П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2023 року
м. Київ
Справа № 125/1216/20
Провадження № 14-25цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Катеринчук Л. Й., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником - ОСОБА_3, на постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року в складі колегії суддів Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В.
та касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в складі судді Хитрука В. М., постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в складі колегії суддів Копаничук С. Г., Медвецького С. К., Оніщука В. В. та
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 03 травня 2020 року ОСОБА_2, керуючи власним автомобілем марки "Chevrolet Niva", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, порушив Правила дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем марки "Renault Kadjar", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника ОСОБА_1, внаслідок чого автомобілю позивача було завдано механічних пошкоджень, а ОСОБА_1 як власнику на час пригоди спричинено майнові збитки в розмірі 467 680,00 грн, які підтверджені висновком експертного дослідження Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Вінницький НДЕКЦ МВС України) від 22 травня 2020 року № 16.
11 червня 2020 року постановою Барського районного суду Вінницької області у справі № 125/709/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців.
Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) відповідно до пункту 41.1 статті 41 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV) відшкодувало позивачу шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), у розмірі 130 000,00 грн. Таким чином, залишилася невідшкодованою завдана позивачу шкода в розмірі 337 680,00 грн.
Також позивач зазначав, що він поніс витрати на послуги з евакуації пошкодженого транспортного засобу із с. Лука-Барська Барського району Вінницької області до майданчика арештованих транспортних засобів Барського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області в розмірі 2 190,00 грн та наступного дня на транспортування автомобіля з м. Бару Вінницької області до м. Вінниці в розмірі 2 190,00 грн, що разом становить 4 380,00 грн.
Крім того, позивач є підприємцем і свій автомобіль використовував, зокрема, для здійснення підприємницької діяльності. Після його пошкодження він був змушений орендувати автомобіль у фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_4 та сплачувати орендну плату в розмірі 18 000,00 грн на місяць. За три місяці він сплатив 54 000,00 грн.
Позивач просив стягнути із ОСОБА_2 завдану внаслідок ДТП майнову шкоду в розмірі 396 060,00 грн, яка складається з матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 337 680,00 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля в розмірі 4 380,00 грн та витрат за оренду транспортного засобу в розмірі 54 000,00 грн, 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, судові витрати в розмірі 20 606,15 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
26 листопада 2021 року рішенням Барського районного суду Вінницької області позов задоволено.
Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП майнову шкоду в розмірі 396 060,00 грн, що складається з матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 337 680,00 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля в розмірі 4 380,00 грн та витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн.
Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану внаслідок ДТП моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн, а також понесені позивачем судові витрати в розмірі 20 606,15 грн, що складаються із судового збору за подання до суду позовної заяви в розмірі 4 170,75 грн, судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 420,40 грн, витрат за проведення експертизи в сумі 1 015,00 грн та витрат на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням його автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, тому із ОСОБА_2 як винної особи на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням, що складає 337 680,00 грн. Визначаючи розмір відшкодування майнової шкоди, суд врахував висновок експерта від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ.
Стягуючи з відповідача витрати на послуги з евакуації автомобіля, витрати за оренду транспортного засобу та моральну шкоду, суд керувався обґрунтованістю таких вимог.
25 квітня 2022 року постановою Вінницького апеляційного судуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в частині стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та в частині судових витрат скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок пошкодження автомобіля, відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що відповідно до висновку експерта від 23 лютого 2021 року вартість ремонтно-відновлювальних робіт автомобіля позивача станом на час його пошкодження складає 476 271,13 грн, а розмір матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля станом на час його пошкодження, що дорівнює його ринковій вартості до ДТП, становить 467 680,00 грн, що свідчить про те, що ремонт є економічно необґрунтованим, а отже, автомобіль вважається фізично знищеним. Позивач, отримавши страхове відшкодування від МТСБУ в максимально можливому розмірі 130 000,00 грн, автомобіль забрав собі та в подальшому відчужив, тим самим не погодився з визначенням транспортного засобу фізично знищеним. У разі його згоди з визнанням автомобіля фізично знищеним позивач повинен був передати залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду, і тим самим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. Даних щодо залишкової вартості пошкодженого автомобіля після ДТП вказаний висновок експерта не містить, а тому не може бути покладений в основу судового рішення.
Крім того, ОСОБА_1 не довів розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, не надав суду доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавило суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної йому шкоди.
