ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2023 року
м. Київ
Справа № 554/3882/22
Провадження № 51 - 1923 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
та в режимі відеоконференції:
захисника засудженого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7,
представника потерпілого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021170000000628 від 28 вересня 2021 року, щодо
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Донське Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
за ст. 286-1 ч. 3 КК України,
за касаційними скаргами захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 та представника потерпілого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.
На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.
Скасовано арешти, накладені ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави від 29 вересня 2021 року на саморобний трактор, д.н.з. НОМЕР_1, автомобіль Тойота Пріус, д. н. з. НОМЕР_2, та сідловий тягач МАН, д.н.з. НОМЕР_3, з напівпричепом Шмітц, д. н. з. НОМЕР_4 .
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави 6 521,56 грн процесуальних витрат.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.
ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 22 год 10 хв ОСОБА_6, керуючи саморобним трактором, д.н.з. НОМЕР_1, виїжджав з АЗС "Татнафта", що в с. Галяве Лубенського району Полтавської області по вул. Центральна, 1, на автодорогу Р-60 сполученням Суми-Пирятин. В порушення вимог п. 10.2 ПДР, не маючи перешкод технічного характеру для виконання зазначених вимог правил, ОСОБА_6 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не надав дорогу транспортним засобам, що рухались по ній, та допустив зіткнення з автомобілем Тойота Пріус, д. н. з. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_10, що рухався в напрямку м. Суми по автодорозі Р-60 Суми-Пирятин, а в подальшому здійснив зіткнення з сідловим тягачем МАН, д.н.з. НОМЕР_3, з напівпричепом Шмітц, д.н.з. НОМЕР_4, під керуванням ОСОБА_11 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир саморобного трактора, д.н.з. НОМЕР_1, ОСОБА_12 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення, що призвели до її смерті. Причиною смерті ОСОБА_12 є сполучна травма голови, хребта, грудної клітки та живота, що супроводжувалась шоком - крововтратою.
Порушення вказаних вимог ПДР водієм ОСОБА_6 з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди.
Вироком Полтавського апеляційного суду від 07 березня 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_13, скасовано вирок Октябрського районного суду м. Полтава від 19 вересня 2022 року в частині призначення ОСОБА_6 покарання та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_6 вказано обчислювати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок апеляційного суду, залишивши без змін призначене вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 покарання у виді 3 років позбавлення волі зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Вказує на те, що ОСОБА_6 під час судового розгляду визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, лише зазначивши, що не пам`ятає обставини ДТП внаслідок травмування. Крім того, засуджений ОСОБА_6 має 2 групу інвалідності, стан його здоров`я незадовільний, має батьків похилого віку, позитивно характеризується за місцем проживання. Вважає, що вказані обставини залишені поза увагою апеляційного суду, злочин скоєно з необережності, засуджений щиро розкаявся, усвідомив протиправність своїх дій, попросив вибачення у потерпілого, намагався відшкодувати йому завдану шкоду, проте останній відмовився отримати відшкодування. Також засуджений раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, має стійкі соціальні зв`язки та батьків похилого віку. Вважає, що призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання за своїм розміром є явно несправедливим внаслідок суворості. На думку захисника апеляційний суд не навів переконливих мотивів про неможливість виправлення засудженого без реального відбування покарання та чому призначене йому судом першої інстанції покарання із застосуванням ст. 75 КК України не є достатнім, при цьому не дослідивши безпосередньо жодного доказу або документу, який би давав підставу для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Крім того, захисник вважає, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог прокурора, чим порушив ст. 404 ч. 1 КПК України, оскільки не знайшов підстав для кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 286-1 ч. 3 КК України, проте призначив йому основне покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуттям. Також вказує на те, що при проголошенні повного тексту вироку апеляційного суду було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9, посилаючись на ті ж обставини і дані щодо особи ОСОБА_6, висуває аналогічну вимогу щодо змінити вироку апеляційного суду. Вважає, що апеляційний суд, приймаючи рішення в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалюючи в цій частині новий вирок, не навів належних для цього підстав та необґрунтовано не залишив йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України. Зазначає, що апеляційний суд при винесенні вироку, окрім даних про особу засудженого, які з позитивного боку його характеризують, не врахував позицію потерпілого, який просив суд не карати ОСОБА_6 та наполягав на залишенні вироку суду першої інстанції без зміни. Також вказує на те, що ОСОБА_6 є інвалідом 2 групи, погано себе почуває через перенесення трагедії, втративши дружину. За таких обставин вважає, що призначене апеляційним судом покарання ОСОБА_6 є явно несправедливим внаслідок суворості. Вважає вирок апеляційного суду таким, що не відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.
Заперечень на касаційні скарги захисника та представника потерпілого від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та представник потерпілого в судовому засіданні підтримали свої касаційні скарги, вважали їх обґрунтованими та просили їх задовольнити.
В судовому засіданні прокурор вважала касаційні скарги необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.