Постанова
Іменем України
14 червня 2023 року
м. Київ
справа № 640/10831/19
провадження № 61-19837св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач- Харківська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року в складі судді Якуші Н. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року Харківська місцева прокуратура №2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просила суд визнати договір купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року № 1012, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л., недійсним, скасувавши його державну реєстрацію; визнати договір купівлі-продажу від 07 липня 2017 року № 1633, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Орловською В. Г., недійсним, скасувавши його державну реєстрацію; визнати спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відумерлою, та передати її у власність територіальної громади м. Харкова в особі Харківської міської ради.
Позов обґрунтований тим, що Харківською місцевою прокуратурою № 2 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42018220000000755 від 04 липня 2018 року, в рамках якого розслідується епізод за частиною четвертою статті 190 КК України за фактом незаконного заволодіння квартирою. В ході досудового розслідування встановлено, що відповідно до договору від 14 квітня 2017 року ОСОБА_2 продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_3 . В подальшому 07 липня 2017 року ОСОБА_3 відчужив вказану квартиру ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу.
Згідно з актовим записом про смерть № 5156 від 07 квітня 2017 року ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 16 травня 2006 року № 2- 06-254001-ц, виданого Відділом приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради, ОСОБА_2 був єдиним власником квартири АДРЕСА_1 .
Такими чином, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року ОСОБА_2 помер, ОСОБА_3 у дійсності не набув права власника квартири на підставі вищевказаного договору, тому не міг її відчужити на підставі договору купівлі-продажу від 07 липня 2017 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується актовим записом про смерть № 5659 від 12 квітня 2018 року.
Спірна квартира не могла бути предметом договору від 07 липня 2017 року, оскільки мала ознаки відумерлої спадщини. ОСОБА_2 був одинокою особою, після його смерті родичі до прокуратури для видачі тіла для поховання не звертались. За інформацією Восьмої Харківської державної нотаріальної контори від 28 грудня 2018 року до нотаріальної контори засобами поштового зв`язку 10 жовтня 2017 року надійшла заява ОСОБА_4 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Разом з тим, оскільки справжність підпису ОСОБА_4 не було засвідчено нотаріально, вказану заяву прийнято не було.
З урахуванням наведеного, Харківська місцева прокуратура № 2 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 14 квітня 2017 року - квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харченко Л. Л., зареєстрований в реєстрі за № 1012.
Скасовано рішення приватного нотаріуса Харченко Л. Л., Харківський міський нотаріальний округ, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 14 квітня 2017 року № 1012.
У задоволенні позовних вимог в частині визнання договору купівлі-продажу квартири від 07 липня 2017 року недійсним, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання спадщини відумерлою та передачу її у власність територіальної громади відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 14 квітня 2017 року та скасування його державної реєстрації, оскільки на момент його укладення продавець помер.
Договір купівлі-продажу від 07 липня 2017 року є нікчемним, тому його визнання недійсним у судовому порядку не вимагається.
У задоволенні вимог про визнання спадщини відумерлою слід відмовити з огляду на відсутність сукупності обставин, передбачених статтею 1277 ЦК України, необхідних для цього.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог прокурор Харківської області, діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Харківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року в частині відмови у задоволені позову про визнання договору купівлі-продажу від 07 липня 2017 недійсним змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання спадщини відумерлою скасовано.
Визнано спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_1, яка відкрилась після смерті ОСОБА_2, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, відумерлою.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки прокурор представляє інтереси особи, яка вважає себе власником квартири, чиї права порушені внаслідок укладення договорів купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року та 07 липня 2017 року, ефективним способом захисту її прав після визнання недійсним договору від 14 квітня 2017 року є пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Оскільки спірна квартира належала на праві власності ОСОБА_2, спадщину після його смерті ніхто не прийняв, прокуратура звернулася до суду з позовом через два роки після смерті ОСОБА_2, наявні підстави для задоволення вимог про визнання спадщини відумерлою.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У грудні 2021 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 07 липня 2017 року, скасування рішення про його державну реєстрацію та передачу квартири у власність територіальної громади м. Харкова і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2019 року в справі № 915/20/18, від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 06 листопада 2019 року в справі № 641/1689/15-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 640/17297/15-ц, від 04 червня 2020 року в справі № 643/3144/17, від 01 липня 2020 року в справі № 344/2548/17, від 08 липня 2020 року в справі № 686/16196/15-ц, від 12 березня 2021 року в справі № 463/1728/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Належним способом захисту прав позивача на спірне майно є звернення до суду з негаторним, а не віндикаційним позовом, оскільки територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради не набула права власності на спірну квартиру, а лише за відсутності спадкоємців померлого ОСОБА_2 набула право майнової вимоги про визнання спадщини відумерлою та передачу спірної квартири у власність територіальної громади.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду м. Харкова.
24 червня 2022 року справа № 640/10831/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Судові рішення в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 14 квітня 2017 року, скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2017 року та визнання спадщини відумерлою в касаційному порядку не оскаржувалися та в силу вимог статті 400 ЦПК України не переглядаються.
Позиція Верховного Суду
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;