Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 759/22882/20
провадження № 61-3415св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач за зустрічним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Бекіровим Сіраном Нусрєтовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року в складі судді: Твердохліб Ю. О., та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном та вселення у житло.
Первісний позов мотивований тим, що 16 липня 2011 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 серпня 2020 року. Під час перебування сторін у шлюбі у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13 лютого 2019 року позивачем під час перебування у шлюбі із відповідачкою за рахунок своїх власних заощаджень придбано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу квартири був оформлений на ім`я відповідачки ОСОБА_2 .
З 13 лютого 2019 року позивач зареєстрований в квартирі разом з відповідачкою та малолітнім сином. До липня 2020 року позивач постійно і безперешкодно проживав в квартирі, однак у липні 2020 року відповідачка самовільно змінила на вхідних дверях квартири замки і чинить позивачу перешкоди у доступі до квартири і проживання в ній. 23 листопада 2020 року приблизно о 18 год позивач намагався потрапити у квартиру, але відповідачки в категоричній формі не допустила його, мотивуючи це відсутністю у нього будь-якого права на проживання, у зв`язку з чим були викликані працівники поліції. Позивач не має іншого власного житла як на території України, так і на території Королівства Нідерландів.
ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення позивача у дану квартиру і передати йому ключі від її вхідних дверей.
У грудні 2020 року ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Зустрічний позов мотивовано тим, що 24 жовтня 2015 року між подружжям був укладений шлюбний договір, відповідно до умов якого, нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування, є особистою приватною власністю кожного з подружжя.
13 лютого 2019 року ОСОБА_2 було придбано квартиру АДРЕСА_2, яка відповідно до п. 3 шлюбного договору належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Квартира належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 у відповідності до п.п. "в" п. 3 шлюбного договору від 24 жовтня 2015 року.
Після придбання квартири, в квартирі 23 травня 2019 року було зареєстровано місце проживання малолітнього сина сторін ОСОБА_4, а також 13 листопада 2019 року було зареєстровано місце проживання відповідача у зв`язку з отриманням посвідки на тимчасове проживання в Україні. Разом з тим, протягом періоду з часу знайомства з позивачем, відповідач проживає в Нідерландах та приїжджає до України кілька разів на рік. Відповідач не проживав та не проживає за адресою: АДРЕСА_1 з дня реєстрації місця проживання за вказаною адресою, тобто вже більше одного року. Відповідач відмовився від розміщення своїх речей в квартирі, від отримання ключів від квартири, у зв`язку з фактичним не проживанням - від участі в утриманні квартири. 06 серпня 2020 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва, яке набрало законної сили 07 вересня 2020 року. Зважаючи на постійне проживання відповідача в Нідерландах, добровільність не проживання відповідача в спірній квартирі з часу реєстрації місця проживання, тобто більше одного року, а також враховуючи, що відповідач витрат на утримання квартири не несе, відповідача втратив право користування житлом.
ОСОБА_2 просила визнати відповідача таким, що втратив право користування житлом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користування майном та вселення залишено без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
ОСОБА_1, набув особистого сервітуту, в силу статей 401-406 ЦК України, який полягав у праві користування житловим приміщенням, ніколи не був власником спірної квартири, його право користування квартирою було пов`язане із наявністю права власності на це майно його дружини - ОСОБА_2, у відповідності до положень статті 156 ЖК УРСР, яке він втратив з розірванням шлюбу 06 серпня 2020 року, тим самим позбувшись статусу члена сім`ї власника спірної квартири;
ОСОБА_1 тривалий час ніяких витрат по утриманню спірної квартири не несе, плату за комунальні послуги та електроенергію не сплачує, що свідчить про те, що квартирою він не цікавиться. Суд враховуючи принцип пропорційності у цивільному судочинстві та дотримання розумного балансу інтересів сторін, враховуючи, що відповідач відсутній у спірній квартирі близько двох років і не користується нею, дійшов висновку, що сервітут відповідачем не використовується без поважних причин більше строку його збереження за особою на підставі чого сервітут відповідача припинився. Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, оскільки дані вимоги є підставними та обґрунтованими. Враховуючи викладене, суд зробив висновок про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка підписану представником Бекіровим С. Н., залишено без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м.Києва від 28 липня 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що
з лютого 2019 року, з часу придбання ОСОБА_2 квартири, позивач в спірній квартирі не проживає, квартирою не користується, витрати по її утриманню не несе. 06 серпня 2020 року рішенням суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. Отже, з часу розірвання шлюбу ОСОБА_1 втратив статус члена сім`ї власника квартири, за наявності якого в свій час набув право користування квартирою, що є особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Зважаючи на те, що позивач в квартирі, що є власністю відповідача, не проживає без поважних причин з лютого 2019 року (до суду ОСОБА_1 з позовом та ОСОБА_2 з зустрічним позовом у цій справі звернулися у грудні 2020 року), тобто більше року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сервітут ОСОБА_1 не використовується без поважних причин більше строку його збереження за особою, на підставі частини другої статті 405 ЦК України сервітут відповідача припинився. Відповідно ОСОБА_1 втратив право користування квартирою АДРЕСА_2 . Сам по собі факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_2 у листопаді 2019 року не дає підстав вважати, що саме з цього моменту позивач набув право користування квартирою. Інформація, що надана Адміністрацією Держприкордонслужби, на виконання ухвали суду, щодо перетинання державного кордону України у період з січня 2019 року по грудень 2020 року громадянином Нідерландів ОСОБА_1 (з лютого 2019 року -9 разів, тривалістю в середньому по три - чотири дні перебування в Україні) дає підстави стверджувати, що постійним місце перебування позивача є Королівство Нідерланди. Таким чином, з урахуванням такої інформації, запровадження карантинних заходів з березня 2020 року, на що посилається представник позивача як на поважність причин не проживання позивача в спірній квартирі, не дає підстав вважати, що позивач в квартирі, що належить ОСОБА_11 не проживав з лютого 2019 року з поважних причин. З урахуванням того, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 є Королівство Нідерланди, позбавлення позивача права користування житлом - квартири АДРЕСА_2 не стане для останнього надмірним тягарем та не порушуватиме його право на повагу до житла, власником та користувачем якого є відповідач ОСОБА_2 ;
натомість факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 в квартирі ОСОБА_2 порушуватиме права останньої як власника житла на володіння своїм майном. При цьому, судом враховано, що ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_2 разом з малолітнім сином, 2016 року народження, щодо якого ОСОБА_1 оспорив своє батьківство у судовому порядку і його вимоги були задоволені шляхом виключення запису про ОСОБА_1 як батька із актового запису про народження ОСОБА_4 .
