Постанова
Іменем України
24 травня 2023 року
м. Київ
справа № 760/21701/15-ц
провадження № 61-15671св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану через адвоката Горобець Юлію Володимирівну, на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 рокуу складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Мостової Г. І., Суханової Є. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ КБ "Правекс-Банк"), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - АТ КБ "Правекс-Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтований тим, що 26 грудня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Правекс-Банк" укладено кредитний договір № 3636-100/06Р, згідно з яким банк надав йому кредит в іноземній валюті у розмірі 23 750,00 дол. США зі строком повернення до 26 грудня 2017 року зі сплатою 12,00 % річних за користування кредитом.
На підставі договору поруки від 26 грудня 2006 року № 3636-100/06Р ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати за своєчасне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору.
Станом на 20 червня 2015 року, згідно з розрахунком заборгованості, у позичальника виникла заборгованість у розмірі 17 959,00 дол. США.
Загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США, які підлягаютьстягненню з позичальника станом на 20 червня 2015 року.
У добровільному порядку відповідачі заборгованість не сплатили.
Просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 3636-100/06Р у розмірі 22 865,10 дол. США.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва позов задоволено. Стягнено солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США.Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, його не виконує, нараховані платежі не повертає, поручитель ОСОБА_2 також не погашає заборгованість, то згідно зі статтями 553, 554 ЦК України відповідачі повинні солідарно сплатити заборгованість, яка станом на 20 червня 2015 рокустановить 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США. На підтвердження цього розмірупозивач надав відповідні розрахунки, які відповідачі не спростували.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду відмовлено.
Відмовивши у перегляді заочного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про перегляд заочного рішення, не заперечуючи щодо боргу, ОСОБА_2, передбачених законом підстав для його перегляду, не навів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 23 червня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнено солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ КБ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 865,07 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США.Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасувавши заочне рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції розглянув позов без належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило його можливості взяти участь у розгляді справи, а ця обставина, відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги банку є обґрунтованими та підлягають задоволенню, відповідачі на спростування розміру заборгованості доказів не надали. Доводи ОСОБА_2 про відсутність належних доказів, що позивач видав кошти ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, не знайшли підтвердження під час розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2021 року ОСОБА_2 через адвоката Горобець Ю. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року, просив її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Згідно з розрахунком позивача прострочення платежів виникло у січні 2009 року, тому згідно з пунктом 4.4 кредитного договору строк користування кредитом припинився достроково 10 лютого 2009 року, тобто до цієї дати позичальник повинен був повернути кошти.
З 11 лютого 2009 року у зв`язку з простроченням позичальником платежів розпочався перебіг позовної давності, проте у зв`язку з частковими проплатами строк позовної давності неодноразово переривався та починався спочатку.
Згідно з розрахунком позивача останній платіж позичальник здійснив 21 вересня 2011 року, тому згідно з пунктом 4.4 кредитного договору позичальник повинен був повернути всю суму коштів до 10 листопада 2011 року.
З 11 листопада 2011 року у зв`язку з простроченням платежів розпочався перебіг позовної давності тривалістю у три роки, який далі не переривався та сплив у 2014 році.
Банк звернувся до суду у грудні 2015 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.
ОСОБА_2 не отримував повістки про виклик до суду, не знав про розгляд цієї справи, тому не міг подати до суду заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції він заявив про застосування позовної давності з відповідним обґрунтуванням у тексті апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції необгрунтовано відхилив клопотання про застосування позовної давності, що має значення для правильного вирішення справи, не застосував частини третю та четверту статті 267 ЦК України.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, на підтвердження видачі кредитних коштів банк має надати первинні документи, зокрема, банківську виписку з карткового рахунку.
У матеріалах справи немає первинних документів, які б підтверджували видачу коштів ОСОБА_1, зокрема, банківської виписки. Розрахунок заборгованості не є випискою з банку та не є первинним документом.
Суд апеляційної інстанції, зазначивши, що доводи про відсутність належних доказів видачі коштів ОСОБА_1 спростовуються доказами у справі, не зазначив про такі докази та відповідно їх не досліджував.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінки третейському застереженню у кредитному договорі та у договорі поруки, згідно з яким сторони домовилися, що всі спори, що виникають з цього договору підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації "Ліга юридичного захисту споживачів" відповідно до його регламенту.
Отже, згідно з умовами договору цей спір мав розглядати третейський суд, а не суд загальної юрисдикції.
Оскільки ОСОБА_2 не отримував повістки про виклик до суду, то не міг заперечити щодо розгляду цієї справи Солом`янським районним судом міста Києва.
Суд апеляційної інстанції також не досліджував питання, чи було звернено стягнення на предмет іпотеки, що є важливим для вирішення цієї справи, оскільки якщо банк вже звернув стягнення на предмет іпотеки, то стягнення заборгованості є недоцільним та призведе до подвійного стягнення коштів.
Суд апеляційної інстанції, відхиливши доводи ОСОБА_2, без посилання на правові норми та без належного обґрунтування узагальнено зазначив, що ці доводи не мають правового значення.
Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, провадження № 14-59цс18, (щодо застосування позовної давності), Верховного Суду від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, провадження № 61-22158св19, (щодо доказів видачі кредитних коштів).
Аргументи інших учасників справи
Відзив АТ КБ "Правекс-Банк" на касаційну скаргу мотивований тим, що оскаржуване судове рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору сторони дійшли згоди про те, що у випадку виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості за кредитом та/або за сплатою відсотків більше 10 календарних днів, строк користування грошовими коштами, зазначений у пункті 1.2 цього договору, припиняється достроково на 11-й день просрочки. Про припинення строку користування кредитом банк письмово повідомляє позичальника.
Із врахуванням пункту 4.4 кредитного договору строк користування кредитом не можна вважати припиненим, оскільки банк письмово не повідомляв боржника про припинення кредитного договору.
З урахуванням доводів ОСОБА_2 щодо переривання позовної давності, то з моменту несплати чергового платежу початок перебігу позовної давності починається щодо цього платежу, а не тих, які підлягають сплаті в майбутньому. У цьому випадку перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. За наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс 16.
Отже, із врахуванням пунктів 1.2, 4.4 кредитного договору позиція відповідача щодо визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості лише із останньої несплати чергового платежу є необґрунтованою.
Сторони під час укладення кредитного договору узгодили момент припинення строку кредитування, з дати письмового попередження банком позичальника.
Оскільки, банк не повідомляв письмово позичальника, тому строк кредитування не припинено.
Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 359/5571/16, провадження № 61-36252св18, за позовом ПАТ КБ "Правекс-Банк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, за аналогічних умов договору дійшов висновків, що згідно з пунктом 4.4 кредитного договору строк користування кредитом вважається припиненим у випадку прострочення погашення заборгованості за кредитом або/та сплати процентів за користування кредитом та за наявності письмового повідомлення банком позичальника про припинення такого строку. Отже, хоча сторони кредитних правовідносин і врегулювали у кредитному договорі (пункт 4.4) питання зміни строку виконання основного зобов`язання, однак умова настання такої зміни - письмове повідомлення банком позичальника про припинення строку користування кредитом не була виконана.
Доводи касаційної скарги, що спір розглянув суд загальної юрисдикції, позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності, суд першої інстанції не дослідив питання щодо правомірності застосування позивачем розміру процентних ставок, суди не дослідили питання звернення позивача до ОСОБА_2 з вимогою про виконання кредитного договору, позивач не зазначив у позові, чи звернено стягнення на предмет іпотеки, не спростовують законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Доводи касаційної скарги щодо відсутності доказів видачі кредиту є необгрунтованими та суперечливими, оскільки ОСОБА_2, заявивши про застосування позовної давності, звернув увагу суду на платежі, які здійснив позичальник на виконання умов кредитного договору.
Крім того, відповідач повинен довести свою позицію щодо належного виконання зобов`язань, долучити платіжні доручення, розрахункові документи та інше.
Доводи касаційної скарги щодо неможливості звернення до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності є безпідставними, оскільки судову повістку на 14 березня 2016 року отримав представник відповідача за довіреністю від 19 грудня 2015 року, а повістка, яка направлялась йому в судове засідання на 23 червня 2016 року, повернулась до суду без вручення.
Тобто, суд першої інстанції встановив, що відповідач неодноразово повідомлявся про розгляд справи, проте ігнорував судові повістки та свідомо обмежив себе у праві надати докази згідно зі статтею 367 ЦПК України.
Не заслуговує на увагу твердження відповідача щодо третейського застереження, оскільки позивач не обмежений у праві звернення до суду загальної юрисдикції для захисту свого порушеного права.
ОСОБА_2 через адвоката Горобець Ю. В. звернувся до Верховного Суду із поясненнями, в яких зазначив, що доводи банку, зазначені у відзиві, не подавалися до суду апеляційної інстанції, тому він був позбавлений права подати на них запереченння.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2, поданого через адвоката Горобець Ю. В., про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 21 липня 2021 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, пояснення, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 26 грудня 2006 року між ПАТ КБ "Правекс-Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3636-100/06Р, предметом якого є надання кредиту ОСОБА_1 у розмірі 23 750,00 дол. США зі строком повернення до 26 грудня 2017 року та сплатою 12 % річних за користування кредитом.
27 грудня 2006 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до банку про видачу кредиту в сумі 23 750,00 дол. США, згідно з кредитним договором від 26 грудня 2006 року № 3636-100/06Р, через касу банку.
На забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 26 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 3636-100/06Р, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 кредитного договору.
Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 20 червня 2015 року у ОСОБА_1 є заборгованість зі сплати основної суми кредиту у розмірі 17 959,00 дол. США.
Загальний розмір заборгованості з повернення кредитних коштів, що підлягає стягненню з позичальника, станом на 20 червня 2015 року становить 22 865,10 дол. США, з яких: кредит - 17 959,00 дол. США, проценти - 4 906,07 дол. США.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно з кредитним договором сторони встановили як строк дії договору (пункт 1.2 договору), так і строки виконання зобов`язань зі щомісячним погашенням заборгованості (пункт 4.1 договору).
Таким чином, встановивши строк дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору.
Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте такі вимоги банк не заявляв.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.