ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/5504/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Міністерства юстиції України - Росоха С.В.,
Некомерційної професійної організації
"Асоціація приватних виконавців України" - Огнев`юк Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 (у складі колегії суддів: Пономаренко Є.Ю. (головуючий), Барсук М.А., Руденко М.А.)
у справі № 910/5504/21
за позовом Міністерства юстиції України
до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України"
про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2021 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом до Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" (далі - НПО "Асоціація приватних виконавців України"), у якому просило:
- визнати недостовірною та такою, що порушує право Міністерства юстиції України та недоторканість ділової репутації, інформацію, оприлюднену на вебсайті НПО "Асоціація приватних виконавців України" ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" (доступно за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3):
Абзац 2 Статті
" ІНФОРМАЦІЯ_4 на офіційній сторінці Facebook Міністерства юстиції з`явилась новина, у якій повідомлялось про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді припинення діяльності за нібито "систематичне порушення законодавства". У свою чергу 8 лютого ОСОБА_1 публічно повідомив, що скарги, на основі якої Міністерством юстиції України підготовлено подання щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не існує і боржник по зазначеній справі публічно і документально повідомив, що ніколи в житті не бачив і не підписував цього документу. До того ж виконавче провадження, яке стало приводом для розгляду справи приватного виконавця ОСОБА_1 на Дисциплінарній комісії, успішно завершено мировою угодою між сторонами, претензій до приватного виконавця вони не мають, про що офіційно і документально повідомили";
- зобов`язати НПО "Асоціація приватних виконавців України" спростувати недостовірну інформацію, оприлюднену на вебсайті НПО "Асоціація приватних виконавців України" ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" (доступно за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3): Абзац 2 Статті (наведеного вище змісту) шляхом розміщення на вебсайті НПО "Асоціація приватних виконавців України" повідомлення наступного змісту:
"Спростування. Асоціація приватних виконавців України повідомляє, що оприлюднена на веб-сайті Некомерційної професійної організації "Асоціація приватних виконавців України" ІНФОРМАЦІЯ_1 у статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", а саме у абзаці 2 Статті, інформація: " ІНФОРМАЦІЯ_4 на офіційній сторінці Facebook Міністерства юстиції з`явилась новина, у якій повідомлялось про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді припинення діяльності за нібито "систематичне порушення законодавства". У свою чергу 8 лютого ОСОБА_1 публічно повідомив, що скарги, на основі якої Міністерством юстиції України підготовлено подання щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не існує і боржник по зазначеній справі публічно і документально повідомив, що ніколи в житті не бачив і не підписував цього документу. До того ж виконавче провадження, яке стало приводом для розгляду справи приватного виконавця ОСОБА_1 на Дисциплінарній комісії, успішно завершено мировою угодою між сторонами, претензій до приватного виконавця вони не мають, про що офіційно і документально повідомили" не відповідає дійсності.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що стаття, оприлюднена на вебсайті НПО "Асоціація приватних виконавців України" ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", містить недостовірну інформацію щодо діяльності Міністерства юстиції України та принижує ділову репутацію державного органу і його працівників, тому така інформація підлягає спростуванню.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 позов задоволено в повному обсязі.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у березні 2023 року Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2022 залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/5504/21 за касаційною скаргою Міністерства юстиції України з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.04.2023.
НПО "Асоціація приватних виконавців України" у відзиві на касаційну скаргу зазначила про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просила залишити оскаржене судове рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Також відповідач у відзиві навів орієнтовну суму судових витрат на професійну правничу допомогу, що становить 20 000,00 грн.
12.04.2023 у судовому засіданні оголошено перерву до 26.04.2023.
25.04.2023 Міністерство юстиції України через систему "Електронний суд" подало заяву про відвід судді Случа О.В. у розгляді справи № 910/5504/21
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.04.2023 заяву Міністерства юстиції України про відвід судді Случа О.В. у розгляді справи № 910/5504/21 залишено без розгляду.
27.04.2023 суддя Случ О.В. заявив самовідвід у розгляді справи № 910/5504/21 на підставі пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.04.2023 заяву судді Случа О.В. від 27.04.2023 про самовідвід у розгляді справи № 910/5504/21 задоволено, про що постановлено окремий процесуальний документ.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2023 справу № 910/5504/21 передано на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючий, Зуєв В.А., Суховий В.Г.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2023 постановлено здійснити розгляд касаційної скарги Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у справі № 910/5504/21 24.05.2023.
У судовому засіданні 24.05.2023 оголошено перерву до 07.06.2023.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що на розгляд до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшло звернення ОСОБА_3 від 19.10.2020, в якому скаржник просив вжити передбачених законодавством заходів впливу на приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1; провести позапланову перевірку цього приватного виконавця відповідно до вимог статті 34 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
19.11.2020 Міністерство юстиції України направило до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) доручення № 8015/20.5.1/-20 про проведення позапланово перевірки на підставі звернення ОСОБА_3
26.11.2020 до Міністерства юстиції України від ОСОБА_3 надійшла заява про припинення позапланової невиїзної перевірки щодо ОСОБА_1, обґрунтована тим, що ОСОБА_3 не подавав до Міністерства юстиції України скарги на дії приватного виконавця ОСОБА_1 та не просив проводити щодо останнього перевірку.