Позивач відчужив свій транспортний засіб марки "Renault Kadjar", що унеможливило вирішити питання щодо передачі його особі, відповідальній за шкоду, та отримання доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Тобто саме дії позивача призвели до неможливості встановлення розміру відшкодування шкоди відповідно до статті 30 Закону № 1961-IV.
Також суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат - за проведення автотоварознавчого дослідження, оскільки позивач заявив вимоги про відшкодування 1 015,00 грн витрат не за висновок експерта, підготовлений на його замовлення як учасника справи чи на підставі ухвали суду, а за проведене експертне дослідження, на підставі якого МТСБУ здійснило страхове відшкодування, тому відсутні підстави для відшкодування цих витрат відповідачем.
Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг з евакуації автомобіля відповідно до статей 28, 29 Закону № 1961-IV, а також про стягнення 54 000,00 грн витрат, сплачених за оренду автомобіля, які є витратами на відновлення порушеного права позивача користування власним автомобілем (вони підтверджуються договором оренди автомобіля та дублікатом квитанції).
31 травня 2022 року додатковою постановою Вінницького апеляційного суду заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 631,16 грн на відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний суд зазначив, що постановою суду апеляційної інстанції рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року в частині стягнення матеріальної шкоди за пошкодження автомобіля скасовано, що становить 78,23 % від заявлених позовних вимог, тому на підставі пункту 3 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судові витрати, понесені позивачем за розгляд справи в суді першої інстанції, підлягають задоволенню в частині стягнення моральної шкоди, що становить 21,77 % позовних вимог, а саме 4 265,00 грн.
Оскільки за подання апеляційної скарги ОСОБА_2 сплатив 6 256,12 грн, а вимоги його апеляційної скарги задоволено на 78,23 %, то з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 896,16 грн. З урахуванням покладених на позивача та відповідача сум судових витрат у розмірі 4 896,16 грн та 4 265,00 грн відповідно на користь ОСОБА_2 підлягає відшкодуванню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 631,16 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .
У травні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення майнової шкоди за пошкодження автомобіля та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин вимоги статті 30 Закону № 1961-IV, оскільки цивільна відповідальність відповідача не була застрахована; предметом спору є стягнення не страхового відшкодування, а матеріальної шкоди за правилами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
При цьому відсутній висновок Верховного Суду в частині можливості застосування вимог статті 30 Закону № 1961-IV при вирішенні спорів за участю осіб, цивільна відповідальність яких не була застрахована; а також можливість застосування цієї правової норми до правовідносин, урегульованих статтями 22, 1166, 1187, 1188 ЦК України.
При ухваленні рішення суд не врахував висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладених у постановах від 15 жовтня 2020 року в справі № 755/7666/19 (провадження № 61-10010св20), від 14 лютого 2018 року в справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св18), від 13 червня 2019 року в справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року в справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року в справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року в справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року в справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19), про те, що в разі якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_2
09 червня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Барського районного суду Вінницької області від 26 листопада 2021 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2022 року та додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 31 травня 2022 року в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн відмовити повністю, а позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн та про стягнення понесених позивачем судових витрат у розмірі 19 591,15 грн, які складаються із судового збору за подання до суду позовної заяви та заяви про забезпечення позову і витрат на правову допомогу, задовольнити частково.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково стягнули з відповідача витрати за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн. Суди не надали оцінки умовам договору оренди транспортного засобу та не врахували, що ОСОБА_1 не надав суду доказів про користування автомобілем протягом трьох місяців. Договір оренди між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) укладено у простій письмовій формі, що суперечить статті 799 ЦК України. Оскільки укладений між сторонами договір найму транспортного засобу не посвідчено нотаріально, то він є нікчемним, що вказує на безпідставне стягнення з відповідача витрат за оренду транспортного засобу в сумі 54 000,00 грн.
Також заявник зазначає, що розмір моральної шкоди, який стягнутий на користь позивача, є завищений виходячи із принципів розумності та справедливості. Позивач у позовній заяві не довів і документально не підтвердив заподіяння йому душевних страждань та погіршення його здоров`я після ДТП. Крім того, при визначенні розміру відшкодування потерпілому моральної шкоди суди не врахували вимог розумності та справедливості, тобто розмір моральної шкоди надто перевищує розмір вини відповідача у ДТП. Просить зменшити заявлений до стягнення розмір моральної шкоди з 20 000,00 грн до 5 000,00 грн.
Вказує про неправильний розподіл судом апеляційної інстанції судових витрат та витрат на правову допомогу, оскільки такий розподіл не пропорційний розміру задоволених позовних вимог.