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, яка підписана представником Бекіровим С. Н., на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року, в якій просив:
оскаржені судові рішення скасувати
ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити;
судові витрати покласти на ОСОБА_2 .
Касаційна скарга мотивована тим, що
ані відповідачка, ані суди попередніх інстанцій не вказали будь- яких відомостей про можливе інше місце проживання позивача в Україні в той час коли він перебував у шлюбі із відповідачкою і мав спільну з нею дитину (як він вважав на той час). На початку серпня 2020 року після відновлення авіаперельотів позивач зміг повернутися в Україну і дізнався, що відповідачка самовільно змінила на вхідних дверях квартири і заблокувала йому доступ. Згодом позивач також дізнався, що у травні 2020 року відповідачка звернулася до суду із позовом про розірвання їхнього шлюбу, а також із позовом про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_4 в сумі 58 660,00 грн щомісячно. Оскільки під час спілкування ОСОБА_2 повідомила позивача про те, що біологічним батьком сина ОСОБА_4 в дійсності є інший чоловік, то ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про виключення запису про батька з актового запису;
члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом;
при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін;
із матеріалів справи вбачається і не спростовано ОСОБА_2, що позивач вселився і був зареєстрованим у спірній квартирі як член її сім`ї та за її згоди. При цьому, позивач мав тривалий зв`язок із спірною квартирою, як із житлом, оскільки проживав в ній разом із свою родиною. Іншого житла на праві власності чи праві користування ОСОБА_1 не має. Квартира має три житлові кімнати, що свідчить про можливість проживання у ній кількох осіб різної статі. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 06 серпня 2020 року нібито втратив право на користування спірною квартирою, є неспроможними і зроблені без урахування висновків Верховного суду. Відтак, у цьому випадку право відповідачки на майно не може бути захищено шляхом виселення позивача, оскільки це стане для нього надмірним тягарем, порушуватиме його право на повагу до житла та не є справедливим;
за відмітками Державної прикордонної служби України у паспорті позивача про перетинання ним кордону України вбачається, що протягом 2019 року він дійсно неодноразово здійснював авіапереліти між Україною і Нідерландами. Дана обставина пояснюються тим, що ОСОБА_1 є головою благодійної організації, яка займається організацією постачання міжнародної гуманітарної допомоги на адресу Збройних сил України, українських громадських організацій й медичних закладів;
Постановою Кабінету міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в Україні були запровадженні карантині обмеження, а згодом заборонені і міжнародні авіапереліти. У зв`язку з чим ОСОБА_1, перебуваючи в Нідерландах, з урахуванням його віку (народився у 1949 році) та стану здоров`я, з об`єктивних причин у період з березня і до серпня 2020 року не мав можливості сухопутним шляхом потрапити до Україні і знаходитися за місцем своєї реєстрації і проживання;
наданий позивачкою ОСОБА_2 акт про непроживання особи за місцем її реєстрації від 25 листопада 2020 року не може бути належним доказом факту непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі починаючи з 14 лютого 2019 року, оскільки він підписаний трьома особами, місце проживання двох з яких та їхнє відношення до сторін цього спору невідомо, в суді ці особи не допитувалися. Будь-яких інших доказів на підтвердження непроживання ОСОБА_1 у спірній квартирі у період з 13 листопада 2019 року і до грудня 2020 року без поважних причин ані ОСОБА_2 ані суди не зазначили.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
30 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 22 березня 2023 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Бекіров С. Н., посилається на таке: судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 06 липня 2011 року між громадянином Королівства Нідерландів ОСОБА_1, 1949 року народження, та громадянкою України ОСОБА_2, 1984 року народження, зареєстровано шлюб.
24 жовтня 2015 року, між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В. А.
У підпункті "в" пункту 3 шлюбного договору зазначено, що особистою приватною власністю кожного із подружжя є: нерухоме майно, автотранспортні засоби, інше майно, право власності на яке підлягає обов`язковій державній реєстрації, що буде придбаватися у шлюбі на ім`я одного із подружжя будь-яким способом, відмінним від дарування чи успадкування.
Згідно з підпунктом "ж" пункту 3 шлюбного договору особистою приватною власністю кожного із подружжя є: дохід (дивіденди), плоди, приплід продукція, що приноситимуть майно (речі та майнові права, в т. ч. корпоративні) та грошові кошти, котрі сторонами, подружжям, віднесено до особистої приватної власності.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_4 .
Під час шлюбу, а саме 13 лютого 2019 року, ОСОБА_2 придбана квартира АДРЕСА_2 .
ОСОБА_1 зареєстрований у вказаній квартирі з 13 листопада 2019 року по теперішній час.
З декларації цивільно-правового нотаріуса становлено, що станом на 20 червня 2020 року ОСОБА_1 не має нерухомості в Королівстві Нідерланди.