07.12.2020 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) направило до Департаменту ДВС Міністерства юстиції України лист про ненадання приватним виконавцем ОСОБА_1 інформації та/або документів на запит управління від 20.11.2020 № 9671/03.2/31/20.
15.12.2020 Управлінням забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) складено довідку за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1, згідно якої виявлено порушення приватним виконавцем вимог підпункту "б" пункту 15 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.
29.01.2021 директором департаменту державної виконавчої служби направлено подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 (посвідчення НОМЕР_1 від 20.06.2017).
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачем на веб-сайті НПО "Асоціація приватних виконавців України" розміщено статтю під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2" (доступно за посиланням:ІНФОРМАЦІЯ_3):
Абзац 2 Статті " ІНФОРМАЦІЯ_4 на офіційній сторінці Facebook Міністерства юстиції з`явилась новина, у якій повідомлялось про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді припинення діяльності за нібито "систематичне порушення законодавства". У свою чергу 8 лютого ОСОБА_1 публічно повідомив, що скарги, на основі якої Міністерством юстиції України підготовлено подання щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності, не існує і боржник по зазначеній справі публічно і документально повідомив, що ніколи в житті не бачив і не підписував цього документу. До того ж виконавче провадження, яке стало приводом для розгляду справи приватного виконавця ОСОБА_1 на Дисциплінарній комісії, успішно завершено мировою угодою ніж сторонами, претензій до приватного виконавця вони не мають, про що офіційно і документально повідомили".
12.02.2021 наказом Міністерства юстиції України № 528/5 введено в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 04.02.2021, оформлене протоколом № 52, про задоволення подання Міністерства юстиції України про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Київської області ОСОБА_1 та про застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді припинення діяльності приватного виконавця.
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Міністерства юстиції України, заявлена до НПО "Асоціація приватних виконавців України", про визнання недостовірною та такою, що порушує право позивача та недоторканість ділової репутації, інформацію, оприлюднену на вебсайті відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 у абзаці 2 статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", обґрунтована тим, що така інформація є недостовірною та містить відомості, які принижують ділову репутацію державного органу і його працівників.
Суд першої інстанції позов задовольнив та мотивував таке рішення тим, що з огляду на зміст наведеної інформації у її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, відсутність будь-яких доказів на підтвердження її достовірності, суд дійшов висновку про те, що позивач довів факт поширення про нього недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню, в зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності позовних вимог, оскільки за встановленими у справі обставинами поширена відповідачем у абзаці 2 зазначеної статті інформація є достовірною.
У поданій касаційній скарзі Міністерства юстиції України посилається, зокрема на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору порушено положення статей 86, 104 ГПК і не враховано висновків експертизи як належного доказу, не надано йому оцінки у сукупності з іншими доказами та не враховано з цього приводу висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18; судом апеляційної інстанції не враховано правової позиції Верховного Суду, викладену у постановах: від 14.05.2019 (скаржником помилково зазначено 19.05.2019) у справі № 910/2339/18 стосовно надання належної оцінки висновкам експерта за результатами проведення лінгвістичної експертизи, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 щодо характеристик інформації як недостовірної; апеляційним судом не було застосовано при вирішенні спору статті 94, 201 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), з урахуванням висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 761/44367/17, від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18; судом апеляційної інстанції безпідставно надано оцінку правомірності притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1, що вже було досліджено у межах справ № 320/181/21 та № 640/8596/21; судом апеляційної інстанції не враховано, що опублікована відповідачем інформація, хоч і містить відомості про подію притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, однак опублікована у вигляді, що спотворює зміст поширеної інформації, тобто відомості є перекрученими, що свідчить про їх недостовірність.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У статті 34 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб (стаття 68 Конституції України).
За змістом частини 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення передбачених статтею 10 Конвенції свобод (зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та інш.), пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 07.12.2021 у справі № 905/902/20).
Юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (частина 1 статті 91 ЦК).
У частині 1 статті 94 ЦК визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Ділова репутація належить до особистого немайнового блага, яке охороняється цивільним законодавством (частина 1 статті 201 ЦК).
Згідно зі статтею 200 ЦК інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
У статті 5 зазначеного Закону визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 7 Закону України "Про інформацію").
За змістом частини 1 статті 91 ЦК право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Поширенням інформації вважається опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
У статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина 2).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії" зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Тобто, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати (постанова Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18).
При вирішенні питання про визнання поширеної інформації недостовірною, має бути визначено характер такої інформації та з`ясовано, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом (постанова Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 910/19082/16).