Суди не врахували те, що, крім укладеного з Адвокатським об`єднанням "Юридична фірма "Руденко та партнери" договору про надання правової допомоги від 27 липня 2020 року № 064/20, рахунку від 27 липня 2020 року та квитанції про оплату від 30 липня 2020 року в розмірі 15 000,00 грн, позивач не надав належних та допустимих доказів про понесені ним витрати на правову допомогу відповідно до вимог законодавства, а саме позивач не надав суду складеного та узгодженого між сторонами акта про надану правову допомогу з описом робіт та доказів того, що такі роботи прийняті замовником послуг відповідно до частини третьої статті 137 ЦПК України.
Позиція інших учасників справи
У червні 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції про відмову в стягненні матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля у розмірі 337 680,00 грн - без змін, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не доведено розміру майнової шкоди належними та допустимими доказами, не надано суду доказів вартості автомобіля до ДТП та вартості пошкодженого транспортного засобу після ДТП, що позбавило суд можливості визначити різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП для відшкодування заподіяної шкоди.
У липні 2022 року з відзивом на касаційну скаргу ОСОБА_2 звернувся ОСОБА_1 . Просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову залишити без змін. Зазначав, що договір найму транспортного засобу був укладений між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 у простій письмовій формі відповідно до статті 799 ЦК України і такий договір нотаріального посвідчення не вимагав; витрати на послуги з евакуації автомобіля та витрати на проведення експертизи доведено належними доказами; зважаючи на значні ушкодження автомобіля, позивачу завдано моральної шкоди, що полягає в душевних стражданнях, які суди правильно оцінили в заявлені позивачем 20 000,00 грн.
Рух справи в суді касаційної інстанції
09 та 20 червня 2022 року ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2
27 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
22 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на пункт 7 розділу ХІІІ "Перехідні положення" та частину третю статті 403 ЦПК України, вбачаючи підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувався такими міркуваннями.
Згідно із частинами першою, другою статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
У зв`язку з пошкодженням автомобіля ОСОБА_1 як ФОП уклав 05 травня 2020 року з ФОП ОСОБА_4 договір найму (оренди) транспортного засобу, за користування яким було сплачено 54 000,00 грн. Договір укладений у письмовій формі без нотаріального посвідчення.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає такий договір нікчемним.
Водночас при вирішенні справи № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) Верховний Суд України в постанові від 18 грудня 2012 року зазначив, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між ФОП, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття ФОП та юридичної особи у цих правовідносинах є однаковими.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/22473/17.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не погоджується із цими висновками з огляду на таке.
Частиною третьою статті 640 ЦК України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 799 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається.
Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1551цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 404/4702/18-ц (провадження № 61-8629св19).
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).
Згідно зі статтями 24, 25 ЦК України фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Згідно з абзацом другим статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
У частинах першій та другій статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію ФОП є відкритою.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
Згідно із частинами першою та третьою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Тобто підприємець - це статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Неоднозначне тлумачення частини другої статті 799 ЦК України зумовлює наявність суперечливих судових рішень, що безумовно впливає на її правозастосування.
Застосування тих чи інших цивільних конструкцій або положень як для юридичної особи унеможливлюється щодо ФОП, оскільки:
а) на відміну від юридичних осіб, ФОП діють без установчих документів та обов`язкового формування статутного капіталу. ФОП є одночасно і власником бізнесу, і органом управління ним, а також може здійснювати підприємницьку діяльність без залучення найманої праці;
б) ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України);
в) будучи підприємцем, особа не втрачає статус фізичної особи та/або громадянина України. Це підтверджується й тим, що ІПН ФОП завжди збігається з ІПН фізичної особи;
г) на відміну від місцезнаходження юридичної особи (стаття 93 ЦК України), фізична особа, в тому числі ФОП, має місце проживання (стаття 29 ЦК України), і за його допомогою відбувається індивідуалізація та зв`язок із фізичною особою за місцем проживання, визначається підсудність;
д) неможливість застосування стосовно ФОП положень статті 609 ЦК України про припинення зобов`язань внаслідок ліквідації юридичної особи викликане тим, що внаслідок припинення підприємницької діяльності ФОП вона позбавляється тільки статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП. Утім, на відміну від юридичної особи, це не має наслідком припинення фізичної особи як суб`єкта права чи втрати його права і дієздатності. Як наслідок, позбавлення ФОП не зумовлює припинення зобов`язань;
е) законодавець у тих випадках, коли це зумовлено тими або іншими причинами чи передумовами, визначає обов`язковість статусу суб`єкта підприємницької діяльності або правові наслідки його наявності відповідними формулюваннями, зокрема "продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність" (частина перша статті 712 ЦК України), "наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність" (частина перша статті 787 ЦК України), "підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність" (частина перша статті 865 ЦК України), "фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності) (частина друга статті 1079 ЦК України).
