по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 77/200 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складає 1/2 житлового будинку літ. Л.-2, вбиральні, літ. М, паркан №7.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 77/200 частини земельної ділянки кадастровий номер 2310100000:04:022:0228 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

судом встановлено, що відповідачем отримано у власність на підставі договору дарування домоволодіння, тобто житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, а також приватизовано земельну ділянку на якій це домоволодіння розташоване. Отже, вказані об`єкти нерухомого майна є об`єктами особистої приватної власності відповідача відповідно до положень частини першої статті 57 СК України. У подальшому здійснювалось будівництво на території цього домоволодіння, внаслідок чого воно було доповнено ще одним житловим будинком літ. Л-2;

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості. Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визначення такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю;

під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачці було подаровано житловий будинок загальною площею 54,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці площею 1207 кв. м, за адресою АДРЕСА_1 . У 2014 році, під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, за цією ж адресою побудовано та введено в експлуатацію житловий будинок літ. Л-2 загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею 76,1 кв. м, право власності на який зареєстровано ОСОБА_2 . Відповідно до висновку ТОВ "Укрспецекспертиза", зробленого на замовлення позивача, вартість житлового будинку літ. Л-2 загальною площею 123,1 кв. м, житловою площею 76,1 кв. м становить 400 000 грн. При апеляційному розгляді позивач надав висновок експертного дослідження від 30 січня 2023 року, за яким така вартість становить 483 828 грн. Позивач посилався на істотне збільшення вартості первинного об`єкта нерухомості, який належав відповідачці на праві приватної власності, не в наслідок зміни ринкової ціни, коливання курсу валют, поточного ремонту тощо, а внаслідок спільних трудових та грошових затрат подружжя, що призвело до створення нового об`єкту нерухомого майна - житлового будинку літ. Л-2, загальною площею 123,1 кв. м. За висновками зробленими за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 30 січня 2023 року, наданими позивачем, інвентаризаційна вартість житлового будинку Л-2, ганку до нього, вбиральні та паркану, згідно технічного паспорту становить 483 828 грн, що у загальній вартості домоволодіння складає 77/100 часток. Тому половина цього новозбудованого та реконструйованого майна становитиме 77/200 часток у праві власності на домоволодіння. Враховуючи, що перебудоване та новостворене у період шлюбу сторін майно, зумовило суттєве збільшення вартості та якості домоволодіння, і при цьому кожною із сторін не доведено, що це збільшення відбулося за рахунок лише його особистих коштів, позовні вимоги щодо визнання права власності на 77/200 часток домоволодіння є обґрунтованими та підлягають задоволенню;

враховуючи, що земельна ділянка була надана під обслуговування домоволодіння, позовні вимоги про визнання права власності за позивачем на її відповідну частку також є обґрунтованим.

Аргументи учасників справи

23 лютого 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Запорізького апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, в якій просила:

скасувати оскаржену постанову апеляційного суду;

залишити в силі рішення суду першої інстанції;

стягнути із позивача судові витрати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

фактичні шлюбні відносини між сторонами, як подружжям, припинені вже давно. Позивач у період за який побудований спірний будинок проживав на території Республіки Польща, а відповідач знаходилася в Україні, працювала, здійснювала будівництво спірного будинку, опікувалася дітьми. Те, що позивач передавав грошові кошти відповідачу з-за кордону не знаходить свого підтвердження, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували декларування грошових коштів, що були б переслані. Позивач періодично кривдив відповідачку, здійснював насилля у родині, викрав виключно усі документи, які стосувалися будівництва спірного будинку та знищив їх, що підтверджується матеріалами адміністративної справи № 334/5340/20, витягом з ЄРДР, випискою з медичної карти хворого № 1336 виданої 9 міською лікарнею);

в якості доказу, який підтверджує розрахунок складу нерухомості (об`єктів, що побудовані на земельній ділянці), на які позивач посилається у позові, позивач подав акт, що складений ФОП ОСОБА_4 ФОП ОСОБА_4 є інженером з інвентаризації нерухомості, та не може визначати відповідність часток нерухомого майна відповідно до площі земельної ділянки. У спірному домоволодінні вже тривалий час відсутня будівля літ. М., отже, якщо б ОСОБА_4 дійсно складав такий акт, проводячи інвентаризацію об`єктів нерухомості, то це було б відображено у акті. До того ж, не зазначено у акті, чому на думку особи, що його складала, до будівлі літ. Л-2 нею віднесено вбиральню літ. М та паркан № 7. Таким чином, фактично, штучно збільшено розмір спірної частки земельної ділянки, яка на думку позивача, підлягає поділу поміж колишнім подружжям. Сам по собі факт існування будівлі літ. м та паркану № 7 у складі домоволодіння ще не підтверджує їх виникнення саме у період шлюбу, а такі обставини потребують доказуванню. Вказаний акт не може бути належним та допустимим доказом, у розумінні ЦПК України, оскільки не містить відповідних розрахунків, не відображує методику, відповідно до якої проведено розрахунки, не містить відмітки особи, що його склала, про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. У вказаному акті також зазначено вартість нерухомого майна літ. Л-2 474 609 грн, що істотно суперечить оцінці, яка надана у матеріали справи разом з первісним позовом;

пов`язуючи 77/100 частин об`єкту нерухомого майна житлового будинку літ. Л-2 з тим, що на цю частку нерухомості припадає саме 77/100 частин земельної ділянки без проведення відповідної будівельно-технічної або земельно-технічної експертизи, фактично не маючи спеціальних знань у такому розподілі, позивач ґрунтує позовні вимоги виключно на припущеннях;

під час перегляду справи апеляційним судом позивачем наданий з порушенням вимог ЦПК України висновок № 2023-1 від 30 січня 2023 року. Висновок № 2023-1 від 30 січня 2023 року складено ФОП ОСОБА_5, який не має статусу державної спеціалізованої установи. ФОП Редькин не є суб`єктом судово-експертної діяльності в розумінні закону та не належить до сфери управління Міністерства юстиції України, а є самостійним суб`єктом господарювання, діяльність якого регулюється відповідно до чинного законодавства України. Позов не містить посилання на такий доказ, як висновок № 2023-1 від 30 січня 2023 року, вказаний доказ наданий з порушенням строків та процедури подання доказів, яка чітко встановлена процесуальним законодавством на стадії апеляційного перегляду справи. При поданні нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи, представник позивача не ставив перед судом питання щодо поновлення строків на подання таких доказів та не наводить обґрунтування неможливості їх подання на стадії розгляду позову у суді першої інстанції. Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів (постанови Верховного Суду від 06 грудня 2022 року у справі № 904/738/22). Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів;

судом апеляційної інстанції необґрунтовано не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) про те, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. ри посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю;

судом апеляційної інстанції не, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. ОСОБА_2 отримано у власність на підставі договору дарування домоволодіння, житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому здійснювалось самочинне будівництво на території цього домоволодіння внаслідок чого було доповнено ще одним житловим будинком літ, Л-2, тому зазначений житловий будинок нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою та іншими складовими домоволодіння отриманим у дар відповідачкою. Позивач не надав належних та допустимих доказів того, що спірний будинок істотно збільшився у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, які було внесені ОСОБА_1 а також не надав доказів на яку суму істотно збільшився у своїй цінності спірний будинок. Сам факт перебування позивача значний час в іншій країні та факт перебування сторін у шлюбі у період, коли було здійснено самовільне будівництво та його легалізація, не свідчить про те, що таке будівництво здійснено саме за істотної участі позивача;

у матеріалах справи відсутні належні та беззаперечні докази, які підтверджують факт трудових чи грошових затрат позивача у збільшення вартості спірного майна. Позивачем не доведено, що збільшенні вартості спірного майна відбулося за його участі, зокрема, відсутні квитанції на його ім`я про придбання будівельних матеріалів, або ж надання грошових коштів для здійснення такого будівництва, переказ таких коштів з іншої країни. Посилання позивача на те, що він значний час перебував в іншій країні без підтвердження надання (переказу) грошових коштів відповідачці для будівництва житлового будинку та факт перебування сторін у шлюбі у період, коли було здійснено самочинне будівництво та його легалізація, не свідчить, що таке будівництво здійснено саме за істотної участі позивача, Тому обґрунтованим є висновок, що оскільки істотність збільшення домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не доведена, що пов`язана зі спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами позивача, тому підстав для визнання особистого майна відповідачки спільним майном подружжя не вбачається. Саме на позивача покладався обов`язок доведення існування підстав, передбачених частиною першою статті 62 СК України, оскільки у даному випадку спростовується презумпція особистої приватної власності відповідача;

для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватися внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинно бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Аналіз частини першої статті 62 СК України свідчить, що визнання майна дружини, чоловіка за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя пов`язується із наявністю у сукупності двох умов: 1) істотність збільшення вартості майна. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя; 2) істотність збільшення вартості має бути пов`язана зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна. Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном. Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 453/320/16-ц. Під трудовими затратами необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі. У разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального подорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу. При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач мав довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність;