У всіх інших випадках положення ЦК України поширюється на всіх юридичних або фізичних осіб залежно від того, яке правило містить та чи інша норма. З огляду на це відсутні будь-які передумови для непоширення на ФОП припису частини другої статті 799 ЦК України стосовно нотаріального посвідчення договору найму (оренди) транспортного засобу за участю фізичної особи.
Ураховуючи зазначене, фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не змінює свого статусу фізичної особи. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що в правовідносинах між іншими суб`єктами така особа виступає вже не як фізична особа, а як особа, прирівняна у певних видах діяльності до юридичної особи. Тому укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП відповідно до частини другої статті 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 799 ЦК України не містить винятків та вказівок про укладення договору найму (оренди) транспортного засобу між ФОП у простій письмовій формі.
З огляду на викладене вище колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2012 року в справі № 14/5025/1982/11 (провадження № 3-66гс12) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2019 року в справі № 910/22473/17, про те, що договір оренди транспортного засобу, який укладено між ФОП, є правомочним і не потребує додаткового нотаріального посвідчення, оскільки ці суб`єкти здійснюють свою діяльність з метою одержання прибутку та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Тому положення частини другої статті 799 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки поняття ФОП та юридичної особи в цих правовідносинах є однаковими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
03 травня 2020 року о 12 год 25 хв на перехресті автошляхів Т-06-10 (Любар - Хмільник - Лука-Барська - Бар - Нова Ушиця) та Т-02-18 (Лука-Барська - Жмеринка - Шаргород - Чернівці - Ямпіль) у с. Лука-Барська Барського району Вінницької області сталась ДТП за участю автомобіля марки "Chevrolet Niva", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля марки "Renault Kadjar", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1
11 червня 2020 року постановою Барського районного суду Вінницької області у справі № 125/709/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців (т. 1, а. с. 39, 40).
Згідно з висновком Вінницького НДЕКЦ МВС України від 22 травня 2020 року № 16 розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Renault Kadjar", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на момент його пошкодження (03 травня 2020 року) склав 467 680,00 грн (т. 1, а. с. 24-29).
Відповідно до повідомлення МТСБУ від 20 липня 2020 року № 3.1-02/21741 прийнято рішення виплатити ОСОБА_1 130 000,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, яка мала місце 03 травня 2020 року (т. 1, а. с. 42).
Згідно з висновком експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23 лютого 2021 року № СЕ-19/102-21/2589-АВ вартість ремонтно-відновлюваних робіт автомобіля марки "Renault Kadjar", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок його пошкодження, станом на момент його пошкодження, а саме на 03 травня 2020 року, складав 467 217,13 грн. Сума матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки "Renault Kadjar", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, станом на момент його пошкодження, а саме на 03 травня 2020 року, становила 467 680,00 грн (т. 1, а. с. 139-149).
01 вересня 2021 року рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області стягнуто з ОСОБА_2 на користь МТСБУ 130 000,00 грн як суму сплаченого відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок вказаної ДТП (т. 2, а. с. 1, 2).
Крім того, 05 травня 2020 року ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1 уклали договір оренди транспортного засобу, відповідно до умов якого останній орендував у ФОП ОСОБА_4 легковий автомобіль марки "Mazda 6", державний реєстраційний номер НОМЕР_3, для здійснення підприємницької діяльності з орендною платою 18 000,00 грн на місяць (т. 1, а. с. 16-18).
Згідно з дублікатом квитанції від 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_4 за оренду автомобіля 54 000,00 грн (т. 1, а. с. 44).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Щодо необхідності нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу, укладеного між ФОП
Частинами першою, другою статті 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
Частина перша статті 283 ГК України, яка регулює оренду майна у сфері господарювання, визначає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. При цьому вимоги щодо нотаріального посвідчення договорів оренди у сфері господарювання не передбачено.
Договір оренди транспортного засобу від 05 травня 2021 року укладено між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 як ФОП.
Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та ФОП і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).