для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися так, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає несуттєвим, малозначним порівняно з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу в результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Суд першої інстанцій зробив обґрунтований висновок, що оскільки істотність збільшення домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не доведена, що пов`язана зі спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами позивача, тому підстав для визнання особистого майна відповідачки спільним майном подружжя немає;

відповідачем отримано у власність на підставі договору дарування домоволодіння, тобто житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, які розташовані на одній земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_1, а також приватизовано земельну ділянку на якій це домоволодіння розташоване. Адреса домоволодіння не змінювалася під час побудови спірного об`єкту нерухомості новостворений об`єкт не був наділений новою адресою, отже входить до складової усього домоволодіння. Вказані об`єкти нерухомого майна є об`єктами особистої приватної власності відповідача відповідно до положень частини першої статті 57 СК України. Отже суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що житловий будинок нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою та іншими складовими домоволодіння (отриманим у дар відповідачем). Для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає несуттєвим, малозначним порівняно з тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу в результаті спільних трудових або грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником. Істотність такого збільшення має бути пов`язана зі спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами або затратами іншого з подружжя, який не є власником майна. Сам факт перебування осіб у шлюбі в період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном. Позивач у справі не надав жодного доказу того, що він приймав участь у побудові спірного будинку, або ж надавав грошові кошти для здійснення такого будівництва. Сам факт перебування позивача значний час в іншій країні та факт перебування сторін у шлюбі у період, коли було здійснено самовільне будівництво та його легалізація, не свідчить на думку суду про те, що таке будівництво здійснено саме за істотної участі позивача. Щодо поділу земельної ділянки, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за приписами частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Відповідачем приватизовано спірну земельну ділянку на підставі рішення міської ради. Під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції не досліджувалися джерела доходів подружжя, а відповідно, і не встановлювалася природа збільшення домоволодіння, яке належить відповідачці. Рішення суду апеляційної інстанції фактично ухвалено на підставі доказу (висновку), який надано з порушенням процесуального законодавство. Земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на цю земельну ділянку не поширюється. Більш того, виділення у власність позивачу частини такої земельної ділянки буде порушенням права відповідачки на гарантовану державною площу приватизованої земельної ділянки, оскільки значно зменшить таку площу. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 158/1016/16-ц (провадження № 61-4238св18), 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц (провадження № 61-4313св18). Суд апеляційної інстанції, у тому числі визнав за позивачем право власності на 77/200 частини домоволодіння, яке було подароване Відповідачці тіткою, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що складає 1/2 житлового будинку літ. Л.-2, вбиральні, літ. М, паркан № 7, при цьому не надаючи жодного обґрунтування такому поділу домоволодіння у тексті постанови, не звертаючи увагу на те, що це у розумінні СК України є особистою власністю відповідача.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

24 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 травня 2023 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 грудня 2022 року у справі № 904/738/22; від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16; від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17; від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17; від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15; від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц; від 20 липня 2022 року у справі № 703/2284/19; від 29 вересня 2021 року у справі № 453/320/16-ц; від 10 травня 2018 року у справі № 158/1016/16-ц; від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц; та постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 24 квітня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Під час перебування сторін у шлюбі у них народилася донька - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

11 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корицьким Є. Д., зареєстровано в реєстрі за № 1376, за умовами якого ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1, загальною площею 54,8 кв. м. Згідно із договором на земельні ділянці знаходились: житловий будинок літ А, душ літ. Ж, телиця літ. З, гараж літ. В, літня кухня літ. Б., погріб з шийкою літ. Пг, сарай літ. Б, Е, Г,К, вбиральня літ. Д, паркани № 1,2,6, ворота № 4, яма зливна № 5, водопровід № 3, замощення І.

Рішенням Запорізької міської ради від 27 червня 2014 року № 55/103 земельну ділянку на якій розташований будинок за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер 2310100000:04:022:0228 площею 0,1000 га передано у власність відповідачу ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення за статтею 97 КУпАП від 25 березня 2011 року, складеного головним державним інспектором Запорізького відділу контролю будівництва інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області Козаковим С. О., ОСОБА_2 визнано винною у здійсненні самочинного будівництва, яке здійснювалось ще у 2010 році на земельній ділянці по АДРЕСА_1, самовільно виконані роботи з будівництва житлового будинку та накладено штраф у розмірі 85 грн.

................

Перейти до повного тексту